Загальна соціологія - Примуш М.В. - § 27.3 Наука, наукова діяльність як об'єкт соціологічного аналізу

Що ж вивчає соціолог у науці? Соціологію цікавить соціальне в науці, що повніше розкривається при діяльному і інституціональному аспектах аналізу. Соціолог вивчає насамперед наукову діяльність як специфічну діяльність, спрямовану на пізнання сутності об'єктивних законів розвитку реального світу.

Знання використовуються в будь-якому виді діяльності, але тільки в науковій одержання знання є основною метою й основним результатом. Наукова діяльність відрізняється від інших видів за методами і засобами пізнання. Відмінність проходить за інноваційним характером діяльності, наукова діяльність спрямована на пошуки нового. Нарешті, за своєю природою наукова діяльність є загальною працею, тобто обумовлюється частково кооперацією сучасників, частково використанням праці попередників, іншими словами, їй притаманні колективний характер і наступність.

Які ж межі наукової діяльності?

Наукова діяльність має широкий діапазон. Це не тільки одержання знання, але і використання, застосування, передача знань, тобто до наукової діяльності відноситься фундаментальне і прикладне дослідження, проектування, експериментування, технологія, читання наукових лекцій і т. д.

У міру того, як наука проникає в різні сфери, вона стає розповсюдженою. Підсилюється вплив науки на соціальні процеси і разом з тим вплив соціальних процесів на науку. Оскільки наукова діяльність спрямована на пошуки нового,, найважливішим фактором її розвитку є змагання, а зовнішнім вираженням змагальності виступає прагнення до визнання, боротьба за пріоритет і т. п.

Разом з тим, для інституціоналізованої наукової діяльності характерний і внутрішній опір інноваціям. Досить згадати про відношення представників природничих наук до теорії Ч. Дарвіна. Джон Бернал описує, як бурхливо відбувалося обговорення його ідей. Можна згадати про відношення в нашій країні натуралістів і філософів до генетики і кібернетики, суспільствознавців — до соціології.

Процес інституціоналізації не завершується з твердженням науки як соціального інституту, він здобуває нові риси. Зокрема, у сучасну епоху підсилюється потреба в соціальному контролі за соціальними наслідками впровадження наукових досягнень, за соціальними технологіями. Більш складними стають соціальні механізми включення у творчість та ін.

Найважливішим завданням дослідника є вимір статусу науки в суспільстві. Перетворення науки в цілісне зріле інституціональне утворення підвищує статус науки в цілому і окремих її елементів, статус у системі влади, в економіці, у різних регіонах, різних шарах населення.

Статус як узагальнена характеристика відношення до науки включає:

• довіру до результатів науки;

• оцінку діяльності;

• престижність заняття науковою діяльністю в порівнянні з іншими видами;

• частку національного продукту, що йде на науку, черговість фінансування і т. д.

Соціологічні дослідження середини і кінця 90-х років показують, що в ціннісній системі нашого суспільства наука як абстрактне поняття займає високе місце. Разом з тим престиж різко знижується при переході до конкретних її характеристик, проявів. Зокрема, відношення до заняття науковою діяльністю, її фінансування і т. д. Напевно, можна зробити висновок про те, що як реально функціонуюча система наука ще не має високий статус і високий престиж. Про це свідчить, зокрема, те, що за оплатою і стимулюванням наукова праця займає 12 місце серед 22 основних видів трудової діяльності.

У розвинутих країнах регулярно виміряється престиж наукової діяльності серед молоді. У середині і кінці 90-х років професійна орієнтація на наукову діяльність у ранговій шкалі з 20 професій займала 4 місце. Разом з тим, реальні соціальні установки на підготовку до науково-дослідної діяльності були характерні для деяких.

Для сучасної епохи характерні інтеграційні процеси взаємодії суспільства і науки. Наука проникає в різні сфери суспільства. Разом з тим вона усе в більшій мірі залежить від суспільства.

Посилення взаємодії науки і суспільства приводить до підвищення наукового потенціалу суспільства, тобто його здатності мати і відтворювати науку визначеного рівня. Соціолог аналізує ефективність науки, тобто те, як реалізується науковий потенціал. Критерієм ефективності є результати (нові знання, практичні рекомендації, технології) у зіставленні зі станом наукового потенціалу і тих завдань з його реалізації, що були поставлені.

Підвищення ефективності науково-дослідної діяльності в сучасних умовах пов'язується з переходом науки від екстенсивного до переважно інтенсивного шляху розвитку. У плані кількісних змін, як свідчать наукознавці, досягнуті визначені успіхи. За останні 40 років у 2-3 рази збільшилася кількість нових науково-технічних результатів, у 8-10 разів виріс обсяг публікацій, у 18 разів кількість людей, зайнятих у сфері науки, у 30 і навіть у 100 разів виріс обсяг асигнувань. Напевно, підвищення ефективності повинне йти насамперед за рахунок якісних показників: більш удосконаленої організації праці, підвищення її культури, рівня кваліфікації кадрів, якісного поліпшення матеріального забезпечення.

Підвищення ефективності науки пов'язане з удосконалюванням системи добору і підготовки наукових кадрів, з вибором пріоритетних напрямків досліджень, з підвищенням рівня матеріально-технічного й інформаційного забезпечення, з удосконалюванням організації.

Розвинуті інституціональні форми скоріше свідчать про зворотний вплив суспільства на науку і досить залежне становище останньої. Державні вкладення в науку, замовлення означають не тільки підвищення престижу, але і зростання залежності. У цих умовах особливу гостроту набуває питання про взаємодію науки й ідеології. Вони принципово відрізняються одна від одної за своїм призначенням, змістом, методами. Наука націлена на аналіз сутності явищ, процесів, на пошук істини. Ідеологія покликана уловлювати, виражати, формулювати і захищати інтереси соціальних спільнот, формулювати програми їхньої дії. На ранніх етапах свого розвитку наука й ідеологія поєднувалися в рамках філософії, що існувала як нерозчленована форма суспільної свідомості. Потім поступово від філософії відбрунькувалася спеціальна наукова думка, спрямована на вивчення природи, а, починаючи з епохи Відродження, виокремлюється вивчення соціального, зв'язки науки й ідеології стають більш складними, багатогранними. Важливо мати на увазі, що ідеологія — це не тільки система поглядів, але і система установ, організацій. Вона впливає на соціальну організацію науки, масштаби і форми її використання, визначає відношення до науки. Розвиток ідеології впливає безпосередньо в рамках духовного виробництва через концептуально-теоретичні системи, опосередковано — через масову свідомість, соціальну практику, спілкування і т. д. Соціолог повинний пам'ятати про це і прагнути нейтралізувати в тій мірі, у якій це можливо, ідеологічний тиск, забезпечуючи послідовно наукову незалежну позицію. У цілому в нашій країні система науково-дослідної діяльності не задовольняє потреб суспільства. Наукову інноваційну діяльність на сучасному етапі насамперед гальмують: протиріччя між інноваційною сутністю науки і відставанням Ті організаційних форм, консерватизмом управлінських структур між високим науковим потенціалом і низьким рівнем його використання в економіці, політиці, освіті, між професійною підготовкою кадрів у науці і рівнем їхньої загальної культури.

Щоб перебороти відставання науки від потреб розвитку суспільства, необхідно:

• зміцнити матеріальну базу науки,

• забезпечити випереджальний розвиток фундаментальних досліджень,

• підняти на світовий рівень якість досліджень,

• забезпечити розвиток пріоритетних галузей,

• позбавити науку від бюрократичних форм управління,

• забезпечити співробітництво різних наук,

• звільнити при цьому суспільні науки від службової ролі стосовно політичної системи.

План семінарського заняття

(2 год.)

1. Функціонування науки — специфічного соціального явища.

2. Процес інституціоналізації науки,

3. Особливості сучасного розвитку науки.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Наука як практична сила суспільства.

2. Наука і мораль.

3. Наука і якісне оновлення суспільства.

Додаткова література з теми

1. Арутюнов B.C., Стрекова Л.Н. Административно-информационная система науки. — М., 2001.

2. Богданова И.Ф. Эффективность подготовки молодых ученых // СОЦИС. —1998. —№9.

3. Бутенко И.А. Прикладная социология: наука и искусство. — K: Анкил, 1999.

4. Зиятдинова Ф.Г. Образование и наука в трансформирующемся обществе//СОЦИС. — 1998. —№11.

5. Мангейм К. Очерки социологии знания. — М., 2000.

6. Руткевич М.Н. Социальная ориентация выпускной активной школы // СОЦИС. —1994. —№10.

7. Щукин Н.Н. Практическая функция социального знания // Социально-политический журнал. —1996. —№5.