Людина і світ - Юрій М.Ф. - § 2. Людина. Індивід. Особистість

Чи треба порівнювати людину з тваринами? Душевність і духовність: чи є відмінність? У чому полягає загадка людського буття? Яка людина як індивід і як особистість?

Слова, винесені в заголовок параграфа, звичайно вживаються як близькі за значенням. Усі вони відносяться до того, хто безпосередньо здійснює діяльність. Перш ніж докладно розглянути сутність діяльності, її основні види, подумаємо про те, хто діє в суспільстві, одночасно відчуваючи на собі результати діяльності інших. Іншими словами, звернемося до одного з вічних питань: що таке людина?

СУТНІСТЬ ЛЮДИНИ

З філософської точки зору, осягнути сутність чого-небудь - значить виявити одну або кілька його головних визначальних рис. Іноді такі риси очевидні, але частіше вони сховані за багатьма зовнішніми проявами. Щоб їх виявити, доводиться зіставляти досліджуваний предмет з іншими, подібними до нього. Визначаючи сутнісні риси людини, її неминуче порівнюють із тваринами, намагаючись таким чином виявити в ній справді людське.

Питання про походження і сутність людини по-різному вирішується наукою і релігією, хоча між ними і з'являються сьогодні точки дотику. Відповідно до наукових поглядів людина тілесно належить до ссавців, а саме до гоменідів (тобто до людиноподібних істот). Про причини, що сприяли виділенню людини з тваринного світу, висловлюються різні гіпотези. Багато наук (антропологія, палеонтологія, фізіологія тощо) обговорюють цю проблему. Учені вважають, що людина є продуктом тривалої біологічної і соціально-культурної еволюції (згадайте, що ви довідалися про процес становлення людини з курсу біології).

Вивчаючи людину, дослідники сходяться на тому, що більш високий рівень її розвитку в порівнянні з тваринами виявляється в прямоходінні, досконалості руки як виробляючої знаряддя, а особливо в ускладненні будови мозку. З розвитком цих якостей людини відбувалося послаблення деяких її фізичних властивостей: притупилася гострота почуттів, зменшилися фізичні сили, послабшали захисні властивості організму стосовно несприятливих зовнішніх факторів.

Якщо ми звернемося до іншої сторони людини - її свідомості, то тут відмінності від тварин будуть ще разючішими. У той час, як поведінка тварини нерозривно пов'язана з навколишнім середовищем і направляється інстинктами, діяльність людини не є жорстко запрограмованою, у ній завжди є місце вільному вибору. Ця значно менша, ніж у тварин, залежність людини від середовища проживання дозволила спеціалізувати її органи почуттів і розширити її функції, створила умови для розвитку самостійного мислення, почуття, волевиявлення, появи пам'яті і фантазії. Людина володіє не тільки свідомістю, але і самосвідомістю.

На думку ряду філософів, над душею людини піднімається індивідуальний дух, який встановлює зв'язок не стільки з зовнішнім матеріальним світом, скільки із сутністю (ідеями) речей. Це ще більше піднімає людину над світом тварин і людину над природою.

Душа і тіло людини, її духовна і фізична сторони нерозривно пов'язані (правда, представники різних наук, що вивчають людину, далеко не завжди враховують цей зв'язок: біологи і медики нерідко не звертають уваги на соціально-культурні характеристики, гуманітарії часто випускають з уваги фізіологічні і нейробіологічні основи людської діяльності). Завдяки своїй особливій тілесно-душевній організації людина стає особистістю, здатною до цілеспрямованих, планомірних дій, до творчих досягнень, серед яких на першому місці стоїть створення людських форм спілкування. На цій основі розвиваються мова і письмо, здатність називати речі й узагальнювати їхні властивості в поняттях, працювати спільно не тільки для освоєння природних багатств, але і для створення нового соціально-культурного середовища.