Людина і світ - Юрій М.Ф. - НАРОДНА МУДРІСТЬ І ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД

Особливим способом пізнання світу є життєва практика, досвід повсякденного життя. Здавна люди не тільки прагнули пояснювати світ у цілому, але і просто трудилися, мучилися невдачами, домагалися результатів. При цьому вони накопичували і певні знання. Вам уже відомо, що на відміну від спеціальної пізнавальної діяльності, на відміну від науки, де знання самоціль, у практичному досвіді вони є "побічним продуктом". Наприклад, людина, що жила на березі ріки чи озера, будувала корабель, човен для плавання по хвилях. Основним результатом такої діяльності повинне було стати судно, а побічним - знання про те, яке дерево взяти, як і чим його обробити, яку форму надати плавучому засобу пересування. При цьому закон Архімеда був невідомий будівельнику судна. Але якщо човен виходив вдалим, то швидше за все правила, за якими він був побудований, цілком відповідали науковим положенням, нехай навіть невідомим будівельнику-практику. Масу знань практичного характеру давала людям діяльність ремісника, хлібороба, кухаря, лікаря, винороба, будівельника тощо. Обов'язковим способом формування практичного знання було учнівство в досвідченого наставника, майстра, умільця.

Практичному знанню, що виникає в ході нагромадження досвіду, відповідає і своя мова. Пригадаєте: "на око", "мало-мало" тощо. Спробуйте точно визначити в грамах, хвилинах, сантиметрах, скільки це. Професійна майстерність власника такого практичного знання вимагає здатності "ловити" мікрони і міліграми, частки секунди; уміння орієнтуватися у всім різноманітті інструментів, матеріалів, умов праці за допомогою пам'ятних знаків, звички, вправності.

У процесі придбання життєвого досвіду людина засвоює не тільки практичні знання, але й оцінки, норми поведінки, причому засвоює їх ніби поволі, без спеціальних зусиль, діючи за зразком. Знання, пов'язані з повсякденним досвідом, іноді називають духовно-практичними. Від них один крок до народної мудрості.

НАРОДНА МУДРІСТЬ І ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД

Зростання обсягу й ускладнення діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб, приводили до необхідності фіксувати знання, досягнення практики у вигляді описів. Причому такі описи містили ніби зібраний воєдино узагальнений досвід різних людей, іноді навіть багатьох поколінь. Такі узагальнені практичні знання склали основу народної мудрості.

На ранніх етапах історії людська мудрість приписувалася насамперед богам, що у вигляді дарунка наділяли нею окремих людей. У древніх греків уособленням мудрості була Афіна Паллада. Вважалося, що люди, яких торкнулася "іскра Божа", набували здатність міркувати про невідоме, пророкувати хід подій, що направляються самими богами. З руйнуванням підвалин суспільства, у якому панувала міфологія, змінилося і розуміння мудрості. Вона стала трактуватися як уміння розбиратися в земних подіях самих по собі, без співвіднесення зі світом богів.

З узагальнення досвіду виникали своєрідні афоризми, приказки, судження, що містять практичні висновки. Усі знають вислів: "Куй залізо, поки гаряче". Народилося це судження зі спостереження, що метал варто обробляти в такому стані, коли він легше піддається обробці. Воно означає заклик робити що-небудь вчасно, поки умови сприяють діяльності. Зараз воно може означати дії, зовсім не пов'язані з ковальським ремеслом. Більшість положень народної мудрості, зафіксованих у прислів'ях, приказках, загадках, пов'язані спочатку з практичною предметною діяльністю.

Загадки тісним чином пов'язані з мистецтвом древніх оракулів, провісників, віщунів. І разом з тим, народна загадка доступна будь-якій людині, що володіє природним розумом і життєвим досвідом.

Визначною рисою народної мудрості як своєрідного зводу рецептів поведінки для різних випадків є її неоднорідність, суперечливість. Це пов'язано з тим, що в ній фіксується ставлення різних людей до одних і тих самих явищ, вчинків. У зводі народної мудрості можна відшукати прямо протилежні судження з того самого приводу. Наприклад: "Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні", а поруч: "Ранок від вечора мудріший". Ви самі можете продовжити підбір таких парних суджень на рівні народної мудрості.

Тепер звернемося до того, що таке здоровий глузд. Словник визначає його як погляди людей на навколишню дійсність і самих себе, що стихійно складаються під впливом повсякденного досвіду, причому ці погляди є підставою для практичної діяльності і моралі. Спробуємо розібратися в цьому тлумаченні.

Насамперед здоровий глузд включає певні знання, засвоєні стихійно, без спеціальної пізнавальної діяльності. Ці відомості засвоюються тією мірою, у якій людина опановує живим, безпосереднім досвідом сучасників, навичками людської життєдіяльності. У цьому розумінні здоровий глузд складає так зване природне мислення і притаманний кожній здоровій людині. Так, з погляду здорового глузду, якщо не знаєш, як користуватися якимось приладом, доцільно запитати в знаючого, а якщо такого немає - не чіпати прилад без крайньої потреби. Здоровий глузд підказує, що краще не робити того, що може зашкодити іншим і собі самому.

Безсумнівно, здоровий глузд фіксує багаторазово перевірені, здавалося б, очевидні відомості. Але чи можна завжди і в усьому довіряти тільки йому? Іншими словами, чи досить для повноцінної діяльності тільки здорового глузду?

Варто помітити, що здоровий глузд, будучи тісно пов'язаним з досвідом багатьох людей, обплутаний оманами, упередженнями, стійкими уявленнями, стереотипами, що приймаються людьми даної епохи як абсолютні, непорушні істин. Так, у часи Гомера вважали за можливе існування людей з псячими головами. Це викликало подив, але не сумнів. Здоровий глузд - явище достатньо консервативне, майже незмінне, нові свідчення важко витісняють попередні, однак усе-таки з часом зміни відбуваються. Можливо, і непогано, що в процесі безупинного розвитку уявлень про світ залишаються незмінними деякі сфери знань, що спираються не стільки на науку, скільки на живий досвід предків.