Людина і світ - Юрій М.Ф. - ПОЛІТИКА ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ

Це справа кожного чи доля обраних? Чи може суспільство існувати без влади?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Діяльність, види діяльності.

Політика - це особлива сфера людської діяльності. Вивчаючи історію, ви, ймовірно, помітили, що коли говорять про політику, то завжди мають на увазі зв'язок цього поняття з владою, державою, управлінням справами суспільства. Іншими словами, у сферу політики входять і політичні організації (уряд, парламент, партії тощо); і завдання, які різні соціальні групи прагнуть вирішити, використовуючи владу; і політичний процес, що йде через конфлікти і співробітництво та включає заходи для збереження стабільності в суспільстві і реформи.

ПОЛІТИКА ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ

Наука пропонує різні визначення політики. Наведемо два з них:

1. Політика - це діяльність державних органів, політичних партій, суспільних рухів у сфері відносин між великими соціальними групами, насамперед класами, націями і державами, спрямована на інтеграцію їх зусиль з метою зміцнення політичної влади чи її завоювання специфічними методами.

2. Політика є особливим різновидом діяльності, пов'язаним з участю соціальних груп, партій, рухів, окремих особистостей у справах суспільства і держави, керівництвом ними або впливом на це керівництво.

Вдумайтеся в ці визначення, порівняйте їх. У них ви зможете побачити, по-перше, діяльнісний характер політики; по-друге, особливу роль у цій діяльності великих соціальних груп; по-третє, зв'язок їх діяльності з завоюванням, утриманням і використанням державної влади.

Політична діяльність містить у собі державне керування, тобто такий вплив на суспільство, на ті чи інші сторони соціального розвитку, при якому вимоги влади підтримуються силою закону і спеціальних державних установ, у тому числі і силових (поліції, армії, органів держбезпеки). Вона охоплює також і вплив політичних партій на хід суспільних процесів і прийняття державних рішень. Партії й інші політичні об'єднання, з одного боку, пов'язані з різними соціальними групами, спираються на їх підтримку, а з іншого боку - виражають інтереси і прагнення цих груп, здійснюють тиск на уряд або беруть участь у виробленні державних рішень.

Політична діяльність виявляється й у різних формах участі широких народних мас у політичному житті суспільства. У ході політичної діяльності її учасники вступають між собою в специфічні відносини. Це може бути як співробітництво, союз, взаємна підтримка, так і протистояння, конфлікт, боротьба.

У результаті взаємодії учасників політичного життя, виконання політичних вимог і рішень розвивається політичний процес, тобто ланцюг політичних подій і станів, які змінюються з часом. На зміну одному політичному ладу приходить інший, замість уряду, що пішов у відставку, приходить новий, проводяться реформи і контрреформи, набирають сили і слабшають народні рухи, ідуть з політичної арени одні політичні партії і народжуються інші, стан політичної стабільності змінюється посиленням напруженості в суспільстві, виникають нові політичні ситуації, кожна з яких своєрідна, неповторна. Усі ці явища не замкнуті лише у власне політичній сфері, вони впливають на економіку, соціальне життя, культуру, на все суспільство.

СУБ'ЄКТИ Й ОБ'ЄКТИ ПОЛІТИКИ

Ви пам'ятаєте, що в будь-якій діяльності розрізняються суб'єкт і об'єкт.

Суб'єкти політики - це, по-перше, великі соціальні спільноти, до яких можна віднести соціальні групи і верстви, класи, нації тощо. Наприклад, напередодні революції XVIII ст. у Франції в політичну діяльність активно включився "третій стан" (згадайте, які соціальні групи в нього входили). А в середині XX ст. на політичне життя Франції помітний вплив зробила боротьба студентства.

По-друге, суб'єкти політичної діяльності - це різні політичні організації й об'єднання (держави, партії, масові рухи). Згадаймо: у курсі історії розглядається політика різних держав. Держава - це політична організація, яка керує спільною діяльністю і відносинами людей з метою збереження цілісності суспільства і підтримки порядку; забезпечує в класовому суспільстві підпорядкування панівному класу; є джерелом правових норм, що регулюють життя суспільства. Держава здійснює владу і проводить політику правлячих соціальних сил. їй характерні ознаки: наявність державних органів (законодавчий орган, уряд і інші ланки апарату управління, суд тощо), реалізуючі функції влади; наявність верстви людей, які професійно займаються управлінням; територія, на яку поширюється влада цієї держави; суверенітет, тобто виключне право офіційно представляти все суспільство усередині країни і за рубежем, видавати закони і здійснювати правосуддя.

Ви також знайомі і з історією політичних партій (демократи і республіканці в США; консерватори, ліберали і лейбористи в Англії). Кожна з цих партій розробляла власний політичний курс, прагнула розширити число своїх прихильників, відстоювала свої політичні вимоги в парламентах чи інших представницьких органах. Суб'єктами політики можуть стати і такі організації, виникнення яких було викликано іншими, неполітичними потребами

(наприклад, церква, профспілки), але які за певних умов прилучаються до політичної діяльності.

По-третє, суб'єктами політичної діяльності є політичні еліти. Коли вимовляють слово "еліта", то в повсякденній мові мають на увазі кращих представників суспільства чи якоїсь його частини. Однак поняття "політична еліта" має й інше значення. Уявімо собі ситуацію, коли Яка-небудь масова політична партія приходить до влади. Чи означає це, що десятки тисяч членів цієї партії будуть безпосередньо приймати державні рішення, керувати країною? Очевидно, що лише порівняно невелика група осіб фактично розробляє політичний курс, віддає накази. Точно так само, коли говорять, що до влади прийшла промислова буржуазія, це не означає, що всі промисловці будуть фактично здійснювати владу. Насправді біля державного керма виявиться лише невелика частина представників цієї соціальної групи.

Отже, правляча політична еліта - це порівняно нечисленна група осіб, яка концентрує у своїх руках владу, здійснює політичне керівництво суспільством, визначає мету і шляхи політичного розвитку, приймає політичні рішення. У неї входять вищі особи виконавчої влади, депутати від партій, що перемогли на виборах, партійні лідери. Кілька сотень таких політичних діячів об'єднані приблизно однаковим становищем у системі влади, подібними функціями, спільністю політичних поглядів.

По-четверте, суб'єктами політики є особистості. На перший погляд здається, що мова йде лише про видатних особистостей, політичних лідерів. Насправді ж кожна людина прямо чи побічно пов'язана з політикою, навіть та, хто вважає себе "поза політикою". Адже і така людина змушена виконувати політичні рішення влади, а якщо вона ігнорує їх, то вступає в конфлікт із владою, знов-таки у певні політичні відносини.

Німецький учений Макс Вебер (1864-1920) розглядав три ступені втягнутості в політичну діяльність. Політиками "з нагоди" є всі ми, коли опускаємо свій виборчий бюлетень чи робимо подібне волевиявлення, наприклад, схвалюємо чи протестуємо на "політичних" зборах, вимовляємо "політичну" промову тощо. Політиками "за сумісництвом" є в наші дні, наприклад, усі ті довірені особи і правління партійно-політичних союзів, які за загальним правилом займаються цією діяльністю лише в разі потреби, і вона не стає для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в ідеальному плані. Сюди ж відноситься і частина членів парламенту, що працюють "на політику" лише під час парламентських сесій.

Професійними політиками є ті, хто живе "для політики" або "за рахунок політики" і "політикою". Іншими словами, це професійні політичні діячі, для яких політика головне заняття їхнього життя і головна умова їхнього матеріального добробуту.

Чим же визначаються ступінь і межі політичної діяльності того чи іншого члена суспільства? Більшою мірою вони залежать від об'єктивних умов. Насамперед від існуючих у суспільстві політичної і правової систем, які визначають допустимі норми політичної активності; від наявності чи відсутності соціальних бар'єрів і обмежень активності особистості (наприклад, групових привілеїв, різних цензів - майнового, освітнього, осілості тощо). До об'єктивних умов варто також віднести суспільне становище особистості і пов'язані з цим шанси на успіх у політиці. Нарешті, активність особистості може зростати в конфліктних політичних ситуаціях, що зачіпають її інтереси.

Поряд з об'єктивними умовами на політичну діяльність людини накладають відбиток її особисті якості. До них можна віднести і рівень оволодіння тими обов'язками, що диктуються суспільним становищем особистості; і власні зусилля й уміння вести політичну діяльність; і політичну культуру особистості, її політичні орієнтації, систему цінностей; і мотивацію діяльності, можливості й амбіції особистості. Отже, суб'єктами політики виступають особистості, соціальні групи, політичні організації, політичні еліти.

Звернемося до питання про об'єкти політики. Ви, напевно, знаєте, що розрізняється політика внутрішня і зовнішня. Який же об'єкт кожної з них? Неважко зрозуміти, що внутрішня політика має своїм об'єктом суспільство у власній країні, а зовнішня - світове співтовариство, міжнародні відносини, тобто відносини з іншими країнами. Залежно від об'єктів, на які спрямована внутрішня політика, розрізняють економічну, соціальну, національну, демографічну, молодіжну, екологічну, культурну, кадрову політику. У свою чергу, в економічній політиці виділяють науково-технічну, структурну, аграрну, інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну (імовірно, ви самі зможете назвати об'єкти кожного з названих напрямів політики).

Розглянувши об'єкти політичної діяльності, можна зробити висновок, що політика впливає на все суспільство, на всі сторони його життя. Звідси випливає висновок про величезне значення політичної діяльності в розвитку суспільства.

Чи всі засоби гарні?

Політична діяльність, як і будь-яка інша, припускає визначення її цілей. Вони поділяються на довгострокові (їх називають стратегічними) і поточні цілі. Цілі можуть бути актуальними, пріоритетними і неактуальними, реальними і нереальними. Наскільки актуальна, з одного боку, і реальна, з іншого, та чи інша мета, можна відповісти лише шляхом повного і точного аналізу основних тенденцій суспільного розвитку, назрілих соціальних потреб, розміщення політичних сил, інтересів різних соціальних груп.

Особливе значення має питання про наявність засобів, за допомогою яких можна реалізувати намічені цілі. Ми вже зверталися до питання про співвідношення цілей і засобів. Стосовно політичної діяльності це питання розглядав видатний мислитель епохи Відродження Ніколо Макіавелі (1469-1527). " Є зайвим говорити, - писав він, - наскільки похвальна в державі вірність даному слову, прямодушність і неухильна чесність. Однак ми знаємо з досвіду, що в наш час великі справи вдавалися лише тим, хто не намагався стримати дане слово і вмів, кого потрібно, обвести навколо пальця; такі володарі в результаті процвітали більше, ніж ті, хто цінував чесність... Варто розуміти, що володар, особливо новий, не може виконувати все те, за що людей вважають прекрасними, тому що заради збереження держави він часто буває змушений йти проти свого слова, проти милосердя, доброти і благочестя. Тому в душі він завжди повинен бути готовим до того, щоб перемінити напрямок, якщо події наберуть іншого повороту або в іншу сторону "задме вітер фортуни", тобто, як було сказано, за змогою не віддалятися від добра, але при потребі не цуратися і зла".

Отже, політичний діяч ("володар"), як вважав Н. Макіавеллі, "заради збереження держави " може порушити дане слово та взагалі " не цуратися і зла". І в наш час є політичні діячі, які, малюючи світлий образ проголошуваних цілей, виправдовують використання для їхнього досягнення зовсім не найкращі засоби. Особливо нерозбірливі в засобах екстремістські (тобто прихильні до крайніх поглядів і мір) організації. Борючись за свої політичні цілі, вони вважають за можливе захопити літак з пасажирами, які ніякого відношення до їхніх проблем не мають; улаштувати вибух де-небудь у людному місці, де загинуть люди, які випадково там опинились; брати й убивати заручників.

Формулі "мета виправдовує засоби" протистоїть інший погляд на співвідношення політики і моралі: підкорити політику моральності. Однак багато учених відзначають, що політичному діячу нерідко доводиться вибирати: або для запобігання небезпеки проводити жорсткі міри, які не цілком відповідають "абсолютній моралі", або своєю бездіяльністю створити проблеми для суспільства. Моральна межа, яку не можна переступити, сьогодні відображена у документах про права людини, у міжнародному гуманітарному праві.