Людина і світ - Юрій М.Ф. - ОСВІТА

Протягом усього життя людини йде процес її соціалізації - засвоєння нею соціального досвіду минулих і сучасних йому поколінь.

Цей процес здійснюється двома шляхами: у ході стихійного впливу на людину обставин життя й у результаті цілеспрямованого впливу на неї з боку суспільства, у процесі виховання, і насамперед через ту систему освіти, що склалася в суспільстві і відповідає його потребам.

Але суспільство неоднорідне: кожен клас, кожна соціальна група, нація і навіть кожна людина має своє уявлення про необхідний зміст освіти.

З історії відомо, що завжди, коли заходила мова про визначення змісту конкретних навчальних курсів, відразу ж виникали політичні, наукові, релігійні та інші розбіжності. Це, зрештою, і викликало необхідність державного регулювання системи освіти, яка актуальна і для сучасної цивілізації, адже освіта - основа повноцінного розвитку, головний професійний ресурс будь-якої країни. Вона є однією з основ її національної безпеки (подумайте чому).

Візьмемо як приклади Швецію і Німеччину. У Швеції прекрасно розуміють, що в століття комп'ютеризації суспільству потрібні люди високоосвічені, впевнені в собі, що вміють приймати відповідальні рішення, добре знайомі з основами сучасної техніки і технології. Для того, щоб сформувати таких людей, у шведських школах надають перевагу індивідуальному підходу до кожного учня, враховують особистісні якості кожної дитини, підлітка. Така система виховання й освіти вимагає достатньої кількості вчителів. У 70-х рр. XX ст. у Швеції на одного учителя припадало 19 учнів, а зараз - тільки 9. Відсутність оцінок до VIII класу зберігає психологічну рівновагу школярів. Демократизм системи освіти полягає в тому, що фактично немає шкіл для особливо обдарованих учнів. Існує культ математики - це знамення часу. "Освіта тим більше повноцінна, чим більше математики",- вважають шведи. Можна сперечатися з приводу правильності тих чи інших підходів до системи освіти в цій країні, але важливо, що вона цілком забезпечує себе кваліфікованими фахівцями.

Коли західноєвропейських менеджерів, фінансистів, журналістів, депутатів, викладачів і чиновників установ попросили оцінити рівень підготовки молодих фахівців, інженерів з різних країн, то з великим відривом перше місце вони присудили випускникам німецьких вузів. У чому ж секрет настільки високого рівня технічної освіти у ФРН?

У Німеччині випускають щорічно 25 тис. інженерів, тобто в 2 рази більше, ніж у сусідній Франції. Причому на технічні факультети може вступити будь-як молода людина, що одержала повну середню освіту. Інженера готують чітко за програмами або для робіт на виробництві в строгій відповідності з одержуваною спеціальністю, або для системи науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок.

Для студентів освіта фактично безкоштовна, що, однак, не зробило їхнє ставлення до диплома менш відповідальним. Теоретично завершити повний курс можна за 8-9 семестрів, але багато студентів проводять в інституті 12-14 семестрів. Компаніям потрібні фахівці, а не власники дипломів, тому студенти вважають за краще учитися не кваплячись. Висока якість освіти досягається її зв'язком із практикою. Спеціалізація майбутніх інженерів починається з першого семестру, а робота над дипломом сполучається з 20-тижневим стажуванням на промисловому підприємстві.

Поряд з державною системою освітою у всіх розвинутих країнах світу існує і розгалужена система приватних шкіл, коледжів, інститутів і університетів. Приватними навчальними закладами є такі всесвітньо відомі вищі навчальні заклади, як Оксфорд, Прістон, Кембрідж. Це, щоправда, не означає, що держава не бере ніякої участі в регулюванні навчального процесу в цих вузах. Навпаки, вони, як національне надбання, усіляко нею підтримуються.

Зараз система недержавної освіти складається й у нашій країні. Основні переваги і недоліки приватної освіти ми вже розглядали.

У сучасному світі існує величезна кількість різноманітних типів шкіл і інших навчальних закладів: квакерські школи в Англії, що дають релігійно-пацифістську освіту, загальноосвітні і професійно-технічні навчальні заклади в країнах СНД, духовні семінарії у всіх християнських країнах, медресе в мусульманських державах Сходу, університети, коледжі, технічні школи в різних країнах. Але в цьому надзвичайно строкатому різноманітті систем і видів освіти можна простежити загальні напрями її розвитку в сучасному світі.

У наші дні кожен четвертий житель земної кулі не вміє читати і писати. Число неписьменних складає 1 млрд. людей. Але прагнення перебороти неграмотність і охопити освітою усіх призвело до зниження її якості. Відставання школи від сучасних вимог поставило багато країн перед необхідністю шкільних реформ. "Метою реформ, - говорилося в одному з документів уряду США, -повинно бути досягнення високої якості освіти у всіх сферах". "Деяких поліпшень у шкільній освіті недостатньо,- стверджують автори реформи у Великобританії. - Ми повинні підвищити якість освіти". Аналогічними були завдання шкільних реформ у Болгарії, Угорщині, Франції, у нашій країні. Екстенсивний шлях розвитку школи (подумайте, у чому його особливості) вичерпав себе у провідних країнах світу. їхня сучасна стратегія в даній галузі - досягнення якості, що відповідає вимогам XXI ст. Для цього проводиться гуманізація, гуманітаризація й інтернаціоналізація освіти.

Гуманізація припускає велику увагу суспільства до особистості, її психології, інтересів, запитів. Особлива увага приділяється моральному вихованню людини. Багато робиться для прилучення до освіти інвалідів. Наприклад, діюче у Франції законодавство гарантує молодим інвалідам, що прагнуть отримати вищу освіти, ряд істотних привілеїв: вони мають право на закріплення за ними постійних помічників; керівництво вузів зобов'язане переобладнати навчальні аудиторії так, щоб полегшити доступ до них студентам з порушеними руховими функціями. У фінансовому плані люди, уражені фізичними недугами, користуються пільгами.

Гуманізація освіти вимагає такого змісту освіти й організації навчального процесу, щоб кожен учень одержав можливість засвоїти найважливіші прошарки сучасної культури, розвинути свої здібності і обдарування, максимально задіяли свій творчий потенціал.

Гуманітаризація означає посилення уваги до вивчення суспільних і гуманітарних дисциплін, що мають першорядне значення в житті сучасної людини. У багатьох вузах нашої країни і за рубежем перші два роки студенти знайомляться з усім блоком загально-гуманітарних та суспільних дисциплін, незалежно від обраної спеціальності, і тільки потім починається спеціалізація.

Інтернаціоналізацію освіти можна розуміти по-різному. Одні вважають за доцільне максимальне зближення національних освітніх систем. Особливо швидко даний процес йде в тих галузях, що займаються підготовкою фахівців, гостро необхідних сьогодні. Для потреб країн ЄЕС була створена європейська школа бізнесу, її філії знаходяться в Парижі, Оксфорді, Берліні, Мадриді. У 1989 р. з 170 прийнятих до неї студентів 43% склали французи, 20% - німці, 10% - іспанці й англійці, 17% припадає на інші народи.

Однак у багатьох викликає критику такий підхід, оскільки можливі зниження цінності національних культур і систем освіти, втрата кращих їхніх досягнень, механічний перенос чужого досвіду в інше соціокультурне середовище. Так, у нашій країні багато партій і соціальних груп суспільства виступають проти запозичення західних ідей в українській системі освіти.

Наукові знання, як особлива складова частина культури, найбільш піддані інтернаціоналізації. І тому, видно, немає нічого поганого в зближенні національних курсів з природничонаукових дисциплін. Що стосується вивчення суспільних і гуманітарних дисциплін, то вони повинні будуватися з урахуванням насамперед потреб і запитів учнів, батьків і суспільства в цілому.

У сучасному світі освіта розглядається нині як одна з основних цінностей, без якої неможливий подальший розвиток людства.