Географія - Гілецький Й. Р. - Абсолютна та відносна висоти точок місцевості

Розгортаючи кулясту поверхню Землі на площину, не можна уникнути розривів та перекриттів. Щоб карта була суцільною (неперервною) і водночас досить точно відображала земну поверхню, її створюють за певним математичним Законом, тобто використовуючи картографічну проекцію. Картографічна проекція — це математичний спосіб зображення на площині поверхні земної кулі (еліпсоїда).

Для створення карт використовують певні допоміжні геометричні фігури. За видом допоміжної поверхні картографічні проекції поділяються на циліндричні, азимутальні та конічні.

Азимутальними називають такі картографічні проекції, коли поверхня Землі (а точніше її градусна сітка) проектується з певної точки, на площину. Якщо допоміжна площина дотична до полюса, то така проекція називається нормальною, а якщо до екватора — поперечною. Перші використовують для зображення територій у приполярних широтах. Характерною ознакою їхньої градусної сітки є меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, і паралелі — концентричні кола. В азимутальних поперечних проекціях зображуються карти півкуль та територій у приекваторіальних широтах. Прямою лінією на карті є тільки екватор.

Створюючи географічну карту за допомогою циліндричної проекції, земну поверхню переносять на бічну проекцію уявного циліндра. Його вісь може збігатися з віссю Землі, тоді проекція називається нормальною, а може бути перпендикулярною до неї — поперечною. Перша з них використовується для карт світу, материків і країн, що розміщені у низьких (близьких до екватора) широтах. Характерною ознакою їх в те, що паралелі і меридіани є прямими лініями. Поперечна циліндрична проекція використовується для створення топографічних карт.

У конічних проекціях як допоміжна фігура використовується конус, вісь якого збігається з віссю Землі. Конічні проекції використовують для зображення материків і країн, які розміщені у середніх широтах. Градусну сітку таких карт утворюють меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, та паралелі, що б дугами концентричних кіл.

Щоб створити карту світу, використовують декілька допоміжних конусів і таку проекцію називають поліконічною. Отримані фрагменти картографічної сітки, що відображають різні широтні смуги, з'єднують між собою. Тому меридіани — криві лінії, а паралелі — дуги неконцентричних кіл.

Порушення геометричних розмірів і форм ділянок земної поверхні, розміщених на них об'єктів при їхньому зображенні на площині називають картографічними спотвореннями. Розрізняють чотири види спотворень: довжин ліній, кутів, форм та площ.

Про наявність спотворення відстаней вздовж паралелей можна дізнатися за довжинами відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Відрізок екватора має бути рівно удвічі більший, ніж відрізок паралелі 60° широти. Якщо це співвідношення інше, то на карті існують спотворення довжин ліній за напрямком паралелей.

Про спотворення відстаней по паралелі свідчить співвідношення довжин відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Коли спотворення відсутні, то відрізок екватора удвічі більший, ніж відрізок паралелі 60° широти.

Про спотворення кутів, яке є характерним для більшості карт, можна зробити висновок у тому випадку, коли паралелі й меридіани не утворюють між собою прямих кутів.

Розрізнити спотворення форм можна, порівнявши довжину й ширину якогось географічного об'єкта на карті та глобусі. Якщо співвідношення в обох випадках рівні, то спотворень форм немає. Ще простіше це зробити, якщо порівняти клітинки сітки на одній широті: коли вони однакові, то спотворення форм на цій географічній карті відсутні.

Якщо площі двох клітинок між сусідніми паралелями рівні, то на цій географічній карті немає спотворення площ.

За характером спотворень картографічні проекції поділяють на рівновеликі (немає спотворень площ), рівнокутні (немає спотворень кутів) і довільні (усі види спотворень зводяться до мінімуму). Серед останньої групи карт виділяють підгрупу рівнопроміжних, коли відсутні спотворення довжин ліній за одним із напрямків (уздовж меридіанів або вздовж паралелей). Отже відстані на картах можуть бути неспотворені тільки по одному з напрямків, але на більшості карт вони не відповідають єдиному масштабу в усіх напрямках. Із цього слідує висновок, що масштаб, який вказаний на карті, є середнім, а тому він непридатний для визначення відстаней на дрібномасштабних картах.

Абсолютна та відносна висоти точок місцевості

Висоту земної поверхні вимірюють зазвичай від рівня Світового океану, який приймають за позначку 0. Висота, виміряна від рівня Світового океану, називається абсолютною. Абсолютна висота дає змогу порівнювати за висотою різні, навіть дуже віддалені між собою, точки земної кулі. Відносна висота — перевищення однієї точки місцевості над іншою, наприклад вершини гори над підніжжям, заплави над руслом.

Для визначення висоти гір чи глибин водойм на карті слід знати, що для зображення рельєфу — нерівностей земної поверхні застосовують горизонталі (ізогіпси) — умовні лінії, що з'єднують точки з однаковою абсолютною висотою. Цифрові значення горизонталей даються через визначені проміжки. Різниця висот двох сусідніх горизонталей називається висотою перетину рельєфу. Знаючи цю величину, за кількістю горизонталей можна обчислити як абсолютну, так і відносну висоту місцевості.

На дрібномасштабних фізичних картах та глобусах рельєф позначають горизонталями у поєднанні зі спеціальним розфарбуванням місцевості залежно від її абсолютної висоти. Якщо абсолютні висоти становлять понад 200 м, то цю місцевість на карті зафарбовують коричневим кольором різної інтенсивності, залежно від прийнятої шкали висот. Якщо абсолютна висота від 0 до 200 м і нижча від 0 м, то зафарбування виконується зеленим кольором різної інтенсивності. Абсолютну висоту окремих точок позначають цифрами.

За цим принципом побудовано й шкалу глибин океанів, морів, озер. Умовні лінії, які з'єднують точки з однаковими глибинами, називаються ізобатами. Глибини на картах показують блакитним кольором різної інтенсивності, а окремих точок — цифрами.

Шкала висот і глибин зображається внизу карти у вигляді графіка.

Карти в житті та господарській діяльності людини

Географічна карта є незамінною при розв'язанні господарських завдань, які пов'язані з вивченням, охороною, освоєнням і перетворенням те

риторій. Розвідування корисних копалин, облік і оцінка сільськогосподарських земель, вод, лісів, проведення меліоративних робіт, проектування шляхів, каналів та інших промислових та природоохоронних об'єктів неможливі без карт і планів місцевості. Топографічні карти мають винятково велике і різнобічне застосування у військовій справі, а також у пішохідному туризмі, спортивному орієнтуванні.

Неможливо переоцінити роль карт у вивченні географії. Вони не тільки допомагають більш чітко уявити взаєморозміщення об'єктів і явищ, але й дозволяють встановлювати причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності, які існують у природі між природними і суспільними об'єктами.