Географія - Гілецький Й. Р. - Водяна пара в атмосфері

Циклони — висхідні атмосферні вихори із замкненою областю зниженого тиску у центрі, в якій вітри дмуть від країв до центру (проти

годинникової стрілки в Північній півкулі і за годинниковою стрілкою у Південній).

Антициклони — низхідні атмосферні вихори із замкненою областю підвищеного тиску, в якій вітри дмуть від центру до країв (за рухом годинникової стрілки у Північній півкулі, проти її руху — у Південній).

У циклонах найменший тиск спостерігається у центрі, де відбувається підняття повітря вгору. Там воно охолоджується, водяна пара конденсується, утворюючи потужні хмари, з яких випадають рясні опади. Погода нестійка, з частою зміною напрямку вітру, температури. Циклони переміщуються зі швидкістю 30—40 км/год, здебільшого із заходу на схід.

В антициклоні повітря, опускаючись, нагрівається, а тому не відбувається його насичення вологою. Погода в його центральній частині ясна й суха, зі слабкими вітрами.

Бризи й мусони

Бризи — це вітри узбереж морів та великих озер, що двічі на добу змінюють напрямок на протилежний. Зміна відбувається через різне нагрівання поверхні суходолу й вод. Нічний (береговий) бриз дме з боку охолодженого суходолу, у бік водойми, денний (морський) бриз — з боку ще холодної водойми у бік нагрітого суходолу. Вони охоплюють шар повітря в сотні метрів і проникають углиб суходолу (моря) на кілька чи десятки кілометрів. Бризи краще виражені у безхмарну антициклонічну погоду.

Бризи є характерними для західних узбереж у тропічних широтах, де нагріті материки омиваються водами холодних течій.

На східних узбережжях материків у помірних і субтропічних широтах Північної півкулі, де західні вітри слабшають в міру віддалення від океанічних субтропічних максимумів (постійних

областей високого тиску), відбувається мусонна циркуляція. Мусони — постійні вітри, що залежно від пір року змінюють напрямок на протилежний або близький до нього. Узимку вони дмуть з материка на океан, а влітку — з океану на материк. Причиною їхнього утворення є нерівномірність нагрівання поверхні суходолу й океану.

У нетропічних широтах мусони викликані різним нагріванням поверхні суходолу й моря в той самий сезон року. Вони виражені, в основному, у Північній півкулі. Зимовий північно-західний мусон дме з охолодженого суходолу (з Азіатського і Канадського максимумів) у бік теплого незамерзаючого океану (Алеутський та Ісландський мінімуми). Літній південно-східний мусон дме з боку океану (з Північнотихоокеанського і Північноатлантичного максимумів) на нагрітий суходіл. Літній мусон, таким чином, є "порушником" західних вітрів, що панують у помірному поясі.

Інше походження мають тропічні (екваторіальні) мусони, які виникають у результаті відмінностей у нагріванні Північної і Південної півкуль. Оскільки поверхня між Південною Азією й Індійським океаном літом дуже прогрівається, то там встановлюється область низького тиску, куди й спрямовується пасат Південної півкулі. Тобто вітер дме з моря на суходіл (літній мусон), а взимку тут відновлює свою дію пасат Північної півкулі.

Водяна пара в атмосфері

Вода, що входить до складу повітря, перебуває в газоподібному (водяна пара), рідкому і твердому станах. Вона попадає в повітря за рахунок випаровування з поверхні океанів, водойм та поверхні суходолу, а також випаровування рослинами (транспірації).

Величину вмісту водяної пари в повітрі називають вологістю повітря. Вона характеризується рядом показників. Перш за все, це абсолютна вологість повітря — кількість водяної пари в грамах, що міститься в їм3 повітря. Чим вища

температура повітря, тим більше вологи воно може в собі містити у вигляді пари, тобто тим більша може бути абсолютна вологість. Однак при кожній з температур є своя найбільша кількість водяної пари, що може міститися в 1 м3 повітря — максимальна вологість повітря.

Оскільки фактичний вміст водяної пари в повітрі залежить від температури повітря і наявності води на підстилаючій поверхні, то абсолютна вологість може бути різною при однакових температурах. Так, океанічне повітря майже завжди вологіше за континентальне. Щоб оцінити насиченість повітря вологою, використовують показник відносної вологості — відношення фактичної абсолютної вологості до максимальної, виражене у відсотках.

Якщо абсолютна вологість не змінюється, а температура повітря знижується, то відносна вологість його зростає, наближаючись до стану насичення. Температура, при якій його відносна вологість стає рівною 100 %, називається точкою роси. Волога, яка не може існувати у вигляді водяної пари при подальшому охолодженні повітря, перетворюється на видимі краплинки води. Біля поверхні вони утворюють туман, на предметах — росу, а у верхніх шарах атмосфери — хмари (скупчення завислих в атмосфері краплинок води при температурі, вищій за 0 °С, і кристаликів льоду).

Хмарність вимірюють у балах за 10-бальною шкалою.