Географія - Гілецький Й. Р. - ГІДРОСФЕРА

Поняття про гідросферу. Світовий кругообіг води

Гідросфера — це водна оболонка Землі, до складу якої входять води Світового океану і води суходолу. Основна частина вод гідросфери (96,5 % загального об'єму) припадає на Світовий океан. Підземні води становлять близько 1,7%, води льодовиків — близько 1,9 % і тільки 0,02 % припадає на поверхневі води материків: річки, озера, болота. Незначна кількість води міститься в атмосфері і живих організмах. Загальні запаси прісних вод, що перебувають у рідкому стані і є доступними для споживання, складають всього 0,6 % (річки, прісні озера і, частково, підземні води).

Усі води на Землі — океанічні, поверхневі та підземні води суходолу — завдяки енергії Сонця здійснюють єдиний кругообіг води в природі. Випарувана волога в атмосфері конденсується, перетворюючись на крапельки води і кристалики льоду. У приземних шарах вони утворюють туман, а піднявшись над поверхнею, — хмари.

Опади з хмар випадають над океаном і над суходолом. Найшвидше повертаються в океан води, що випали у вигляді опадів над поверхнею океану. Вони здійснюють мале коло кругообігу води в природі.

Води з опадів, які випали над суходолом, можуть знову випаруватися, або стікають у річки, просочуються в надра Землі, поповнюючи запаси підземних вод. Підземні води, талі снігові чи льодовикові води живлять річки, які виносять воду у Світовий океан (за винятком річок, що належать до басейну внутрішнього стоку). Таким чином, вода, що випарувалася з океану й потрапи

ла на суходіл, через якийсь час знову потрапляє в океан. Так завершується велике коло1 кругообігу води в природі.

Найшвидше повертається в океан вода, що потрапила до річок. Вода, яка сконцентрована у льодовиках, безстічних озерах, глибоких водоносних горизонтах, повертається в океан набагато довше.

Географічне положення, особливості рельєфу дна Світового океану

Єдиний Світовий океан розділений на чотири океани: Тихий (50 % площі), Атлантичний (25 %), Індійський (21 %) і Північний Льодовитий (4 %). Межі океанів проводять по береговій лінії материків і островів, а у водних просторах умовно по меридіанах мисів.

Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові. Учені виділяють у його межах чотири зони.

Підводна окраїна материків утворює першу зону, до якої входить материкова відмілина — шельф, та материковий схил. Шельф має глибини до 200 м. Дно утворене відкладами, які, переважно, принесені із суходолу — піски, гравій, галька та ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо. Материковий схил також є затопленою частиною континенту із земною корою материкового типу до глибини близько 3,5—4 км. Він часто східчастий, розсічений підводними каньйонами.

На стику материкових і океанічних частин літосферних плит виділяється перехідна зона, до якої належать улоговини окраїнних морів, ланцюжки островів переважно вулканічного походження, глибоководні жолоби. У Світовому океані налічується понад ЗО жолобів. Найглибшим із них є Маріанський жолоб — 11 022 м, а найдовшим — Алеутський — 3570 км. Із перехідною зоною пов'язані основні діючі вулкани Землі, а також осередки землетрусів. Найкраще перехідна зона виражена уздовж Тихоокеанського узбережжя Азії.

Третя, основна зона дна Світового океану — ложе океану. Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї зони лежить земна кора океанічного типу. Гряди, плато, височини розділяють ложе на улоговини. Донні відкладення утворені мулами органогенного походження, глиною.

Серединно-океанічні хребти із земною корою базальтового типу утворюють четверту зону, яка виділяється в центральних частинах океанів. Загальна довжина їх складає більше як 60 000 км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000— 4000 м, ширина — 1000—2000 км. Уздовж осьових частин хребтів розташовані глибокі ущелини — рифти. Вони мають ширину декілька кілометрів, а глибину — 1—1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік.