Географія - Гілецький Й. Р. - Світовий океан і його частини

У Світовому океані виділяють окремі частини: моря, протоки, затоки. Море — це частина океану, відокремлена від нього ділянками суходолу або підводними підняттями. Єдиним винятком є Саргасове море у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині океану. Моря займають близько 10 % площі Світового океану. Найбільшими серед них за площею є Філіппінське, Аравійське, Коралове.

За розташуванням моря поділяються на окраїнні, внутрішні та' міжострівні. Окраїнними називають моря, розташовані вздовж окраїн материків, як правило, на їхньому підводному продовженні (Баренцове, Східнокитайське та ін.). Внутрішні моря — це моря, які далеко врізаються в суходіл одного чи двох материків. Серед них виділяють міжматерикові (Середземне, Червоне та ін.) і внутрішньоматерикові (Чорне, Азовське, Балтійське). До міжострівних морів належать Яванське, Філіппінське тощо.

Берегова лінія — це межа суходолу і моря, вона може мати різну ступінь порізаності. Берегову лінію ускладнюють затоки і півострови, острови і протоки.

Затока — це частина водного простору, що вдається в суходіл і має вільний водообмін. Затока менше відокремлена від суходолу, ніж море.

Протокою називають частину водного простору, що розділяє дві ділянки суходолу. Най-ширшою є протока Дрейка — 1120 км, глибина — 5249 м. За довжиною найбільша Мозамбікська протока— 1760 км.

Півострів — частина суходолу, що вдається у водний простір. Найбільшим за площею є півострів Аравія — (2730 тис. км2).

Невелику, порівняно з материками, ділянку суходолу, що з усіх сторін омивається водою, називають островом. Найбільшим серед них є Ґренландія — 2176 тис." км2. Скупчення островів, що мають однакове походження, називають, архіпелагами (Канадський архіпелаг, Шпіцберген, Вогняна Земля).

За походженням острови поділяються на материкові, вулканічні й коралові.

Температура і солоність води Світового океану

Температура вод Світового океану визначається значною мірою кліматичними процесами, що відбуваються над його поверхнею. Так, сонячна радіація витрачається на випаровування, нагрівання верхнього шару води до глибини приблизно 300 м та нагрівання повітря. Середня температура поверхневих вод океану становить понад +17 °С. У Північній півкулі вона на. З °С вища, ніж у Південній. У приекваторіаль-них широтах температура впродовж року становить +27...+28 °С. У західних частинах океанів у тропічних поясах +20...+25 °С, а у східних — +15...+20 °С. Однак саме тут зафіксовані найвищі температури (у Перській затоці — +35 °С, у Червоному морі — +32 °С). Для помірних широт характерною є сезонна зміна температур води, а середньорічна знижується поступово у напрямках до полюсів від +10 до 0 °С. У приполярних широтах температура вод океану впродовж року змінюється від 0 до -2 °С. При температурі близько

-2 °С морська вода середньої солоності замерзає (чим більша солоність, тим нижча температура замерзання). Тому біля Північного полюса сформувався багаторічний льодовий покрив потужністю до 4—7 м.

Льоди вкривають близько 15 % площі Світового океану. Морський лід солонуватий, але солоність його у декілька разів менша за солоність тієї води, із якої він утворився. В океан потрапляє також прісноводний лід — річковий, а також великі уламки материкових льодовиків Антарктиди, Ґренландії — айсберги.

На глибинні води океанів практично не впливають кліматоутворюючі процеси, тому вони характеризуються незмінними низькими температурами. У придонних шарах Світового океану температури на всіх широтах низькі — від +2 °С на екваторі до -2 °С в Арктиці й Антарктиці. Де приводить до того, що середня температура всієї маси океанської води становить близько 4 °С.

Важливою властивістю океанської води є солоність, її визначають кількістю солей у грамах, які розчинені в 1 кг (літрі) морської води, або в промілле, тобто в тисячних частках (%о). Середня солоність океанської води — 35 г/л, або 35 %о.

Вирішальне значення серед причин, що впливають на солоність поверхневих вод, має співвідношення кількості атмосферних опадів і величини випаровування. Тому у розподілі солоності простежується широтна зональність.

У приекваторіальних широтах солоність 34— 35 %о, оскільки там велика річна кількість опадів і річковий стік, що помітно перевищують величину випаровування. Найвища солоність (37 %о) характерна для тропічних широт, де мало опадів і велике випаровування. У помірних широтах солоність близька до 35 %о, а у приполярних — 32— 33 %о (найнижча), оскільки випаровування тут дуже мізерне, а воду опріснюють танучі льоди та великі річки.