Соціологія - Вербець В.В. - 5.3. Розвиток української соціології в XX ст.

Розвиток соціологічних пошуків та емпіричних досліджень в українській соціології XX ст. був вкрай суперечливим і неоднозначним. Це пов'язано, без сумніву, з об'єктивними умовами, за яких розвивалася наука в Україні.

1. В історії розвитку української соціології у XX ст. можна виділити чотири періоди:

2. 1921 — 1929 р. — становлення українських соціологічних студій, дослідження соціальних проблем українського суспільства;

3.1930 — 1957 pp. — фактична заборона наукових пошуків в українській соціології, викликана періодом "догматичного" комунізму" та "сталінізму";

4.1958 — 1986 — період часткового відродження української соціології, пов'язаний насамперед з хрущовською "відлигою";

5. з 1987 р. — сучасний період розвитку соціології в Україні.

З самого початку розвитку соціології спочатку в Радянській Росії, а потім і в СРСР відбувалося фактичне підведення науки під засади марксизму. З цією метою Раднарком у 1918 р видав постанову про створення соціалістичної академії суспільних наук, проте створити спеціалізований науковий соціологічний заклад не вдалося. Фактично уся пошукова і дослідницька робота в галузі соціології в Україні у 20-их pp. зосередилась у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). На соціально-економічному відділі ВУАН функціонувала єдина у той час кафедра соціології в Україні, яку очолював Б. Кістяківський (1918 — 1920), проте після смерті ученого кафедра по-суті припинила свою діяльність. На базі ВУАН діяв також очолюваний К. Грушевською Кабінет примітивної культури, що досліджував проблеми генетичної соціології. 31926 p. Кабінет видавав щорічник "Первісне громадянство в Україні" де публікувалися праці К. Гру-шевської, Ф. Савченка, але доступу до широкого загалу вони не мали.

Надія на створення спеціалізованого соціологічного закладу з'явилася після повернення у 1924 р. до України М. Грушевського, який ще 1919 р. в еміграції створив Український соціологічний інститут Учений мав намір офіційно відкрити цей заклад в Україні, проте під тиском партійних ідеологів цю ідею втілити у життя не вдалося. Грушевському довелося обмежитися відкриттям дослідної кафедри історії України, яку він і очолив, щоправда при кафедрі функціонувала секція методології та соціології.

Роль соціологічного інституту по-суті почала виконувати Асоціація культурно-історичного досвіду, відкрита у 1925 р, яку становили три структури — культурно-історична комісія, комісія історичної писемності та кабінет примітивної культури, що діяли на базі ВУАН. Основні соціологічні питання, що досліджувались Асоціацією, стосувалися насамперед генетичної соціології а також дослідження українського фольклору.

Також одночасно з Асоціацією проводили соціологічні дослідження Український демографічний інститут (вивчав біосоціальні процеси), харківський Український науково-дослідний інститут педагогіки (досліджував проблеми генетичної соціології), Психоневрологічний інститут (проводив наукові пошуки у галузі соціопсихології).

У цей же час відбувається процес становлення соціальної інженерії — одного із видів прикладної соціології, мета якої — вплив на поведінку людей з метою розв'язання певних соціальних проблем. Прикладна соціологія розвивалась передусім у межах Всеукраїнського інституту праці (Харків), який очолював Ф. Дунаєвський. Цей інститут вів активну наукову роботу, його дослідники розробили і з успіхом використовували тексти профвідбору та профорієнтації.

В кінці 20-их pp. XX ст. почався процес активного впровадження у радянську соціологію марксистських ідей, пов'язані насамперед з популяризацією праць М. Бухаріна "Теорія історичного матеріалізму: Популярний підручник марксистської соціології" (1921), Л. Садинського "Соціальне життя людей: Вступ у марксистську соціологію" (1923), С. Оранського "Основні питання марксистської соціології" (1929) та ін.

Ідеологічне спрямування марксизму в радянській соціології партійні ідеологи та функціонери намагалися доповнити відкриттям соціологічних студій марксистсько-ленінського характеру. На початку 30-их pp. розрізнені марксистські соціологічні та інші наукові гуртки було об'єднано у Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). Н а базі останнього було створено інститут філософії і природознавства, одним із завдань якого була пропаганда марксистської соціології.

Слід зазначити, що на той час альтернативні до марксистського напрямки соціологічних досліджень в Україні уже було ліквідовано. Деякі українські соціологи змушені були емігрувати, інші припинили свої наукові пошуки, обмежившись популяризацією ідей Маркса та Леніна.

У середині 30-их pp. навіть марксистсько-ленінська соціологія по-суті виявилась непотрібною партійно-номенклатурній верхівці. Соціологічні теорії не вписувались у рамки історичного матеріалізму, а практичні дослідження могли викрити факти об'єктивної радянської дійсності. З цього часу соціологію визнають "буржуазною псевдонаукою" а спроби започаткувати соціологічні студії чи вести емпіричні дослідження піддавались жорстким репресіям. Окремі соціологічні теорії були включені до філософії, окремі ж соціологічні напрямки, як наприклад, "соціальна екологія" чи "соціологія релігії" заборонялись узагалі. Результати ж соціологічних досліджень подавались однобоко і демонстрували перекручені факти політичного, економічного, культурного і соціального розвитку радянської країни Таким чином, соціологія як самостійна теоретична і прикладна наука більш ніж на двадцять років фактично припинила своє існування в СРСР і в Україні зокрема.

Лише наприкінці 50-их — на початку 60-их pp. починається часткове відродження соціології в Україні. Звільнившись від сталінського догматизму соціологія в СРСР відновила насамперед своє прикладне, а згодом і теоретичне значення. Розвиток НТП вимагав точних даних щодо стану економіки з метою побудови перспектив її розвитку. Важливим стало дослідження умов праці робітників, демографічних та екологічних проблем.

З метою вирішення цих питань у 1958 р. в СРСР виникла Радянська соціологічна асоціація, а через десять років — відділ конкретних соціологічних досліджень на базі Інституту філософії АН СРСР. В Україні відповідна структура була створена наступного року на базі Інституту філософії АН УРСР. Поновлюється видавництво часопису "Філософська та соціологічна думка", котрий було засновано ще 1927 р. Коло соціальних проблем, що досліджувалося радянськими соціологами у той час було достатньо різноманітним і стосувалось соціології праці, економічної соціології, соціології міста, соціології сім'ї та шлюбу. Результати соціологічних пошуків знайшли своє відображення у відповідних довідниках - двотомнику "Соціологія в СРСР" (1966) та "Соціологія на Україні" (1968).

Проте, як теоретична, так і прикладна соціологія того часу мали широке коло проблем. Соціологічна наука так і не звільнилася до кінця з під тиску марксистсько-ленінської ідеології, дослідження проводилися в обмежених рамках, соціологічні служби не мали коштів на закупівлю сучасного обладнання, катастрофічно не вистачало кваліфікованих кадрів, по-суті були втрачені зв'язки із зарубіжною наукою — її теоретичні доробки були майже невідомі в Радянському Союзі. До того ж у 70-их pp. розпочався новий ідеологічний наступ на соціологію, працівники Інституту соціологічних досліджень були звинувачені у насаджувані буржуазної ідеології. Таким чином, незважаючи на певні зрушення у сфері теоретичних та прикладних досліджень повного відродження соціології у радянські часи фактично не сталося.

Лише наприкінці 80-их pp. у зв'язку з політичним та ідеологічним оновленням радянського суспільства складаються умови для того, щоб соціологія зайняла належне їй місце у системі наукових знань. Склались передумови не тільки для наукових пошуків чи прикладних досліджень у сфері соціологічного знання, а й для інституціонального оформлення науки. Так, уперше в Україні у 1990 р. було створено самостійний Інститут соціології в систем Академії наук, ідею заснування якого виношував ще М. Грушевський. Головним предметом досліджень інституту, який очолив академік Ю. Пахомов стали проблеми національного відродження України, побудови демократії, узагальнення наукового досвіду видатних соціологів-попередників як українських, так і західних. У цьому ж році створюється і Українська соціологічна асоціація, завданнями якої стало визначення пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної соціологічної науки, а також налагодження контактів із зарубіжними ученими та організаціями.

Важливе значення мало прийняття у 1993 постанови Міністерства освіти України про надання соціології статусу базової навчальної дисципліни в державних вищих навчальних закладах. З цього часу соціологія є обов'язковим предметом, що вивчається у вузах України III — IV рівня акредитації. Вивчається дисципліна і у більшості вузів І — II рівня акредитації. За роки незалежності кілька сотень вузів України відкрили на своїх базах спеціальність "соціологія", де готуються бакалаври, спеціалісти і магістри. На сьогоднішній день в Україні працює більше ста вчених з науковими ступенями "кандидат" і "доктор соціологічних наук".

Велике значення має висвітлення теоретичних соціологічних проблем у статтях, монографіях, посібниках. На сьогоднішній день в Україні видано близько сотні посібників та підручників, серед яких "Соціологічна думка України" за ред. Захарченка М. В. та Бурлачука В. Ф., "Курс теоретичної соціології" за ред. А. О. Ручки та В. В. Танчера, "Соціологія: наука про суспільство" за ред. Андрущенка В. П. та Горлача М. І., "Соціологія. Підручник для вузів" за ред. Городяненка В. Г., "Соціологія: курс лекцій" за ред. Пічі В. М., "Соціологія. Загальний курс" Лукашевича М. П. та Туленкова М. В. та багато інших. Велике значення мало й заснування та видавництво науково-теоретичного часопису "Соціологія: теорія, методи, маркетинг".

Про розвиток соціології в Україні свідчить також різке збільшення різних соціологічних асоціацій та служб, центрів соціологічних досліджень, серед яких найбільш відомими є Інститут соціології, Центр досліджень О. Разумкова, центр "Соціс", "Демократичні ініціативи" КМІС та багато інших.

Проте і на сьогоднішній день соціологія в Україні перебуває тільки на початковому етапі свого розвитку, іде лише створення науково-теоретичної бази та становлення національних соціологічних традицій. Українська соціологія ще не вирішила низку проблем, серед яких можна визначити нестачу кваліфікованих кадрів, відсутність стабільних зв'язків з провідними західними ученими та асоціаціями, недостатнє фінансування з боку держави.

Питання для самоперевірки та контролю

1. Які основні положення включала в себе суспільна думка часів Київської Русі?

2. В яких умовах розвивалася суспільна думка в Україні часів Литовсько-Польської доби? Чи наклали ці умови свій відбиток на розвиток суспільної думки цього періоду? Обґрунтуйте свою точку зору.

3. Яку роль у розвитку суспільної думки відіграла Києво-Могилянська академія?

4. У чому полягала сутність соціально-філософської концепції Г. Сковороди?

5. На яких засадах ґрунтувалися погляди членів Кирило-Мефодіївського Братства? Яку роль відіграло братство в становленні соціології в Україні?

6. Чому 80-і pp. вважаються початком української соціології? Розкажіть про діяльність Женевського гуртка українських вчених. Охарактеризуйте погляди його членів.

7. Охарактеризуйте соціологічні погляди М. Ковалевського, І. Франка, М. Туган-Барановського, О. Строніна.

8. Складіть коротку розповідь на тему "М. Грушевський — видатний український соціолог".

9. Які зміни відбулися в українській соціології після встановлення радянської влади в Україні? До чого вони призвели?

10. Охарактеризуйте основні етапи розвитку соціології в Україні у XX ст.

11. Які Ви вбачаєте перспективи розвитку соціології в незалежній українській державі? Які завдання, на Ваш погляд, повинна вирішувати соціологічна наука в Україні?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М.: "Прогресс", 1993.

2. Городяненко В. Г. Соціологія. К.: "Академія", 1999.

3. Добреньков В., Кравченко А. Социология. — М.: ИНФ-РА-М, Т.2.-2000.

4. Захарченко М. В. Погорілий О. І. Історія соціології. — К.: Либідь, 1993.- 336 с.

5. Лукашевич М. П., Ткуленков М. В. Соціологія: загальний курс. - К.: "Каравела", 2004.

6. Піча В. М. та ін.. Соціологія. Курс лекцій. К.: "Заповіт", 1996.

7. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX ст. — К.: "Либідь", 1996.

8. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наукова думка, 1995. — 223 с.

9. Соціологія: Терміни, Поняття, Персоналії. /Уклад. В. Піча та ін. - Львів: "Новий світ - 2000", 2002.

10. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. В. Городяненка. - К.: "Академія", 2006.

11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В. Воловича. - К.:Укр.. Центр духовн. культури, 1998.

12. Тихомирова Є. Б. Основи соціології - К.: 1996.

13. Черниш Наталія. Соціологія: Курс лекцій - Львів: Кальварія, 1996.


Розділ 2. СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА
Лекція 6. Суспільство як цілісна система
6.1. Суть поняття суспільство. Основні концепції походження суспільства
6.2. Суспільство як соціальна система
6.3. Типологізація суспільств
Лекція 7. Соціальна структура суспільства
7.1. Поняття соціальної структури суспільства та її основні елементи
7.2. Соціальні статуси і ролі в соціальній структурі суспільства
7.3. Теорії соціальної нерівності
Теорія класів
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru