Соціологія - Вербець В.В. - 7.2. Соціальні статуси і ролі в соціальній структурі суспільства

Необхідним елементом соціальної структури, що закріплює соціальну ієрархію суспільства виступає соціальний статус.

Поняття "соціальний статус" вперше почало використовуватися у стародавньому Римі (власне термін "статус" походить з латинської мови і означає "становище") і його трактування було близьким до сучасного, тобто це поняття визначало положення людини в суспільстві.

Соціальний статус — це положення соціального суб'єкта в суспільстві, що передбачає для нього певні специфічні права і обов'язки, правила поведінки.

Таким чином, соціальний статус визначає становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів і груп, яке визначається за соціально значущими для даної соціальної системи критеріями (економічними, політичними, соціально-правовими, професійно-кваліфікаційними тощо).

Соціальний статус не є поняттям статичним, оскільки виступає як елемент співвідношення з іншими соціальними суб'єктами. Тобто позиція керівника виробничого підрозділу проявляється лише у співвідношенні його статусу з позиціями робітників даного підприємства або його директора. Отже як бачимо, конкретний статус охоплює визначену систему відносин і відноситься лише до неї. Наприклад, сферу виробничих (як у нашому прикладі) політичних, правових, майнових відносин. У будь-якому випадку, соціальний статус передбачає для соціального суб'єкта певні права й обов'язки, правила розпорядку або правила поведінки. Наприклад, пасажири мають право користуватися громадським транспортом, проте повинні оплатити проїзд у ньому, студенти мають право отримувати певні знання, але підлягають обов'язку щодо контролю їхніх знань, повинні дотримуватись дисципліни, соціальної ієрархії у відносинах з викладачем.

Суб'єктами соціальних статусів (тобто їх одержувачами та утримувачами) можуть бути окремий індивід або соціальна група, звідти статус буває індивідуальний (батько або матір конкретної дитини) або груповий (батьки взагалі).

Що ж є основою для виділення переважної частини соціальних статусів? Переважна частина сучасних соціологів, опираючись на концепцію Е. Дюркгейма, вважає причиною появи соціальних статусів суспільний поділ праці. Без нього утворення суспільства, а значить і соціальних позицій його членів було б вельми проблемним. З такою думкою почасти можна погодитись. Дійсно, пекареві крім виготовленого ним хліба потрібно задовольняти інші потреби, тому він змушений віддавати іншим соціальним суб'єктам продукт власної праці (хліб), приймаючи від них взамін матеріальні блага, які виготовили вони (одяг, взуття, житло, послуги лікаря, перукаря тощо). Це призводить до появи стійких соціальних зв'язків, суспільства, а разом із ними і соціальних статусів. Проте, слід зауважити, що частина статусів є набутими (наприклад, національність), окремі статуси формуються в сфері сімейних (статус батька і дитини), політичних (статус депутата) правових (статус громадянина) відносин, які лише опосередковано пов'язані (а то і зовсім не пов'язані) з суспільним поділом праці. Окремі ж статуси формуються на ґрунті психологічного ставлення населення до них і відрізняються між собою в різних суспільствах. Так, наприклад, на зорі ринкової економіки в Україні статус торгівельного підприємця сприймався громадянами негативно (спекулянт), тоді як на Заході такий статус був доволі престижним.

Поняття соціальний статус може розглядатись у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні статус означає місце особи у певній соціальній групі (сім'ї, студентському колективі тощо), у широкому розумінні означає позицію соціального суб'єкта у суспільстві.

Соціальні статуси поділяються на природжені, приписувані та набуті. До природжених статусів відносяться стать, раса, а також статус доньки чи сина по відношенню до своїх батьків. Набутими є статуси, котрі соціальний суб'єкт може отримувати в результаті входження їх до тієї чи іншої соціальної групи або спільності. Набутих статусів є незрівнянно більше у порівнянні з природженими. До них відносяться наприклад, статус одруженого, батька чи матері, робітника, студента тощо. Доволі цікавим уданому контексті видається статус національності, який окремі соціологи відносять до природжених, інші — до набутих. Це доволі дискусійне питання, адже з одного боку особа повинна від народження бути представником якоїсь національності. З іншого боку приналежність до тієї чи іншої нації чи етносу визначається не лише прямим успадкуванням національності своїх батьків, а насамперед, визначається психологічним, свідомим ставленням самої особи до цього статусу. Відомо, що поняття національності ототожнюється насамперед з мовою, менталітетом, культурою, певними соціальними цінностями, що є загальними для усіх представників даної етнічної спільноти. Вироблення власного психологічного ставлення до названих факторів можна формувати і протягом життя. Так, відомий російський філолог В. Даль визначив, що "людина до того народу належить, на мові якого вона думає". Буває важко визначити національність дитини від батьків, що є представниками різних національностей. Пріоритет тієї чи іншої національності формується у дитини в процесі її соціалізації. Чимало осіб, що вважають себе представниками саме цієї нації, є за походженням представниками інших. Таким чином, національність є статусом настільки гнучким, що його важко віднести однозначно до природжених чи до набутих. Швидше за все, це особливий статус.

Що стосується статусів приписуваних, то вони залежать від соціальних умов, у яких людина народжується та діє. Наприклад, приписуваними можуть бути статуси, які людина отримує завдяки приналежності її батьків до того чи іншого класу. Так, у сім'ї рабів автоматично народжувався раб, діти дворян відповідно від моменту свого народження відносились до дворян.

Крім основних видів статусів виділяють ще й змішані статуси, які є одночасно і набутими і приписуваними. Наприклад, звання олімпійського чемпіона, яке набув спортсмен за перемогу у спортивних змаганнях залишається з ним довічно.

Соціальний статус є поняттям родовим. Тобто статус студента або робітника має не одна особа, а мільйони одночасно. Тож соціальні статуси зумовлюють формування великих соціальних груп, сукупність яких становить соціальний склад населення.

За своїми функціональними особливостями статуси поділяються на політичні (громадянин, депутат), економічні (власник, підприємець, робітник, службовець), демографічні (чоловік, жінка, дитина), родинні (дружина, чоловік, донька, син), науково-освітні (вчений, професор, викладач, студент) та багато інших груп статусів.

З поняттям соціального статусу нерозривно пов'язане поняття соціальної ролі. Теорія соціальних ролей була розроблена Я. Морено, Дж. Мідом, Р. Дарецдорфом. Особистість одночасно включена до різних соціальних систем. Звичайно, в кожній з них вона має різні права і обов'язки. Наприклад, одна і та ж особа в різних соціальних системах має права і обов'язки члена трудового колективу, чоловіка та батька, громадянина держави тощо. Отже, особа володіє різними соціальними статусами. Зрозуміло, що кожен із соціальних статусів, яким володіє соціальний суб'єкт, передбачає для нього специфічні правила поведінки, відмінні від тих, що надають йому інші соціальні статуси. Логічно, що якщо соціальний суб'єкт володіє багатьма статусами, а кожен статус передбачає лише окремі права, обов'язки і правила поведінки для нього, то в різних ситуаціях дії і вчинки цього соціального суб'єкта будуть відрізнятися. Тому вдома ми поводимося зовсім не так, як на роботі чи в громадських місцях. Такі форми поведінки і прийнято називати соціальними ролями. Так, в сім'ї ми граємо одну соціальну роль (наприклад, чоловіка, дружини, батька, дитини тощо), в трудовому колективі — іншу, а в компанії друзів — третю. Неважко помітити, що соціальна роль напряму залежить від соціального статусу, і в соціального суб'єкта може бути стільки соціальних ролей, скільки в неї є соціальних статусів.

Соціальна роль — це певна модель, зразок поведінки соціального суб'єкта відповідно до його соціального статусу.

Справді, коли поведінка соціального суб'єкта не виходить за рамки прав і обов'язків, які для нього надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує цей соціальний суб'єкт. Інша справа, коли він нехтує власними обов'язками і зловживає правами. Рано чи пізно така ситуація призведе до конфлікту соціального суб'єкта з людьми, що її оточують. Тому, коли поведінка особи виходить за межі її соціального статусу, не відповідає йому, таке явище називають рольовим конфліктом. Як правило, рольові конфлікти виникають тоді, коли інтереси члена соціальної групи не відповідають загальним груповим інтересам, що призводить до протиборства між членом групи і всією групою. З іншого боку, інтереси особистості формуються під впливом інших соціальних груп, членом яких вона також виступає. Отже, мова йде в першу чергу про протиборство різних соціальних груп з різними соціальними цінностями, членами яких є особистість. Цікаво, що ролевий конфлікт меншою мірою зачіпає соціальні групи, а здебільшого діє на саму особистість.

Слід сказати, що соціальні статуси - явище, що формується в процесі історичного розвитку і не залежить від волі індивідів. Більше того, вони є в суспільстві й за відсутності конкретних індивідів. Проте дія соціальних статусів настає лише після заповнення порожніх "ніш" індивідами, що виконують соціальні ролі. Поведінка ж в межах соціальної ролі визначена заздалегідь соціальними нормами. Таким чином соціальна роль є очікуваною іншими соціальними суб'єктами заздалегідь. Так, викладач, що приходить на пару, очікує того, що студенти встануть і привітаються з ним. З іншого боку, студенти на лекції очікують пояснень викладача. Такі очікування виконання соціальних ролей на основі заздалегідь визначених соціальних норм називаються експектаціями.

Таким чином, соціальні статуси є необхідними елементами соціальної структури суспільства, що відбивають сутність її побудови. Соціальні відносини в межах соціальної структури зумовлюються виконанням соціальними суб'єктами їхніх ролей.