Соціологія - Вербець В.В. - 8.2. Класифікацій та функції соціальних інститутів

Оскільки, в науковій літературі існують різні визначення соціального інституту, не дозволяє науковцям виділяти іі різні їх елементи.

Наприклад, Дж. Бернард і Л. Томпсон виділяють наступні елементи соціального інституту:

• цілі та завдання, що належать до зовнішніх функцій інституту;

• зразки або правила поведінки;

• символічні риси;

• утилітарні риси;

• усні та письмові традиції.

Я. Щепанський виділяє такі елементи соціального інституту:

1 - мета та сфера діяльності соціального інституту;

2 - функції, передбачені для досягнення мети;

3 - нормативно-обумовлені соціальні ролі та статуси, подані в структурі інституту;

4 - засоби й настанови щодо досягнення мети та реалізації функцій, включаючи відповідні санкції.

На думку С. Фролова, більш правильно вести мову не про елементи, а про інституційні ознаки, тобто риси й якості соціальних інститутів. Таких, на його думку, п'ять:

1 - установки і взірці поведінки (наприклад для сім'ї — прив'язаність, повага, відповідальність; для держави — лояльність, субординація, легальність);

2 - культурні символи (для сім'ї - обручки, шлюбний ритуал; для держави — герб, прапор, гімн; для бізнесу — фабрична марка, патентний знак; для релігії — хрест, ікони, святині);

3 - утилітарні культурні риси (для сім'ї — будинок, квартира, меблі; для освіти - класи, бібліотека; для держави — установи та організації);

4 - усні і письмові кодекси поведінки (для держави конституція, закони; для бізнесу — контракти, ліцензії);

5-ідеологія (для сім'ї — сумісність, індивідуалізм; для бізнесу — монополії, свобода торгівлі, право на працю; для релігії — православ'я або католицизм).

Характеристика основних елементів соціального інституту дозволяє зробити висновок, що останні являють собою величезну соціальну систему, яка існує тривалий історичний період часу, задовольняє фундаментальні потреби суспільства, володіє легітимною силою та моральним авторитетом.

Соціальні інститути класифікують за різними критеріями.

Відповідно до суспільно значимих потреб та виконуваних ними завдань, соціальні інститути поділяють на:

1. Економічні інститути, які регламентують соціальні відносини у сфері господарської діяльності, виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг. Це — власність, гроші, заводи, ринок, банки, торгівля, трудова діяльність.

2. Політичні інститути, які пов'язані із здобуттям влади, її здійсненням, розподілом, захистом. Це — держава, політичні партії, армія, правоохоронні органи, профспілки та інші суспільно-політичні організації.

3. Соціальні інститути — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

4. Інститути культури та виховання, які пов'язані із створенням, зміцненням, розвитком та розповсюдженням духовних цінностей. Це — освіта, наука, релігія, шлюб, художні заклади і організації.

Дещо відмінною є класифікація соціальних інститутів у західних соціологів. Критерієм класифікації соціальних інститутів можуть бути сфери, види діяльності, функції, рівень і характер організації. Г. Спенсер виділив три типи соціальних інститутів: 1) репродуктивні, ті що продовжують рід; 2) розподільчі; 3) регулюючі.

Я. Щепанський виділяє такі види соціальних інститутів: ]) економічні, котрі займаються виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благі послуг; 2) політичні, пов'язані з встановленням, підтриманням влади; 3) виховні і культурні, які створені для зміцнення культури, соціалізації молодого покоління; 4) соціальні, що регулюють взаємодію спільнот; 5) релігійні.

Р. Міллз виділяє: 1) економічні, що організовують господарську діяльність; 2) політичні — інститути влади; 3) сімейні — інститути, що регулюють статеві відносини; 4) воєнні; 5) релігійні.

За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути. Формальні інститути характеризуються тим, що мають ознаку — це взаємодія між суб'єктами, що здійснюється на основі формально узгоджених чи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень. Формальні інститути відіграють велику роль в згуртуванні суспільства. До таких інститутів належать армія, держава, школа. Неформальні соціальні інститути, хоч і регламентуються в соціальних діях, вони не оформлені законом. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. Це можуть бути різні об'єднання за інтересами, культурні та соціальні фонди.

Кожний інститут виконує свою характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як окремих видів соціальної системи. Найбільш значущими серед них є:

• репродуктивна, закріплення, збагачення і відтворення на новому рівні чи в певній галузі суспільних відносин. Завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління;

• регулятивна і соціального контролю. Функціонування соціальних інститутів забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства шляхом вироблення шаблонів поведінки;

• інтегративна, згуртування суспільства. Ця функція містить процеси згуртування, взаємозалежності та взаємо-відповідальності членів соціальних груп, які відбуваються під впливом інституціолізованих норм, правил, санкцій та систем ролей. В цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства.

• комунікативна або залучення людей до діяльності. Спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності. Кожна з цих функцій знаходить своє конкретне втілення у різноманітних соціальних інститутах. Функції, що здійснюють інститути, з часом змінюються. Скажімо, функцію освіти та соціальної допомоги бідним, яку раніше виконувала церква, згодом прийняла на себе держава, створивши розгалужену гілку установ, що працюють у заданому напрямі.

Якщо інститут замість користі приносить суспільству шкоду, то така його дія називається дисфункцією. Наприклад, функція інституту освіти — готувати всебічний розвиток спеціалістів. Але якщо він не справляється із даним завданням, то необхідних спеціалістів він не отримає: школи та вузи випустять в життя людей з не повним багажем знань. Таким чином, функція інституту перетворюється в дисфункцію.

Діяльність соціального інституту вважається функціональною, якщо вона сприяє збереженню стабільності та інтеграції суспільства. Вона може розглядатися як дисфункциональна, якщо працює не на його збереження, а на руйнування. Зростання дисфункцій в діяльності соціальних інститутів може призвести до соціальної дезорганізації суспільства.

Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:

- невідповідність інституту конкретним потребам суспільства;

- невизначеність функцій соціального інституту;

- зниження авторитету соціального інституту в суспільстві;

- інститут перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей.

Під "динамікою соціальних інститутів'1'розугміютьтри взаємозв'язаних процеси: життєвий цикл інституту з моменту його появи та до зникнення; виконання ним своїх функцій, поява та переборення дисфункцій; еволюція інституту — виникнення нових і відмирання старих функцій.

В життєвому циклі інституту виділяють декілька стадій.

1 — виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних організованих дій, регулювання спільних цілей;

2 — поява соціальних норм і правил в ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб і помилок;

3 — поява процедур, пов'язаних з нормами і правилами;

4 — інституціалізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

5 — встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференційованість їх застосування в окремих випадках;

6 — створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без винятку членів інституту;

7 — період формалізації соціального інституту. Правила перестають бути засобами, що регулюють діяльність і стають самоціллю. В інституті починається панування правил. Це виникає через надмірне прагнення до акуратності та компетентності;

8 — період дезорганізації, коли інститут втрачає попередню гнучкість та життєздатність. Після цього інститут ліквідується або реорганізовується в новий.

Еволюцію соціальних інститутів можна прослідкувати на прикладі інститут сім'ї, який пройшов такі етапи як груповий шлюб, полігамія та моногамія. Історично змінювались ролі чоловіка та дружини, весільні обряди, методи виховання дітей та ін. Починаючи з середини XIX ст. майже у всіх кранах світу спостерігаються загальні тенденції у зміні інституту сім'ї. Молоді люди отримують свободу у виборі шлюбного партнеру і звільняються від контролю батьків. Розлучення стає більш легким. Зменшується кількість дітей у сім'ї. Сьогодні проявляється більша терпимість до дошлюбного сексуального досвіду обох партнерів і т.д.

Окрім життєвого циклу інституту та його історичної еволюції, у поняття "динаміка інститутів" необхідно включати взаємодію інститутів, що може набувати самих різних форм, від співробітництва до конкуренції. Якщо інститут виробництва успішно здійснює свої функції, економіка процвітає, прибутки населення збільшуються, то із державного бюджету, більше, ніж раніше, надходить коштів на розвиток інших соціальних інститутів: освіти, науки, культури тощо. Але якщо освіта погано виконує свої функції готує працівників застарілої кваліфікації, то страждає виробництво, а через нього і всі інші, тісно пов'язані з ним інститути суспільства. І навпаки, якщо виробництво знаходиться в кризовому стані і прибутки держави знижуються, то в державній школі нічим заплатити зарплату вчителям, а учням не має за що купити підручники. Таким чином, економічна криза веде за собою кризу освіти. Обидві вони належать до інституційних криз.