Соціологія - Вербець В.В. - Лекція 9. Соціальна взаємодія, соціальні відносини та соціальний контроль

• Що таке соціальна дія і взаємодія

• Якими рисами характеризуються соціальні відносини

• У чому полягають передумови соціальних конфліктів

• Які соціальні функції виконує соціальний контроль

9.1. Суть соціальної дії

Основні проблеми соціального життя відображаються в соціальних діях.

Соціальна дія — спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, які ґрунтуються на зіткненні інтересів і потреб головних соціальних сил суспільства.

Дане поняття було введено в соціологію М. Вебером для позначення дій індивіда, направлених на вирішення життєвих проблем та протиріч, свідомо орієнтованих на відповідну поведінку людей. За Вебером соціальній дії притаманні дві ознаки: 1) суб'єктивна мотивація суб'єкта, що діє, та 2) орієнтація на колишню, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку інших індивідів, що діють. Інакше кажучи, соціальна дія може бути помстою за минулі образи, захистом від небезпеки в сучасних умовах або засобом захисту від насуваючої небезпеки в майбутньому.

Проте, не всяка дія людини є соціальною, тому що досягнення не всякої мети передбачає орієнтацію на інших людей. Наприклад, коли людина сіла обідати, це не є соціальна дія. Коли ж вона готує святковий обід, то її дії вже є соціальними. Отже, дія людини набуває характеру соціальної тоді, коли орієнтована на інших, коли передбачає пряму і опосередковану взаємодію з іншими людьми.

Соціальна дія є складним структурним процесом, у якому можна виділити різні аспекти та фази: суб'єкти, що діють, власне дія, її джерела, орієнтація, умови і результати.

Найвизначніші вчинки людина здійснює свідомо. Індивідуальна мета, що відтворює потреби людини — це початок соціальної дії і початок орієнтації на інших. Наприклад, людина хоче купити собі якусь дорогу річ. Вона може йти до родичів брати позику, або почати заощаджувати. Загалом, на вибір людиною, соціальною спільністю конкретної мотивації впливає ряд обставин: впливає ситуація, моральна культура конкретної особи, існуюча в суспільстві система цінностей.

В класичній соціології вчені виділяють два основні підходи щодо мотивації соціальної дії. Перший підхід міститься в працях Е. Дюркгейма, другий - М. Вебера. На думку, Е. Дюркгейма, діяльність та поведінка людини чітко детерміновані зовнішніми об'єктивними факторами: соціальною структурою, соціальними відносинами, культурою тощо. М. Вебер, навпаки, надавав суб'єктивний зміст соціальній дії. На його думку, в будь-яких соціальних діях людина має можливість проявити індивідуальність.

Аналізуючи мотивацію соціальних дій, М. Вебер виділяв наступні їх види: цілераціональна, ціннісно-раціональна, традиційна та афективна.

В основу класифікації кладеться цілераціональна дія, де людина точно знає чого хоче і як це досягти. Людина сама співвідносить свої дії і засоби, прораховує позитивні і негативні наслідки своїх дій, засобів і знаходить розумне поєднання особистої мети і соціальної. Але в реальному житті зустрічатися з такими діями можемо не часто.

На практиці масовішими є ціннісно-раціональні дії, що підпорядковуються певним вимогам, встановленим у суспільстві цінностям. Цінності, норми, існуючі в суспільстві є основою для людей у вирішенні суперечностей між особистою метою і орієнтацією на оточуючих.

Традиційна дія базується на соціальних зразках поведінки, нормах, що стали звичними, традиційними, які не зазнають перевірки на істинність.

Афект — це душевне хвилювання, що переростає в пристрасть, сильний душевний порив. Афективна дія - це дія, яка здійснюється лише з метою вираження емоцій. Будучи короткочасним емоційним станом, афективна дія не орієнтована на оцінку інших або свідомий вибір мети.

У реальному житті існують всі види соціальних дій. Водночас зазначимо, що останні два види дії М. Вебер не вважав соціальними, оскільки, поведінка людини тут відбувається під впливом норм, традицій, звичаїв, емоцій. Вивченням таких дій, на думку вченого, повинна займатись психологія. На думку М. Вебера предметом соціології є цілераціональна та ціннісно-раціональна дії, тобто ті дії, що враховують мотиви інших людей.

М. Вебер вважав, що соціологічний метод пізнання, можна назвати "націоналістським": соціологія сортує всі дії за мірою прояву в них раціональних компонентів. У зв'язку з цим виділяється раціональна, нераціональна та ірраціональна дії.

Раціональна дія - це будь-який вчинок людини, у якому є чітко усвідомлені цілі та мотиви, правильно вибрані засоби досягнення цілі та прораховані всі можливі наслідки.

Нераціональна дія - будь-який вчинок людини, у якому є чітко усвідомлені цілі та мотиви, але не вірно вибрані засоби досягнення цілі та не прораховані можливі наслідки.

Ірраціональна дія — будь-який вчинок людини, у якому відсутні чітко усвідомлені цілі та мотиви, незалежно від того, як обрані засоби здійснення своїх емоцій. Тобто це афективні дії. Останні не можна назвати раціональними, бо в них не має чіткої мети, усвідомленого наміру та мотиву, вільного вибору засобів досягнення поставленої мети.

Основні положення концепції М. Вебера були розвинуті у працях Дж. Міда, Ф. Знанецького, Е. Шілза, Т. Парсонса. Останній включив теорію соціальної дії в загальну теорію соціальної поведінки людини, вважав соціальну дію елементом "системи людської дії", в якій поняття "дія" зближується з поняттям "поведінка".

Сучасні дослідники у своїх концепціях намагаються враховувати одночасно об'єктивні факти та суб'єктивні мотиви соціальної дії, а також новітні науково-технічні досягнення та реальні зміни, що відбуваються в суспільстві, в культурах, цивілізаціях. При цьому пріоритет надають мотиваційно-діяльністному компоненту соціальної дії. Так, наприклад, французький соціолог А. Турен вводить у теорію соціальної дії поняття соціального суб'єкта, під яким він розуміє соціальні рухи. На думку Дж. Александера соціальна дія детермінована культурою, індивідуальністю та соціальною системою.

Сьогодні можна зустріти й інші підходи до питання класифікації соціальних дій. Наприклад, за мірою впливу на відтворення і розвиток суспільних відносин, вчені виділяють репродуктивні, креативні, деструктивні дії; залежно від типу проблем, що розв'язуються - політичні, економічні, культурні тощо; за типом суб'єктів, що діють — масові, колективні, індивідуальні; за способом здійснення - реформаторські, революційні; за типом орієнтації — інструментальні, комунікативні; за ступенем мотивування — глибоко мотивовані, свідомо сплановані.

Отже, проблема соціальної дії завжди була та є в центрі уваги соціологів. Адже, залежно від того, який сенс вбачає людина, які цінності стверджує у своїй діяльності, таку реальність здебільшого і творить.