Соціологія - Герасимчук А.А. - Соціологічна думка в Росії

Важливий внесок у сучасну науку про суспільство зробив італійський соціолог Вільфредо Парето (1843-1923), автор "Трактату про загальну соціологію". Спираючись на методологію позитивізму, В.Парето піддав критиці апріорні, метафізичні судження і поняття в соціології, зведення її до емпірично обґрунтованого знання про суспільство, знання, яке спирається на факти, їх опис і формулювання законів, що відбивають функціональну залежність між фактами. В .Парето, поряд з аналізом суспільства як цілісного організму, намагався виявити механізм діяльності його окремих структур. На думку автора "Трактату про загальну соціологію", кожне суспільство поділяється на "еліту" і "масу". Еліта — це люди, які стоять при владі, займають ключові пости в економіці, культурі тощо. Із свого кола еліта висуває інтелектуально обдарованих осіб, і вони утримують на поверхні всіх її представників. Коли інтелектуальні сили еліти вичерпуються, вона час від часу прилучає до свого кола найбільш талановитих представників "маси". Проте наступає такий період, коли межі еліти вже не можна розширити, приплив її інтелектуальних сил згасає, сили еліти слабнуть, а потім і взагалі вичерпуються. До влади приходять представники "мас", і з часом вони набирають всіх ознак еліти. Коло соціального руху повторюється. Колишня еліта, ставши неелітою, чекає свого історичного шансу. Вчення В.Парето в соціології дістало назву "теорія кругообігу еліт".

Розкриваючи теорію кругообігу еліт, італійський мислитель приходить до висновку, що кожна "маса", прагнучи влади в суспільстві, висуває гасла: соціальна справедливість, свобода, рівність, демократія. Еліта ж, із свого боку, всіма засобами доводить, що саме вона є виразником найгуманніших засад людства. Маючи в руках владу, еліта має більші можливості, ніж маси, доводити до відома свої ідеї, боротися за них, абсолютизувати свою теорію (ідеологію). Проте це не робить її міцнішою, оскільки абсолютизована теорія не може бути гнучкою, вона обмежена вже тим, що є абсолютизованою, тому їй важко, а часом і неможливо прийняти нові положення, відкинути старі, віджилі. З часом теорія правлячої еліти стає утопічною, нежиттєздатною, неперспективною.

Вихідним принципом соціології Парето стала теорія нелогічних дій, в якій, всупереч філософсько-соціологічним традиціям епохи Відродження, італійський мислитель розглядав діяльність структурних елементів у суспільстві як ірраціональний процес. Людина, вважав Парето, діє відповідно до своїх почуттів і вже на основі дій, детермінованих цими почуттями, формуються переконання.

Соціологічна концепція Фрідріха Ніцше

Певний вплив на соціологічну думку Європи мала соціологічна концепція Фрідріха Ніцше (1844-1900), згідно з якою суспільство поділяється на панів і рабів. Пани—це ті, хто, використовуючи всі дозволені можливості, здобувають собі життєві блага; раби ж — це недійові, суспільно нежиттєздатні особи, які тільки й чекають на милість Божу, ласку з рух вищих від себе людей тощо.

Вчення Ортеги-і-Гассета

Іспанський філософ і соціолог Ортега-і-Гассет (1883-1955 ) у своїй знаменитій праці "Повстання мас" доводив, що суспільство як соціальний організм поділяється на аристократів і маси, натовп. Аристократія — ті, що постійно вдосконалюючи свою майстерність, кваліфікацію, прагнуть до знань, до культури. Маси, натовп — це люди, які ні до чого не прагнуть, живуть за принципом: аби день до вечора! Представниками аристократії можуть бути всі: робітники, селяни, інтелігенція, родова аристократія, яка удосконалюється. Масами, натовпом є теж представники всіх суспільних верств і станів. Конфліктні ситуації в суспільстві, вважав Ортега-і-Гассет, виникають на основі заздрості: натовп ненавидить аристократів тому, що заздрить їм, коли ж аристократ опускається, "переходить у масу", заздрість змінюється співчуттям. Маса — це нікчемний баласт розвитку: аристократи—рушії історії, рушії прогресу суспільства. Такий висновок робить іспанський філософ і соціолог.

Слід зазначити, що праця Ортеги-і-Гассета "Повстання мас" мала величезний вплив на розвиток науки про суспільство. Повністю опублікована в 1930 році (її фрагменти друкувалися у різних іспанських журналах ще в 20-ті роки), вона принесла світову популярність її авторові. Праця перекладена майже всіма мовами світу. Одна з американських газет після публікації твору Ортеги-і-Гассета писала: "Яке значення для XVIII століття мала "суспільна умова" Руссо, для

XIX — "Капітал" Маркса, таке для XX може мати "Повстання мас".

Становлення франкфуртської школи

Проблеми механізмів розвитку суспільства посідали значне місце у працях представників як "старшого" (М.Хоркхаймер, Т.Адорно, Е.Фромм, Г.Маркузе), так і "молодшого" покоління (Ю.Хабермас, А.Шмідт та ін.) франкфуртської школи.

Наскрізні мотиви теорії франкфуртської школи—проблематика відчуження в дусі гегеліанства і проблематика реальності за ідеями Макса Вебера (1864-1920). Головна соціально-філософська тема цієї школи — тема "пізнього капіталізму" з фашизоїдними рисами. Головна соціологічна і соціально-психологічна тема франкфуртської школи—домінування "авторитарної особистості" з її антидемократичними методами керівництва і спроба за допомогою соціологічного дослідження проаналізувати відповідну людську реальність. Головна методологічна тема франкфуртської школи — анти позитивізм з відмовою від "традиційної" науки як основного інструменту капіталістичної експлуатації.

Історично склалося так, що соціологія як наука отримала найбільший розвиток у США. Особливо велика увага в соціологічних працях мислителів Америки надавалася соціології праці. Щоправда, нам вона більш відома під іншими назвами — індустріальна соціологія та менеджмент. Останній означає, що поряд з трудовими процесами величезне значення має структура, методи і стиль управління".

Соціологічна думка в Росії

. Соціологія розвивалася не тільки за кордоном, а й у Росії. Започаткував соціологію в Росії М.Г.Чернишевський, який, на думку історика російської соціології Карева, був найвидатнішим соціологом Росії до виникнення в ній соціології. Чернишевський, вважає Карев, був соціологом, сам того не знаючи.

Значний внесок у розвиток російської соціології зробили П.Лавров, М.Михайловський, Є.Дементьєв, П.Тімофеєв, П.Покровський, П.Сорокін та інші.

Марксистська соціологія

Окремо слід торкнутися розвитку марксистської соціології. Соціологічні погляди К.Маркса (І818-1883) і Ф.Енгельса (1820-1895) формувалися в процесі боротьби з ласальянством, представниками кафедрального соціалізму (теоретик Л.Брентано), фабіанами (напрям англійського муніципального соціалізму), прудоністами, бланкістами та ін.

Виділивши економічні відносини як основні, Маркс та Енгельс на основі ідеї діалектики і матеріалізму, вперше в історії соціологічної думки змогли встановити цілком об'єктивний критерій суспільного розвитку. Маркс і Енгельс дійшли висновку, що ці відносини не залежні від волі людей, їх розвиток закономірно призводить до змін в державних інститутах, діяльності суспільних організацій, політичних, юридичних, моральних, релігійних та інших концепціях. Аналізуючи економічні відносини і зробивши на основі цього аналізу узагальнення, Маркс Пояснив причини суспільного розвитку. Твердження марксистського принципу: "Народ—творець історії" розкрило особливості взаємодії суспільства і особи. Відкриття, зроблені в соціології Марксом і Енгельсом, дозволили по-новому подивитися на роль видатних осіб в історії, їх соціальну детермінованість в той чи інший період суспільного розвитку.

Наскільки це було можливо в умовах колишнього СРСР, значний вклад у розвиток і становлення соціологічної думки внесли: Т.І.Заславська, А.Г.Здравомислов, МЛ.Іовчук, Г.В.Осіпов, В.А.Ядов та ін.— в Росії; В.П.Андрущенко, В.І.Волович, В.Г.Городяненко, М.В.Захарченко, В.С.Максименко, В.І.Паніотто, А.П.Ручка, О.О.Якуба та ін.— в Україні; Є.М.Бабосов —у Білорусі.