Соціологія - Герасимчук А.А. - Потреба як основа соціальної діяльності

Діяльність — це спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності.

Соціологія акцентує увагу не на будь-яких видах діяльності, її цікавить тільки діяльність соціальна.

Класик німецької соціології Макс Вебер вважав, що предметом вивчення соціології як науки виступає соціальна дія, яка за своїм змістом орієнтована на інших людей. Наприклад, зіткнення велосипедистів не є соціальною дією, але лайка, сутичка, яка виникла при цьому,— це вже соціальна дія.

Поняття соціальної діяльності

Отже, соціальну діяльність можна визначити як цілеспрямовані дії, що базуються на врахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, а також існуючих в суспільстві соціальних норм.

Сукупність вчинків та інших соціальних дій особистості, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, складають поведінку людини.

Визначальною основою соціальної діяльності і соціальної поведінки особистості виступають об'єктивні умови її життєдіяльності, які породжують певні потреби і інтереси.

Потреба як основа соціальної діяльності

Потребу в соціологи визначають як потребу в чомусь, необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому.

Виділяють два види потреб: природні і соціальні. Природні потреби — це потреби людини як біологічної істоти, наприклад, потреба в їжі, житлі, одязі і т. п. Соціальні потреби створюються суспільством і залежать від рівня його розвитку, а також від специфічних умов діяльності соціальних суб'єктів (особистості, соціальної групи і т. д.). Прикладами соціальних потреб можуть бути потреби в спілкуванні, в трудовій діяльності і т. д.

Усвідомлені потреби виступають вже як інтереси.

Інтерес, мотив, стимул

Інтерес — це форма прояву потреби, що скеровує суб'єкт на усвідомлення мети діяльності; це спосіб відношення соціального суб'єкта до необхідних умов існування, що виражається в прагненні створювати і використовувати ці умови.

Для того, щоб людина здійснила конкретні дії, вона повинна усвідомити потреби та інтереси, зробивши їх внутрішніми мотивами.

Мотив — це побудження до активної діяльності суб'єкта (особистості, соціальної групи, спільності), пов'язане з прагненням задовольнити певні потреби. В соціології мотив розглядається як усвідомлена потреба суб'єкта в досягненні певних цілей.

Мотив є внутрішнім збуджувачем, на відміну від стимула, тобто впливу об'єктивних умов.

Стимул перетворюється в мотив діяльності особистості тоді, коли стає суб'єктивно значимим, відповідає потребам суб'єкта. Наприклад, коли мова йде про трудову діяльність, то одним з головних стимулів буде виступати матеріальне заохочення.

З потребами та інтересами тісно пов'язані цінності. Цінність виражає соціальне ставлення людини до об'єктів та явищ оточуючої дійсності. Це позитивне чи негативне значення конкретних явищ дійсності для суб'єкта, це те, що є суттєвим, важливим для нього. Цінності визначають ціннісні орієнтації особистості.

Будь-яка діяльність людини спирається на ціннісні орієнтації. Поняття ціннісної орієнтації особистості введене в соціологію в 20-ті роки XX ст. американським соціологом Уолтом Томасом і польським соціологом Флоріаном Знанецьким.

Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до сукупності соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації особистості, тобто засвоєння соціальних, моральних, естетичних та інших ідеалів і нормативних вимог.

Ціннісні орієнтації виступають соціальними установками особистості, регулюють її діяльність.

Соціальна установка — це загальна орієнтація людини на конкретний соціальний об'єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти відповідним чином.

Кожний індивід свідомо оцінює прийняття або неприйняття тих стереотипів, норм, цінностей, які пропонуються йому суспільством.

Якщо відбувається дезорганізація поведінки індивіда в групі або категорії осіб в суспільстві, спостерігається невідповідність очікуваного моральним і правовим вимогам суспільства, то мова йде про девіантну поведінку.

Прикладом девіантної поведінки може бути злочинність, алкоголізм, наркоманія і т. п.

Девіантна поведінка підлягає соціальним санкціям. В суспільстві існує цілий ряд різних санкцій. Одні з них (правові санкції) чітко регламентовані, формалізовані і застосовуються владними структурами відповідно до норм права. Інші санкції (моральні) є неформальними і застосовуються окремими членами суспільства у формі ухвалення або осудження і т. ін.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

1. Індивід — одиничний представник соціальної спільноти.

2. Індивідуальність — це все те специфічне і неповторне, що є характерним для конкретно взятої людини.

3. Особистість—сукупність соціально засвоєних людиною суспільних цінностей.

4. Соціалізація — це процес засвоєння людиною суспільних цінностей.

ЗАПИТАННЯ

1. В чому різниця між поняттями "індивід", "індивідуальність", "особистість"?

2. Які основні стадії соціалізації і інститути соціалізації на цих стадіях?

3. З чого складається соціальний статус особистості?

4. В чому різниця між приписаними і набутими соціальними

статусами?

5. Що є визначальною основою соціальної діяльності?

6. В чому полягає сутність девіантної поведінка

ЛІТЕРАТУРА

1. Кон И.С. Социология личности.— М., 1967.

2. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. проф. В.Г.Городяненка.— К., 1999.

3. Современная западная социология. Словарь.— М., 1996.

5. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред. В.П.Андрущенко.— Харків, 1996

5. Щекин Г.В. Система социологического знания. Уч. пособие._К. 1995

6. Якуба О.О. Соціологія.— Харків, 1996.