Соціологія - Герасимчук А.А. - Принципи функціонування науки

Науці належить особлива роль в розвитку сучасного суспільства, яка є найважливішим, інтегруючим елементом сучасної культури. Наука справляє вплив на всі структурні елементи суспільства.

Поняття науки

Наука—складний багатогранний феномен, який можна розглядати з різних точок зору. З культурологічної— це компонент культури, форма передачі позитивного досвіду, яка забезпечує прогрес суспільства, спадкоємність його розвитку.

З логіко-гносеологічної точки зору — це система знань, особлива форма суспільної свідомості, яка відрізняється від інших форм метою, глибиною, способом відображення світу.

З діяльнісної точки зору — це особлива діяльність, спрямована на одержання і застосування знань.

З практичної — це безпосередня виробнича, практична сила суспільства. Наука — це велика духовна, моральна й інтелектуальна сила суспільства. Чим більше розвивається суспільство, тим більше його прогрес забезпечується розвитком і застосуванням науки.

З інституціональної точки зору — це особливий соціальний інститут, що надає сталості й визначеності суспільним відносинам і, разом з тим, прискорює суспільний розвиток. Інституціональний характер діяльності означає, що в сучасну епоху наукова діяльність с ієрархізованою діяльністю, має складні організаційні форми, спирається на спеціальну матеріальну базу, систему спеціальних методів.

З інформаційної точки зору — це система, створена для збору, аналізу й переробки інформації.

В соціології науку визначають як соціальний інститут, який забезпечує виробництво, накопичення знань, а також їх використання в практичній діяльності.

Ознаки науки

Системою основних ознак науки є, по-перше, безпосередня мета науки—опис, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності, які складають предмет її вивчення, тобто теоретичне відображення дійсності; по-друге, прагнення отримати нове, істинне знання; по-третє, наукове знання має системний характер; по-четверте, об'єкти науки неможливо звести до реальних об'єктів, вони мають ідеальний характер; по-п'яте, наука має власну мову і засоби пізнання, тому наукова діяльність передбачає спеціальну підготовку суб'єкта, що пізнає.

Наука пройшла складний і довгий шлях розвитку. Перші її прояви дійшли з глибокої давнини. Це знання в галузі астрономії, математики, механіки, медицини, котрі мали практичне застосування в давньому Єгипті, Греції, а також у країнах далекосхідної цивілізації. Процес нагромадження і застосування знань триває протягом усієї історії. Поступово створюються і організаційні, і нормативно-ціннісні форми наукової діяльності.

Проте тривалий час, аж до XX ст., наука не була цілісним, розвинутим, самостійним соціальним утворенням. Вона розвивалася у межах інших соціальних інститутів—релігії, освіти. Та хоча елементи професіоналізму в науковій діяльності з'явилися давно, суспільство вперто розглядало науку, головним чином, як аматорське заняття, як форму дозвілля.

Соціологія науки як самостійна галузь соціології зародилася на початку XX ст. на Заході і на першому етапі розвивалася в межах соціології знання, де поряд з вивченням релігії і філософії аналізувалися взаємозв'язки знання і соціальної системи. Становленню соціології науки значною мірою сприяли такі вчені, як Макс Вебер, Карл Мангейм, Макс Шелер, Томас Кун та інші. Становлення соціології науки як самостійної дисципліни пов'язують з ім'ям американського соціолога Роберта Мертона.

Принципи функціонування науки

За Р. Мертоном, в основі функціонування науки як соціального інституту лежать чотири принципи, що складають Моральний імператив науки.

Принцип універсалізму всеосяжності характеризує об'єктивну природу наукового знання (це завжди істинне знання, яке відповідає реальності). Існують загальні критерії і правила доведення. Наукова цінність знання не залежить від того, ким і коли воно одержане. Цей принцип вимагає, щоб об'єктивно оцінювався результат досліджень і репутація ґрунтувалася на реальних заслугах.

Принцип комуналізму (або все загальності) вимагає, щоб наукове знання належало всьому науковому співтовариству й ставало загальним надбанням. Воно не повинно бути особистою власністю ученого чи корпорації. Цей принцип наполягає на відкритості науки.

Принцип безкорисливості вимагає служіння істині. Вчений діє в ім'я досягнення істини, а не з корисливих міркувань.

Принцип організованого скептицизму вимагає, щоб наукове знання не сприймалося на віру. Вченому повинні бути притаманні критичність і сумлінність під час перевірки одержаних результатів.

До перерахованих принципів іноді додають ще два: раціоналізм (прагнення зрозуміти все узагальнено і абстрактно); емоційна нейтральність (вимога з "холодною головою" відноситися до будь-яких стверджень).

Отже, предметом соціології науки виступає функціонування науки як соціального інституту в межах певного суспільства, як специфічної системи норм і цінностей. Соціологія науки досліджує соціальні аспекти діяльності по продукуванню наукового знання, систему соціальних відносин, які виникають в процесі руху нового знання від його появи до впровадження в практику, типи поведінки вчених в різних соціальних системах, їх ціннісні орієнтації, а також конкретні форми взаємодії науки і суспільства, науки та інших суспільних явищ.