Соціологія - Герасимчук А.А. - Розділ 4. СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

4.1. Теорія управління як наука

Теорія управління має міждисциплінарний характер. Згідно з визначеннями багатьох авторів, управління — це функція певним чином організованих систем, які здатні зберігати структуру цих систем, режим їх активності, реалізувати програми та цілі своєї діяльності.

Управління організацією є предметом дослідження багатьох наук — менеджменту, економіки, психології, політології, соціології і т. д. Структура теорії управління включає в себе соціологію управління, філософію управління, психологію управління тощо.

Управління організацією як процес її самовдосконалення

У сучасній науковій літературі про управління визначаються дві площини знань:

а) різного роду теорії соціального управління, такі як: "управлінська революція", "соціальна відповідальність бізнесу", "промислова демократія", "людські відносини" тощо. На цій площині знань групуються різного роду політичні, економічні та філософські концепції, які тією чи іншою мірою стосуються управління організаціями;

б) друга площина знань про управління репрезентує ряд концепцій, що складають науково-методологічну основу для опрацювання різного роду рекомендацій стосовно вдосконалення управління, аналізу і аргументації рішень, засоби соціально-психологічного впливу на поведінку працівників фірми, інших організаційних інституцій тощо.

Управління організацією, зазначають соціологи, не є простим явищем, яке легко проаналізувати і описати. Управління як процес— це прагнення його суб'єктів реалізувати певну мету. При цьому керівництво організації зобов'язане:

по-перше, забезпечити еквівалентний обмін матеріальної і духовної продукції між організацією і її оточенням, що є умовою економічного успіху;

по-друге, гарантувати членам організації відповідні умови праці, тобто створити рівновагу між вимогами виробничого процесу та їх бажаннями;

по-третє, організовувати свою діяльність в конкретному укладі соціальних сил, із впливом яких організація повинна рахуватись.

Управління організацією, підкреслюють соціологи, це постійна спрямованість на:

— раціональне й економне використання наявних засобів;

— постійне маніпулювання наявними засобами таким чином, щоб вони були завжди "під рукою".

Отже, управління організацією — це процес постійної координації та інтеграції використання різного роду управлінських засобів, прийомів. Оскільки останніх ніколи не буває понад міру, завданням управління є так урегулювати справи, щоб управлінський процес був раціональним і кожен засіб і прийом був використаний як можна найефективніше.

Аспекти розгляду управлінського процесу

Звичайно, суть управління не обмежується тільки тим, що було сказане вище. Щоб зрозуміти його зміст, пишуть Ф. Харбісон і К. Мейєрс, необхідно розглядати управлінський процес через призму економічного, адміністративного і соціологічного аспектів.

Економічний аспект. В економічній сфері управління розглядається як поняття, яке має таке ж значення для усвідомлення економічних процесів, як, наприклад, капітал, праця, природні ресурси тощо. Більше того, з розвитком науково-технічного прогресу роль управління непомірно зростає з кожним роком. Виділення його як самостійного економічного чинника датується з часів А. Маршалла, коли він ще на переломі XIX І XX століть аргументовано стверджував, що управління є одним з найважливіших чинників виробництва.

У середині 50-х років минулого століття американський теоретик в царині управління П. Дракер зауважив, що управління є не тільки одним з чинників виробництва, а й центральною силою економічного прогресу. Тому, підкреслював П. Дракер, якщо організація має відповідні управлінські кадри, то при раціональному їх використанні підприємство завжди буде мати прибуток. І це стосується не тільки матеріального, але й духовного виробництва.

Навчання і розвиток управлінських навиків, стверджував він, с необхідною умовою для розширення управлінського кругозору. Справжнім управлінцем може бути той, хто однаковою мірою може дати собі раду як в матеріальній, так і в духовній сфері.

Адміністративний аспект. У центрі уваги адміністративного управління є засада ієрархії. Чим вище місце займає особа в ієрархії управління, тим більший вона має авторитет. Часом та чи інша особа як людина не користується авторитетом серед членів організації, але вона займає таке місце в службовій ієрархії, що останні вимушені рахуватися з нею.

Правда, вони, в цьому випадку, шанують не самого управлінця, а займану ним посаду. Тому, не випадково, в організаціях завжди ведеться боротьба за керівне місце.

Соціологічний аспект Керівні особи, зазначають соціологи,— особлива група в суспільстві, організації. Саме вони репрезентують себе як ззовні, так і всередині своєї організації.

Керівники визначаються відносно високим рівнем освіти, організаційними здібностями, знаннями і, як наслідок цього—вищою заробітною платою, що дозволяє їм проводити більш розмаїтий спосіб життя — ніж це можуть дозволити собі рядові члени організації. Поїздки на престижні курорти, участь у міжнародних форумах чи конференціях, відвідування концертів за участю зірок естради, придбання престижних автомобілів, будинків чи квартир тощо — все це створює своєрідну атмосферу поваги до управлінців, сприяє зростанню їхнього авторитету, іміджу.