4.1. Теорія управління як наука
Теорія управління має міждисциплінарний характер. Згідно з визначеннями багатьох авторів, управління — це функція певним чином організованих систем, які здатні зберігати структуру цих систем, режим їх активності, реалізувати програми та цілі своєї діяльності.
Управління організацією є предметом дослідження багатьох наук — менеджменту, економіки, психології, політології, соціології і т. д. Структура теорії управління включає в себе соціологію управління, філософію управління, психологію управління тощо.
Управління організацією як процес її самовдосконалення
У сучасній науковій літературі про управління визначаються дві площини знань:
а) різного роду теорії соціального управління, такі як: "управлінська революція", "соціальна відповідальність бізнесу", "промислова демократія", "людські відносини" тощо. На цій площині знань групуються різного роду політичні, економічні та філософські концепції, які тією чи іншою мірою стосуються управління організаціями;
б) друга площина знань про управління репрезентує ряд концепцій, що складають науково-методологічну основу для опрацювання різного роду рекомендацій стосовно вдосконалення управління, аналізу і аргументації рішень, засоби соціально-психологічного впливу на поведінку працівників фірми, інших організаційних інституцій тощо.
Управління організацією, зазначають соціологи, не є простим явищем, яке легко проаналізувати і описати. Управління як процес— це прагнення його суб'єктів реалізувати певну мету. При цьому керівництво організації зобов'язане:
по-перше, забезпечити еквівалентний обмін матеріальної і духовної продукції між організацією і її оточенням, що є умовою економічного успіху;
по-друге, гарантувати членам організації відповідні умови праці, тобто створити рівновагу між вимогами виробничого процесу та їх бажаннями;
по-третє, організовувати свою діяльність в конкретному укладі соціальних сил, із впливом яких організація повинна рахуватись.
Управління організацією, підкреслюють соціологи, це постійна спрямованість на:
— раціональне й економне використання наявних засобів;
— постійне маніпулювання наявними засобами таким чином, щоб вони були завжди "під рукою".
Отже, управління організацією — це процес постійної координації та інтеграції використання різного роду управлінських засобів, прийомів. Оскільки останніх ніколи не буває понад міру, завданням управління є так урегулювати справи, щоб управлінський процес був раціональним і кожен засіб і прийом був використаний як можна найефективніше.
Аспекти розгляду управлінського процесу
Звичайно, суть управління не обмежується тільки тим, що було сказане вище. Щоб зрозуміти його зміст, пишуть Ф. Харбісон і К. Мейєрс, необхідно розглядати управлінський процес через призму економічного, адміністративного і соціологічного аспектів.
Економічний аспект. В економічній сфері управління розглядається як поняття, яке має таке ж значення для усвідомлення економічних процесів, як, наприклад, капітал, праця, природні ресурси тощо. Більше того, з розвитком науково-технічного прогресу роль управління непомірно зростає з кожним роком. Виділення його як самостійного економічного чинника датується з часів А. Маршалла, коли він ще на переломі XIX І XX століть аргументовано стверджував, що управління є одним з найважливіших чинників виробництва.
У середині 50-х років минулого століття американський теоретик в царині управління П. Дракер зауважив, що управління є не тільки одним з чинників виробництва, а й центральною силою економічного прогресу. Тому, підкреслював П. Дракер, якщо організація має відповідні управлінські кадри, то при раціональному їх використанні підприємство завжди буде мати прибуток. І це стосується не тільки матеріального, але й духовного виробництва.
Навчання і розвиток управлінських навиків, стверджував він, с необхідною умовою для розширення управлінського кругозору. Справжнім управлінцем може бути той, хто однаковою мірою може дати собі раду як в матеріальній, так і в духовній сфері.
Адміністративний аспект. У центрі уваги адміністративного управління є засада ієрархії. Чим вище місце займає особа в ієрархії управління, тим більший вона має авторитет. Часом та чи інша особа як людина не користується авторитетом серед членів організації, але вона займає таке місце в службовій ієрархії, що останні вимушені рахуватися з нею.
Правда, вони, в цьому випадку, шанують не самого управлінця, а займану ним посаду. Тому, не випадково, в організаціях завжди ведеться боротьба за керівне місце.
Соціологічний аспект Керівні особи, зазначають соціологи,— особлива група в суспільстві, організації. Саме вони репрезентують себе як ззовні, так і всередині своєї організації.
Керівники визначаються відносно високим рівнем освіти, організаційними здібностями, знаннями і, як наслідок цього—вищою заробітною платою, що дозволяє їм проводити більш розмаїтий спосіб життя — ніж це можуть дозволити собі рядові члени організації. Поїздки на престижні курорти, участь у міжнародних форумах чи конференціях, відвідування концертів за участю зірок естради, придбання престижних автомобілів, будинків чи квартир тощо — все це створює своєрідну атмосферу поваги до управлінців, сприяє зростанню їхнього авторитету, іміджу.
Управління організацією як процес її самовдосконалення
Аспекти розгляду управлінського процесу
Становлення теорії управління як науки
Необхідність врахування динаміки змін в управлінні
4.2. Функції управління
Сфери застосування управлінських процесів
Характеристика основних функцій управління
Рівні управління
4.3. Засади управління організацією