Географія - Гілецький Й. Р. - Євразія

Загальні відомості та фізико-географічне положення

Євразія — найбільший материк Землі. Він займає 1/3 суходолу (площа — 53млнкм2). Традиційно Євразію поділяють на дві частини світу — Європу й Азію. Крайні точки материка: північна — мис Челюскін (77°43' пн. щ., 104° 18' сх. д.), південна — мис Піай (1°16' пн. ш., 103°30' сх. д.). Більша частина материка лежить у Східній півкулі, але окраїнні його частини заходять у Західну півкулю. Крайньою західною точкою материка є мис Рока (38°47' пн. ш., 9°34' зх. д.), а східною — мис Дежньова (66°05' пн. ш., 169°40' зх. д.).

Євразія найближче межує з Африкою. У геологічному минулому Євразія була тісно пов'язана з Північною Америкою, а в теперішній час вона розділена вузькою, замерзаючою взимку Беринґо-вою протокою. Тісне сусідство з іншими материками збільшує ступінь розмаїтості природи Євразії. Величезний материк омивається водами всіх чотирьох океанів.

У Євразії є майже всі типи клімату, рослинності і ґрунтів, що існують на Землі.

Найбільше материк простягається із заходу на схід — на 16 тис. км.

Берегова лінія материка найпорізаніша на заході. Атлантичний океан утворює численні моря, затоки, що глибоко вдаються в суходіл. Води Тихого океану відділені від суходолу ланцюгами островів. Між острівними дугами і материком розташовані окраїнні моря. На півночі мілководні окраїнні моря широко відкриті в бік Північного Льодовитого океану.

В Індійський океан видаються великі півострови, а між ними — широкі затоки і моря.

Дослідження та освоєння

Природа Євразії почала досліджуватися значно раніше за інші материки. Особливо це стосується найзаселеніших регіонів Європи й Азії.

У Євразії виникли і розвивалися найдавніші цивілізації Землі. Подорожі до Індії та Китаю, проникнення до Сибіру і Центральної Азії, пошуки шляхів до південних країн уздовж північного і східного узбереж дали перші відомості про взаєморозміщення географічних об'єктів, обриси берегової лінії, основні риси природи материка, про життя народів, що його населяють.

Особливо багато було зроблено у географічному вивченні Євразії давньогрецькими, а пізніше арабськими вченими.

Наукові експедиції XII—XX ст. розширювали і поглиблювали географічні відомості про материк. Широко відомі подорожі Марко Поло, А. Нікітіна, С. Дежньова, Є. Хабарова і В. Пояркова, Велика Північна експедиція. С. Крашенінніков ще в XVIII ст. описав природу далекої Камчатки. Важкодоступні гори Памір і Тянь-Шань, пустелі Центральної Азії і найбільше нагір'я Тибет були досліджені експедиціями ТІ. Семенова-Тянь-Шанського і М. Пржевальського, П. Козлова і В. Роборовського, В. Обручева та іншими. Із природою Далекого Сходу європейці познайомилися у роботах В. Арсеньєва, з горами Сибіру — Перського та багатьох інших дослідників.

Територія Євразії вивчена нерівномірно. Дотепер є райони, про які мало відомо (гори Гіндукуш, Каракорум).

Рельєф і корисні копалини

Природні умови материка дуже різноманітні, у тому числі і рельєф. Тут розташовані найвища вершина Землі — гора Еверест (Джомолунгма) висотою 8848 м і найглибша западина суходолу —рівень Мертвого моря (—405 м). Середня висота Євразії становить 830 м над рівнем моря. Гори разом з плоскогір'ями займають близько 2/3 території материка.

Різманітність природи Євразїі пов'язана не тільки з її великою протяжністю, але також із надзвичайною складністю будови земної кори в межах материка. Євразія складається з декількох давніх платформених ядер, з'єднаних різновіковими складчастими поясами. Це наче декілька з'єднаних в єдине ціле континентів. Основні давні ядра материка — Східноєвропейська платформа з рівнинним рельєфом і невеликими абсолютними висотами, висока Сибірська платформа, у межах якої переважають плоскогір'я, плато та нагір'я, роздроблена Китайська платформа, різні частини якої зазнали висхідних рухів та опускань. До цих давніх євразійських ядер пізніше приєдналися платформені частини давньої Гонд-вани: Аравійський півострів та Індостан. У межах давніх платформ сформувався здебільшого рівнинний рельєф різної висоти. Місцями поміж розломами земної кори піднялися плосковершин-ні брилові гори: Східні і Західні Гати, хребти Китаю, Алданського нагір'я.

В основі більшості гірських систем Євразії лежать різновікові рухливі складчасті пояси. Областям кайнозойської складчастості відповідають гігантські гірські системи. Так, на півдні Євразії простягнувся на тисячі кілометрів величезний Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс.

Другий складчастий пояс Євразії, формування якого ще не закінчилося,— Тихоокеанський. Він простягається вздовж східної окраїни материка поруч з найглибшими океанічними западинами. Припускають, що тут відбувається взаємодія океанічної і материкових літосферних плит.

У поясах нової складчастості і сьогодні продовжуються активні тектонічні рухи. Про це свідчить високий ступінь сейсмічності в деяких районах.

У молодих складчастих поясах також широко розвинутий вулканізм.

Переміщення в земній корі відбуваються не тільки в областях нової складчастості. Утворення складок у районі невисоких гір Європи, Уралу, Тянь-Шаню, Куньлуню, Алтаю, Саян, Тибету і багатьох інших гірських систем відбулося у палеозої і мезозої. З того часу гори поступово руйнувалися, перетворюючись на горбисті рівнини.

У період альпійського горотворення ці області зазнали розломів і піднять окремих блоків у вигляді горстів. Таким чином відбулося відродження та омолодження гірських систем. Деякі з них досягли значної висоти і на сьогодні є вищими за багатьох молодих складчастих гір. Прикладом таких високих омолоджених гір є Тянь-Шань, Куньлунь, Алтай.

У районах розломів земної кори в поясах давньої складчастості також часто відбуваються землетруси.

Складна будова земної кори Євразії обумовлює виняткове різноманіття на її території корисних копалин. Із виходами на поверхню магматичних і метаморфічних порід у виступах фундаменту платформ і в гірських країнах пов'язані найбагат-ші родовища руд різних металів. Великі поклади залізних руд є на півострові Індостан, північному сході Китаю, у Скандинавії.

У породах докембрійського фундаменту залягає золото, дорогоцінні камені — наприклад, на півострові Індостан і острові Шрі-Ланка. На Індостані і Скандинавському півострові є запаси уранових руд. Уздовж східної окраїни материка простягається пояс гірських споруд, багатих на родовища олова і вольфраму.

У тектонічних западинах, заповнених потужними товщами осадових порід, утворилися найбагатші поклади вугілля, нафти, природного газу, різних солей. Відомі великі родовища кам'яного вугілля на Східноєвропейській рівнині (Печорський, Донецький басейни), у середній частині Європи (Сілезький басейн), а також на Куз-нецькій улоговині, Великій Китайській рівнині, у западинах Монголії, на півострові Індостан.

У багатьох прогинах земної кори сконцентровані великі запаси нафти і природного газу.

В осадових породах платформ та крайових прогинів є також поклади залізних руд, бокситів, кухонної і калійної солей.