Соціологія - Гіденс Ентоні - Критичні зауваження

Теорія Фройда була широко розкритикована і часто наражалася на відверто вороже ставлення. Деякі критики відкидали ідею, що малі діти мають еротичні бажання, разом з тезою, що досвід, пережитий у віці немовляти та в ранньому дитячому віці, лежить у основі несвідомих способів долання переживань, з якими людині доводиться змагатися впродовж усього свого життя. Феміністи закидають теорії Фройда те, що вона занадто спрямована на чоловічий досвід і приділяє мало уваги психології жінки. І все ж таки ідеї Фройда і далі справляють потужний вплив. Навіть якщо ми не приймаємо їх повністю, окремі з них видаються добре обґрунтованими. Навряд чи слід сумніватися, що існують несвідомі аспекти людської поведінки, пов'язані з певним досвідом долання переживань, перш за все в ранньому дитинстві.

Теорія Дж. Г. Міда

Освіта, спеціалізація та наукова кар'єра Дж. Г. Міда (1863—1931 рр.) були в багатьох відношеннях зовсім іншими, ніж у Фройда. Мід був передусім філософом, який більшу частину свого життя викладав у Чиказькому університеті. Він писав дуже мало, і його найвідомішу публікацію "Розум, "я" і суспільство" (1934 р.) підготували його студенти на основі конспектів лекцій та інших джерел. Оскільки ідеї Міда складають основу загальної традиції теоретичного мислення, відомого як символічний інтперакціонізм, вони справили дуже великий вплив на соціологію. (Щодо подальшого обговорення символічного інтеракціонізму див. розділ двадцять перший — "Соціологічна теорія".) Але праця Міда дає до того ж інтерпретацію головних фаз розвитку дитини, приділяючи особливу увагу виникненню відчуття свого "я".

Існують цікаві аналогії між поглядами Міда і поглядами Фройда, хоча Мід не вважає, що людська особистість вічно катується, перебуваючи в постійному стані напруги. Згідно з Мідом, немовлята і малі діти розвиваються як соціальні істоти головним чином завдяки тому, що імітують дії та поведінку тих, хто їх оточує. Одним зі способів такого "надбання" є гра. Граючись, як ми вже зазначали раніше, малі діти часто імітують дії дорослих. Мала дитина ліпить із грязюки пиріжки, бо вона бачила, як мати порається на кухні, або колупає землю ложкою, бо спостерігала, як садівник обкопує дерева. Дитяча гра еволюціонує від простої імітації до складних розваг, у яких чотири-п'ятирічна дитина намагається виконувати роль дорослого. Мід називає це грати роль іншого — тобто намагатися відчути, як то воно бути в "шкурі" іншої особи. Лише на цьому етапі діти розвивають у собі відчуття "я". Діти починають осмислювати самих себе як окремих дійових осіб — як "мене", — дивлячись на себе очима інших.

Ми досягаємо самоусвідомлення, як вважає Мід, коли навчаємося відрізняти "мене" від "я". "Я" — це несоціалізована дитина, це набір спонтанних прагнень і бажань. "Мене" у тому значенні, в якому вживає цей термін Мід, — це "я" соціальне. Індивідууми розвивають самосвідомість, стверджує Мід, коли починають бачити себе очима інших. Обидва, і Фройд, і Мід, вважають, що дитина стає автономною дійовою особою, спроможною на самопізнання й здатною давати собі раду поза колом найближчих родичів у віці близько п'яти років. Для Фройда це завершення Едіпової фази, а для Міда — результат розвинутої спроможності самоусвідомлення.

Наступний етап дитячого розвитку настає, згідно з Мідом, у вісім або в дев'ять років. Цей той вік, коли діти схильні брати участь у організованих розвагах більше, ніж в стихійній, несистематичній грі. Лише в цьому віці діти починають розуміти загальні цінності та мораль, на яких побудоване соціальне життя. Щоб опанувати організовані розваги, дитина мусить зрозуміти правила гри та поняття справедливості й рівної участі. На цьому етапі дитина навчається осмислювати узагальненого іншого, як це називає Мід, — загальні цінності та моральні правила, які складають основу культури, в якій вона або він розвивається. Мід пов'язує цей процес із трохи старшим віком, аніж Фройд, але й у цьому випадку можна відзначити очевидну схожість їхніх ідей.

Погляди Міда менш суперечливі, аніж погляди Фройда. Вони не містять у собі стільки приголомшливих ідей і не опираються на. гіпотезу несвідомого як основу формування особистості. Теорія Міда про розвиток самосвідомості цілком заслужено була досить впливовою. З другого боку, погляди Міда не були ніколи опубліковані в чітко викладеній формі і радше свідчать про тонку проникливість цього вченого, аніж дають загальну інтерпретацію розвитку дитини.