Соціологія - Гіденс Ентоні - Гендерні відмінності: природа та виховання

Слово "стать", коли воно вживається в повсякденній мові, — неоднозначне, воно водночас має стосунок до категорії людей і до особливостей людської поведінки, як, наприклад, у вислові "статеві зносини". Для ясності ми мусимо розрізняти стать у значенні анатомічних відмінностей між жінками й чоловіками і стать у тому розумінні, яке безпосередньо стосується статевої (або сексуальної) активності людини. Нам треба буде також провести ще одне важливе розрізнення, — між СТАТТЮ і ТЕНДЕРОМ. Ми вживатимемо термін "стать", коли йтиметься про прикметні фізичні ознаки людського тіла, і термін гендер у випадку психологічних, соціальних та культурних відмінностей між чоловіками й жінками. Різниця між статтю й тендером має фундаментальний характер, бо багато відмінностей між чоловіками й жінками мають небіологічне походження.

Гендерні відмінності: природа та виховання

Наскільки різниця в поведінці жінок і чоловіків визначається статтю, а наскільки тендером? Іншими словами, наскільки вона спричинена біологічними відмінностями? Деякі автори запевняють, що є природжені відмінності в поведінці між жінками й чоловіками, які спостерігаються в тій або в тій формі в усіх культурах, і що досягнення соціобіології вказують саме в цьому напрямку. Так, наприклад, деякі дослідники привертають нашу увагу до того факту, що майже в усіх культурах полюють і воюють радше чоловіки, аніж жінки. З цього робиться висновок, що чоловіки, на відміну від жінок, біологічно наділені схильністю до агресивності.

Проте інших дослідників не переконує цей аргумент. Рівень агресивності чоловіків, зазначають вони, широко варіюється між різними культурами, та й від жінок у певних культурах чекають значно більшої пасивності та лагідності, ніж у інших (Elshtain, 1987). Більше того, додають ці опоненти, коли якась характеристика має більш або менш універсальну природу, з цього аж ніяк не випливає, що вона біологічна за своїм походженням; можуть існувати культурні фактори загального типу, які й породжують ці характеристики. Приміром, у більшості культур жінки переважну частину свого життя віддають піклуванню про дітей і тому не можуть брати активну участь у полюванні чи у війні. Згідно з цим поглядом, відмінності в поведінці чоловіків та жінок формуються головним чином через соціальне вивчення жіночої та чоловічої ідентичності, фемінності та маскулінності.

Що ми бачимо у світі тварин?

Про що свідчать факти? Одне з можливих джерел інформації — це різниця в гормональному складі особин, які належать до різних статей. Декотрі дослідники вважають, що чоловічий статевий гормон, тестостерон, пов'язаний із притаманною чоловікові схильністю до насильства. Наприклад, дослідження показали, що самці мавп, кастровані ще в дитинстві, в дорослому віці менш агресивні; і навпаки, самиці мавп, яким вводили тестостерон, ставали агресивнішими, аніж нормальні мавпи-самиці. Але було також доведено, що коли мавпам-самцям надавали можливість домінувати над іншими, кількість гормонів тестостерону у них збільшувалася. Виходило, що агресивна поведінка сприяла продукуванню гормонів у організмі скоріше, аніж гормони спричиняли посилення агресивності.

Інше можливе джерело фактів — це безпосередні спостереження над поведінкою тварин. Автори, які пов'язують чоловічу агресивність із біологічними чинниками, часто вказують на її наявність серед вищих тварин. Вони кажуть: якщо ми, наприклад, подивимося на поведінку шимпанзе, то самці там незмінно агресивніші, ніж самиці. Проте в дійсності існують великі відмінності між різними видами тварин. Наприклад, у ґібонів ми не помічаємо великої різниці в агресивності між статями. Більше того, чимало самиць серед людиноподібних або звичайних мавп виявляють велику агресивність у деяких ситуаціях, скажімо, тоді, коли їхнім малятам загрожує небезпека.

Що ми бачимо у світі людей?

Що стосується людей, то тут важливі відомості можна добути в тих випадках, коли жінка народжує ідентичних близнюків. Ідентичні близнюки розвиваються з однієї яйцеклітини і мають ту саму генетичну будову. Б одному з таких випадків малюкові-близняті чоловічої статі було завдано серйозної шкоди під час обрізання, й було вирішено реконструювати йому статеві органи, щоб вони стали в нього жіночими. Після цього його виховували як дівчинку. В шестирічному віці близнята були типовим хлопчиком і дівчинкою, яких ми спостерігаємо в західній культурі. Дівчинка залюбки гралася з іншими дівчатками, допомагала по господарству й мріяла вийти заміж, коли виросте. Хлопчик віддавав перевагу хлопчачому товариству, його улюбленими іграшками були автомобілі, й він мріяв стати пожежником або полісменом.

Протягом якогось часу випадок вважали вирішальним доказом на користь того погляду, що соціальне навчання є визначальним фактором формування тендерних відмінностей. Та коли дівчинка стала підлітком, у неї взяли телеінтерв'ю, під час якого вона визнала, що не зовсім певна своєї тендерної ідентичності, можливо, в кінцевому підсумку вона все ж таки хлопець. На той час їй уже розповіли про її незвичайне походження, й, можливо, саме тому вона почала дивитися на себе інакше (Ryan, 1985).

Цей випадок не спростовує можливості того, що біологічні чинники все-таки впливають на різницю у поведінці між чоловіками й жінками, яку ми всі маємо змогу спостерігати. Та якщо вони й існують, то їхні фізіологічні витоки ще не встановлені. Ця проблема досі викликає суперечки; але багато хто погодиться з тими висновками, до яких прийшов генетик Річард Левонтін:

"Первісна самоідентифікація особи як чоловіка або жінки, з усією множиною ставлення до чогось, ідей, бажань, що супроводжують цю ідентифікацію, залежить від того, який ярлик начепили на нього чи на неї в дитинстві. За нормального розвитку подій ці ярлики відповідають сталій біологічній різниці в хромосомах, гормонах та анатомічній будові тіла. Таким чином біологічні відмінності стають радше сигналом, аніж причиною диференціації соціальних ролей". (Lewontin, 1982).