Соціологія - Гіденс Ентоні - РОЗЛАДИ ХАРЧУВАННЯ І КУЛЬТ ТІЛА

Поширеність розладів харчування вражає і є незаперечним та переконливим свідченням того впливу, який справляють на наше індивідуальне життя соціальні чинники. Наукова галузь, відома під назвою СОЦІОЛОГІЯ ТІЛА, досліджує, як саме діють на наші тіла такі суспільні впливи. Як людські створіння ми маємо тілесну форму, тобто в кожного з нас є своє тіло. Але тіло — це не просто наша власність, не просто фізичний об'єкт, що існує поза суспільством. Наші тіла зазнають глибокого впливу нашого соціального досвіду, впливають на нього також і норми та цінності груп, до яких ми належимо. Лише недавно соціологи почали визнавати глибоку природу взаємозв'язків між суспільним життям і тілом. Тому це абсолютно нова сфера досліджень, де на дослідника чекають найнесподіваніші відкриття.

Соціологія тіла включає в себе кілька основних тем, що їх ми спробуємо коротко розглянути в цьому розділі. Одна з головних тем стосується питання, як впливають на тіло соціальні зміни, оскільки саме про соціальні зміни Йдеться впродовж усієї книжки. Друга тема — це дедалі більше відокремлення тіла і "природи" — того, що ми сприймаємо як необхідну передумову нашого життя. На наші тіла навалюються найновітніші досягнення науки та технології, створюючи нові дилеми. Наприклад, винахід цілої низки репродуктивних технологій дав нам можливості для нового вибору, але водночас спричинив палкі дискусії в суспільстві. На подальших сторінках цього розділу ми розглянемо дві такі дискусії, що виникли навкруг генної інженерії та абортів.

Термін "технологія" не слід тут розуміти в надто вузькому значенні. Тобто тут ідеться не тільки про матеріальні технології, такі, що використовуються в сучасній медицині, наприклад, сканер, який дає можливість лікареві простежувати, як розвивається дитина до свого народження. Ми повинні також брати до уваги те, що Мішель Фуко (Foucault, 1988) назвав соціальними технологіями, які впливають на тіло. Цією фразою він хотів сказати, що тіло дедалі більшою мірою стає чимось таким, що ми повинні "створити", а не просто прийняти в готовому вигляді. Соціальна технологія — це своєрідне регулярне втручання у функціонування нашого тіла з метою змінити його в специфічний спосіб. Як приклад можна навести дієту, що так часто призводить до анорексії.

Далі ми спершу проаналізуємо, чому розлади харчування стали таким звичним явищем. Потім розглянемо соціологічне значення репродуктивних технологій. Відтак поміркуємо над тим, як треба дбати про тіло за сучасних суспільних умов, іншими словами, скинемо оком на здоров'я та охорону здоров'я. І, нарешті, визначимо, що таке старіння тіла. Як і багато інших аспектів нашого життя в сучасних суспільствах, старіння сьогодні — це зовсім не те, чим воно було раніше! Процес старіння — це не тільки фізичний процес, і становище старших людей у суспільстві сьогодні змінюється в кардинальний спосіб.

РОЗЛАДИ ХАРЧУВАННЯ І КУЛЬТ ТІЛА

Щоб зрозуміти, чому розлади харчування стали таким звичним явищем у сьогоднішньому світі, ми повинні повернутися до проаналізованих раніше в цій книжці соціальних змін. Анорексія реально віддзеркалює широкі аспекти соціальних змін, включаючи і вплив глобалізації.

Зростання кількості випадків з розладами харчування в західних суспільствах безпосередньо збігається з глобалізацією виробництва їжі, яка значно прискорилася три чи чотири десятиліття тому. Винайдення нових методів замороження, а також використання контейнерних перевезень дали змогу зберігати продукти харчування протягом тривалих періодів і доставляти їх з одного кінця світу в другий. Починаючи з 1950-х pp. (для тих, хто може собі це дозволити, а сьогодні це більшість населення західних суспільств) полиці супермаркетів заповнені продовольчими товарами з усіх регіонів світу. Більшість із продуктів тепер доступні в будь-який час, а не тільки в певний сезон, як то було раніше.

За останні кілька років чи не всі у Британії та в інших розвинених суспільствах дотримувалися тієї або тієї дієти. Це аж ніяк не означає, що всі неодмінно прагнуть схуднути. Річ зовсім в іншому: коли всі види харчування більшою чи меншою мірою доступні постійно, ми маємо вирішувати, що нам їсти, тобто складати для себе дієту, що означає визначити перелік продуктів, які ми звичайно споживаємо. По-перше, ми повинні вирішувати, що нам їсти, у зв'язку з найрозмаїтішою новою медичною інформацією, якою наука сьогодні нас бомбардує, наприклад, що високий вміст холестерину в організмі є фактором, який сприяє серцевим захворюванням. По-друге, нам тепер не байдуже, скільки калорій міститься в тому чи в тому продукті. У суспільстві, де їжі вдосталь, ми вперше маємо можливість пристосувати своє тіло до стилю життя та своїх звичок (біг підтюпцем, аеробіка) і вільно обирати, що нам їсти. Розлади харчування виникають унаслідок появи цих можливостей, але безпосередньо вони спричинені колосальною перенапругою, яку створює така ситуація.

Вісімдесят відсотків анорексиків виявляють хворобливу пристрасть до фізичних вправ. Хвороблива пристрасть — це вимушена модель поведінки, якій індивід або почасти, або й зовсім неспроможний чинити опір. Наприклад, Салі, двадцятивосьмирічна мати-одиначка з Центральних графств Великої Британії, стала жертвою анорексії після того, як, за її власними словами, "не змогла опиратися непереборному бажанню робити якнайбільше фізичних вправ". Вона почала цим займатися після того, як розлучилася із батьком свого сина. "Я відчула себе деморалізованою й нікому не потрібною, коли урвалися наші взаємини, і хотіла довести, що в мені ще є життя і що я ще сильна. Спочатку вправи принесли мені велику користь, і я почувала себе після них дуже добре; чоловіки виявляли до мене увагу, що дуже мені лестило. А тепер мені треба безперервно спалювати калорії тільки для того, щоб почувати себе нормально". її одержимість вправами не минула навіть після того, як вона одужала від своєї анорексії (Walker, 1995).

Чому розлади харчування у найгострішій формі бувають здебільшого у жінок і в молодих жінок? Насамперед треба зазначити, що не тільки жінки страждають від розладів харчування; близько 10 відсотків таких хворих — чоловіки. Але чоловіки занедужують на анорексію або булімію рідше хоча б тому, що загальнопоширені суспільні норми наголошують на важливості фізичної привабливості більше для жінок, ніж для чоловіків. Окрім того, ідеал красивого чоловічого тіла відрізняється від ідеалу жіночого.

Коли чоловіки починають захоплюватися культом тіла, їхній ідеал — мускулисте тіло. Для багатьох чоловіків, які стали на цей шлях, нарощування м'язів стає такою ж палкою пристрастю або згубною звичкою, як дієта схуднення для жінок. Наприклад, Сем Фасел у своїй книжці "М'язи" описує, як він захопився нарощуванням м'язів, щоб пригнітити в собі почуття непевності й тривоги, бо йому уявлялося, що він — "хирляк". З кволого хлопця він справді перетворився на здорованя, але потім уже не міг зупинитися. Він був неспроможний щось робити протягом дня, якщо кілька годин не тренувався в підійманні ваги. Нарощувачеві м'язів ніколи не здається, що він уже достатньо м'язистий, як ото жінці, хворій на анорексію, завжди вважається, що вона ще не досить тендітна (Ризвеїі, 1991).

Деякі жінки захоплюються сьогодні культуризмом, але більшість про це й не думають, коли прагнуть сформувати собі тіло, яке відповідало б певному ідеалу. їхню поведінку визначає страх розповніти. Сучасний ідеал жаданої жінки — це особа тендітна й елегантна. Анорексія та булімія — недуги, властиві жінці активній. Вони не самі приходять — їх провокують. Особа, вражена анорексіею, неухильно дотримується строгої дієти і може щодня займатися аеробікою.

Анорексія та інші розлади харчування віддзеркалюють обставини, за яких жінки відіграють набагато помітнішу роль у суспільстві, аніж раніше, але їх досі оцінюють більше за зовнішністю, аніж за їхніми чеснотами. Розлади харчування засновані на почутті сорому за своє тіло. Людина почуває себе неадекватною і недосконалою; жінка з тривогою думає про те, якими очима на неї дивляться інші, і ця тривога формує ті негативні відчуття, які виникають у неї, коли вона сама на себе дивиться. Ідеал тендітності в такі моменти — справжнє наслання; скинути вагу стає тепер для неї метою життя. Коли вона переходить на примусову дієту, доповнювану фізичними вправами, вона може замкнутися в такій моделі поведінки, взагалі відмовляючись від їжі або вибльовуючи все спожите. Якщо цю модель не зламати (а деякі форми психотерапії та медикаментозного лікування тут виявились ефективними), бідолашна може заморити себе голодом до смерті.