Соціологія - Гіденс Ентоні - Низхідна мобільність

Хоча низхідна мобільність — явище менш поширене, ніж мобільність угору, проте цей феномен зустрічається часто. Інтраґенераційна мобільність униз теж має місце. Мобільність цього типу дуже часто асоціюється з психологічними проблемами й тривогами, внаслідок яких індивіди стають неспроможні підтримувати стиль життя, до якого вони звикли. Зменшення потреби в робочій силі й скорочення штатів теж є одним із джерел мобільності вниз. Наприклад, якщо людина середнього віку втрачає роботу, їй або дуже важко знову влаштуватися на якусь службу, або вдається знайти роботу з нижчим рівнем доходу, аніж раніше.

Досі було проведено дуже мало досліджень низхідної мобільності у Сполученому Королівстві. Проте є всі підстави для припущення, що мобільність униз, як інтра-, так і інтерґенераційна, зростає нині у Британії подібно до Сполучених Штатів. У США відомі кілька досліджень цього феномену. В 1980-х і на початку 1990-х pp., уперше по другій світовій війні, відбулося загальне зниження середніх реальних заробітків (заробітків без інфляційних відсотків) людей, що перебувають на середньому рівні "білокомірцевої" праці в США. Таким чином, навіть якщо пропозиція вакансій у цій сфері збільшується порівняно з іншими, праця в ній уже не може забезпечувати потреби певного життєвого стандарту, як це було раніше.

Реструктуризація та "ущільнення" корпорацій є головними причинами таких змін. Перед лицем дедалі гострішої глобальної конкуренції багатьом компаніям довелося скоротити свої робочі штати. Було скасовано багато "білокомірцевих", як і повногодинних "синьоко-мірцевих" професій — їх замінили низькооплачуваними роботами з неповним робочим днем.

Низхідна мобільність у Сполучених Штатах сьогодні особливо поширена серед розлучених жінок із дітьми. Для прикладу ми можемо розповісти про Сандру Болтон, життя якої Джон Шварц описує у своїй книжці "Забуті американці". Доля Сандри спростовує ідею, нібито люди, які напружено працюють і дотримуються всіх правил, не можуть не домогтися успіху. Чоловік Сандри протягом шістьох років їхнього шлюбу регулярно вдавався до насильства, і працівники служби дитячої опіки дійшли висновку, що він є загрозою для своїх двох дітей. Вона взяла формальне розлучення з чоловіком, після того як служба опіки над дітьми повідомила її, що дітей від неї заберуть, якщо вона його не залишить.

Сандра не одержує ніякої підтримки від свого колишнього чоловіка, який за два тижні до остаточного оформлення розлучення повантажив їхні меблі та цінні речі на вантажівку і зник у невідомому напрямку. Тоді як у шлюбі Сандра жила досить заможним життям типової родини середнього класу, сьогодні вона перебивається з хліба на воду. Вона спробувала залишитися в коледжі, підтримуючи себе та дітей випадковою роботою, проте не спромоглася в такий спосіб заробити грошей, достатніх для нормального життя.

Тоді вона влаштувалася секретаркою в медичному центрі на повний робочий день. Поки вона була на службі, її дітей доглядала сусідка. Займаючись вечорами та під час літньої відпустки, вона зрештою таки закінчила коледж. Після того вона зверталася до багатьох установ, але їй так і не пощастило знайти вакансію, де б їй платили більше, ніж на її секретарській роботі. Зароблених грошей не вистачало їй із дітьми навіть на повсякденні потреби, тому їй довелося піти на ще одну роботу, контролером вечорами у супермаркеті, — і навіть потому вона ледве зводить кінці з кінцями.

"Ти намагаєшся поводитися з повною відповідальністю, — каже Сандра, — і за це ти покарана, бо наша нинішня система не створює тобі для цього умов. Адже я так тяжко працюю. Це взагалі на межі людських можливостей" (Schwarz, 1991).

Внаслідок свого розлучення Сандра опустилася від досить комфортабельного життя до життя в бідності. І вона така не одна — в Сполучених Штатах чи Британії.