Соціологія - Гіденс Ентоні - Поєднання порівняльного та історичного методів досліджень

Опитування широко використовуються в соціологічних дослідженнях з кількох причин. Відповіді на питання анкети легше, ніж за більшості інших дослідницьких методів, підрахувати й проаналізувати; можна дослідити великі групи осіб; і, за наявності достатніх коштів, для збирання даних дослідники можуть вдатися до послуг агентства, що спеціалізується на опитуваннях.

Утім, багато соціологів критично ставляться до цього методу. На їхню думку, при цьому можна надати видимості точності результатам, достовірність яких сумнівна, якщо зважити на відносно поверховий характер більшості відповідей респондентів. Показники ухилення від анкетних питань іноді дуже значні, особливо коли анкети висилаються поштою. Це стосується й висновків на основі результатів, одержаних від ледь більше половини членів вибірки, хоча соціологи зазвичай намагаються повторно сконтактуватися з нереспондентами або замінити їх іншими особами. Про тих, хто ухилився від анкетування чи інтерв'ю, відомо мало.

Експерименти

Експеримент можна визначити як спробу дослідника перевірити гіпотезу в суворо контрольованих умовах. Експерименти часто застосовуються у сфері природничих наук, оскільки вони мають значну перевагу над іншими методами дослідження. В ситуації експерименту дослідник безпосередньо контролює обставини, в яких проводиться експеримент. У порівнянні з природничими науками масштаб досліджень у соціологи дуже обмежений. Ми можемо привести до лабораторії тільки невеликі групи осіб, а в таких експериментах люди усвідомлюють свою піддослідну роль і можуть поводитися неприродно.

І все-таки експериментальні методи можна принагідно успішно застосовувати в соціології. Прикладом цього є вигадливий експеримент Філіпа Зімбардо, для якого дослідник спорудив уявну в'язницю, де одні студенти добровільно виконували роль охоронців, а інші — ув'язнених (Zimbardo, 1972). Метою експерименту було простежити, наскільки ці різні ролі спричиняли зміни у світогляді й поведінці. Результати шокували дослідників. Студенти, які грали роль охоронців, швидко набули авторитарності; вони виказували справжню ворожість щодо ув'язнених, командували ними, ображали їх та погрожували їм. Натомість, студенти-"ув'язнені" продемонстрували суміш апатії та непослуху, що часто спостерігається у справжніх в'язницях. Ці результати були такі яскраві, а рівень протистояння такий високий, що експеримент довелося припинити на ранній стадії. Проте результати мали важливе значення. Зімбардо дійшов висновку, що на поведінку у в'язницях впливає радше сама природа тюремної атмосфери, ніж особистісні характеристики учасників.

Біографічний метод

На відміну від експериментів, історії життя належать виключно до царини соціології та інших суспільних наук; для них немає місця в природничих науках. Життєві історії складаються із зібраного про конкретних осіб біографічного матеріалу, як правило, того, що його подають самі особи. Інші процедури дослідження зазвичай не дають стільки інформації про еволюцію переконань та цінностей протягом життя. Втім, дослідження історій життя рідко спираються виключно на спогади людей. Для поглиблення та перевірки надійності наданої інформації використовуються такі джерела, як листи, тогочасні звіти та газетні публікації. Соціологи по-різному ставляться до історій життя: одні вважають їх надто ненадійною інформацією, а на переконання інших вони є такими детальними джерелами даних, з якими може зрівнятися небагато інших методів дослідження.

Біографічний метод успішно використовувався у важливих дослідженнях. В.І. Томас та Флоріан Знанецький здійснили одне з перших відомих досліджень — "Польський селянин у Європі та Америці", п'ять томів якого вперше опубліковано у 1918—1920 роках (Thomas and Znaniecki, 1966).

Історичний аналіз

У соціологічних дослідженнях часто має важливе значення історична перспектива. Адже ми часто потребуємо часової перспективи, щоб осмислити нагромаджуваний нами матеріал з конкретної проблеми.

Соціологи часто прагнуть безпосередньо досліджувати минулі події. Справді, деякі періоди історії можна вивчати безпосередньо, якщо існують очевидці тих подій, наприклад, свідки голокосту в Європі під час другої світової війни. Дослідження історії в такий спосіб означає опитування людей про події, свідками яких вони були в минулому. Очевидно, такий вид дослідницької роботи не може сягати більш як на 60—70 років назад у минуле. Проводячи історичні дослідження давніших подій, соціологи змушені користуватися документами та письмовими свідченнями, що часто зберігаються у спеціальних бібліотечних або національних архівах.

Цікавим прикладом документального дослідження історичних подій є студії соціолога Ентоні Ешворта окопних військових дій під час першої світової війни (Ashworth, 1980). Ешворта цікавили умови життя людей, які перебували під постійним обстрілом, змушені тижнями тіснитися поруч. Він користувався різноманітними документальними джерелами: офіційними історичними даними про війну, включаючи й інформацію про різні дивізії та батальйони, офіційні публікації того часу, записи та нотатки, що приватно робили деякі військові, а також особистими спогадами про воєнні роки. Користуючись таким різноманітним матеріалом, Ешворт зміг розробити поширену й детальну характеристику життя в окопах. Як він виявив, більшість солдатів самі вирішували, коли їм вступати в сутичку з ворогом, і часто фактично нехтували команди офіцерів. Наприклад, на Різдво німецькі солдати й солдати союзників припинили військові дії, а в одному місці навіть відбувся неофіційний футбольний матч між обома сторонами.

Поєднання порівняльного та історичного методів досліджень

Дослідження Ешворта стосується відносно нетривалого часового періоду. Прикладом дослідження довшого відтинку часу, за якого, крім того, було застосовано порівняльний аналіз в історичному контексті, є праця Теди Скочпол "Держави й соціальні революції" (1979), яка стала одним з найвідоміших досліджень соціальних змін. Скочпол поставила собі амбіційну мету: створити теорію походження та природи революції, засновану на детальному емпіричному дослідженні. Вона розглянула перебіг революції в трьох різних історичних контекстах: революція 1789 року у Франції, революція 1917 року в Росії (яка призвела до влади комуністів і сприяла створенню Радянського Союзу, що розпався у 1989 році) та революція 1949 року в Китаї (що призвела до створення комуністичного Китаю).

Проаналізувавши різні документальні свідчення, Скочпол змогла виробити логічне пояснення революційної зміни, зробивши наголос на засадничих соціальних структурних умовах. Автор продемонструвала, що соціальні революції — це, значною мірою, наслідки неза-планованих подій. Наприклад, до Російської революції різні політичні угруповання робили спроби скинути існуючий режим, проте жодна з них, включаючи й більшовиків, котрі зрештою прийшли до влади, не передбачила майбутню революцію. Низка сутичок і конфронтацій призвела до процесу суспільної трансформації, набагато радикальнішого, ніж це будь-хто міг завбачити.