Соціологія - Кузьменко Т.М. - Нові маргінальні групи

Поняття "нові маргінальні групи" пов'язувалося насамперед з кризою зайнятості, спричиненою науково-технічною революцією (індустріалізацією). Науковці дійшли висновку, що в Західній Європі поряд із визнаними традиційними маргіналами, тобто "переважно люмпен-пролетарями, характерними рисами яких були повна десоціалізація, ідентифікація зі злочинним світом, відсутність освіти та професійної кваліфікації, низький рівень соціальних очікувань та інше, а також груп, що знаходяться на шляху до перетворення в люмпен" .... утворюються численні нові маргінальні групи^*182. "До цієї категорії належать особи, стійко витіснені з виробничого процесу, але водночас, із високим рівнем загальної та професійної підготовки, завищеними соціальними очікуваннями, високою політичною активністю та здатністю формулювати свої прагнення в ідеологічній формі"^*183. Основним джерелом виникнення та поповнення таких груп є низхідна соціальна мобільність соціальних груп, які поступово втрачають свої соціальні позиції в соціальній структурі суспільства. В середовищі нових маргінальних груп І. Попова розрізняє два типи: 1) соціальні групи, які втратили власний соціальний статус та не мають можливості отримання нового статусу відповідного новим потребам; 2) групи, які набули новий відмінний соціальний статус, що суттєво відрізняється від попереднього, але не мають можливості його адекватного функціонального забезпечення через відсутність дієвих механізмів на рівні суспільства^*184.

*182: {На изломах социальной структуры. - М.: Мысль, 1987. - С. 55.}

*183: {Там само. }

*184: {Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - № 7. - С. 62-71.}

Критерії соціальної маргінальності

На основі узагальнення існуючих підходів до визначення соціальної маргінальності та її характеристик І. Попова виокремлює критерії соціальної маргінальності.

По-перше, маргінальність пов'язана з мобільністю, з переміщенням у соціальному просторі, тому основний критерій, який визначає соціальну маргінальність особистості чи групи, - наявність стану, що пов' язаний із періодом переходу та визначений як кризовий.

По-друге, невизначеність, невходження, чи часткове входження до соціальних структур та груп. У сучасних дослідженнях аналізується на основі невизначеності самоідентифікації з загальноприйнятими у суспільстві соціальними групами.

Окремо можна аналізувати такий критерій соціальної маргіна-льності, як статусна неузгодженість, що свідчить про протиріччя статусних позиціях, які виникають внаслідок зміни соціального положення індивіда чи групи. На соціально-психологічному рівні проявляється як неузгодженість домагань індивіда та референтної групи, до якої він прагне^*185.

*185: {Там само. }

Дослідження соціальної маргінальності передбачає з'ясування міри маргінальності. Це питання досить детально розроблялося Дж. Манчині, який визначав залежність міри маргінальності від значущості соціальної ситуації для особистості. Найвища міра мар-гінальності проявляється як повна дезадаптація, дезорганізація або навіть суїцид.

І. Попова доповнює показники міри соціальної маргінальності об 'єктивними показниками - зумовленість "зовнішніми обставинами, тривалість, незмінність ситуації', її "фатальність" (відсутність можливості змінити її, чи її складові в позитивному напрямку)" та суб' єктивними - оцінка перспективи та "міри адаптованості; самооцінка вимушеності чи добровільності, соціальної дистанції в зміні соціального положення, підвищення чи пониження соціально-професійного статусу, переважання оптимізму чи песимізму в оцінці перспектив"^*186.

*186: {Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - № 7. - С. 62-71.}

Маргіналізація особистості - це відрив (добровільний чи примусовий) від певного соціального статусу, культурних норм та цінностей, стилю життя тощо. М. Шульга виокремлює дві особливості процесу маргіналізації: добровільна зміна ідентичностей, зумовлена саморозвитком особистості за умов стабільного суспільства; в іншому випадку зміна ідентичності особистості відбувається у зв'язку із соціальними змінами, це - примусове виштовхування із соціальної позиції та пов'язаного з нею стилю життя, ціннісно-нормативною системою. Перший випадок пов'язаний із психологічною готовністю до нових статусів та ролей, із плануванням змін, а другий сприймається індивідом як трагедія, зовнішнє негативне вручання, що суперечить його бажанням. М. Шульга акцентує увагу на тому, що ототожнювати поняття маргіналів та люмпенів, андеркласу некоректно. Маргіналом може бути представник будь-якого соціального прошарку. Саме криза ідентичності - критерій приналежності до маргіна-лів, на думку М. Шульги та інших науковців^*187. У сучасних дослідженнях маргінальності це досить поширений підхід.

*187: {Шульга М. Маргінальність як криза ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 3. - С. 166-170.}

Маргіналізація є прямим наслідком структурних змін, пов'язується із втратою самоідентифікації у суспільстві. Маргінальний стан властивий значній частині українського населення. Технологічні, соціальні і культурні зрушення останніх десятиліть додали проблемі маргінальності якісно нові риси. Глобалізація, урбанізація, масові міграції, інтенсивна взаємодії між носіями різнорідних етнокультурних і релігійних традицій, вплив на населення засобів масової комунікації - усе це призвело до того, що маргінальний статус став у сучасному світі не стільки винятком, скільки нормою існування мільйонів людей.