Функції соціальних інститутів можуть бути зовнішніми - стосовно тієї системи, елементом, якої є цей соціальний інститут, та внутрішніми - у процесах організації соціальних дій і регулювання соціальних зв'язків власного персоналу. Зазвичай, соціальний інститут - поліфункціональний (виконує кілька функцій). Його специфіку визначає, з одного боку, сукупність, запропонованих йому соціальних функцій, а з іншого боку - головна (основна) соціальна функція*206.
*206: {Глотов М. Б. Социальный институт: определение, строение, классификация // Социологические исследования. - 2003. - № 10. - С. 13-19.}
Усі соціальні функції інститутів можна поділити на:
o основні та не основні;
o універсальні (притаманні всім чи багатьом інститутам) та специфічні (властиві лише конкретному інституту);
o явні та латентні.
Явні (зазвичай формальні) | Зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені і прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству (наприклад, в інституті освіти: набуття грамотності, професійна соціалізація тощо). |
Латентні (приховані) | Офіційно не заявлені, але насправді здійснюються (наприклад, в інституті освіти: "соціальна селекція", що виявляється у закріпленні і досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. |
Універсальні функції соціальних інститутів
Закріплення та відтворення суспільних відносин | Соціальні інститути мають систему норм, правил поведінки, які закріплюють, стандартизують поведінку, роблять її передбачуваною. Соціальний контроль забезпечує порядок та межі, в яких повинна протікати поведінка кожного члена інституту. |
Регулятивна | Регулювання відносин між членами суспільства. Полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дії індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки). |
Інтегративна | Згуртування та мобілізація соціальних груп. Полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що загалом забезпечує соціальну стабільність суспільства. |
Транслююча | Передавання соціального досвіду. Соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління. |
Комунікативна | Розповсюдження інформації. Спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності. |
Широкий перелік та характеристику функцій соціальних інститутів дав І. Гавриленко*207
*207: {Гавриленко І. М. Соціологія. - Кн. 1. Соціальна статика: Навч. посіб. - К., 2000. - С. 230-302.}
Функції соціальних інститутів | ||
1. | Репродуктивна (відтво-рювальна) | Кожне суспільство прагне продовжити своє існування в часі і просторі історії. Тому в ньому створюється відповідний інструментарій (сукупність засобів і ресурсів) для відтворення відносин, структур, соціального порядку загалом. Багато що залежить від міри впорядкованості суспільних дій і стосунків. Відбувається рух від хаосу до порядку й організації. ... процес перетворення окремої позитивно спрямованої дії (продуктивної у плані підтримання існуючого порядку) в масову, масової - в обов'язкову (рух від вчинку до звички, традиції, правила і, нарешті, регулятивного принципу). |
Продовження табл.
Відповідно визначаються ціннісні орієнтації, дозволені і заборонні засоби, норми і правила, стратифікація, санкції і заохочення, свідомість і колективна пам'ять. Стратифікація, виникнувши, дає певні переваги у відновленні соціального порядку тим соціальним групам, які посідають вигіднішу соціальну позицію, зокрема, ближче до владних засобів соціального примусу та контролю. Можна з певною мірою обгрунтованості стверджувати, що переважно, репродукція історичного соціального порядку відбувається в інтересах тих індивідів, які вже мають більш високий соціальний статус. Вони впливають на цей процес тим, що прагнуть якомога жорсткіше контролювати дії соціальних інститутів, використовуючи їх як інструмент власної волі та інтересів. | ||
2. | Комунікативна | Спрямована на певну організацію (інституціалізацію) суспільного спілкування: між поколіннями, соціальними групами, професіями, культурами (субкультурами), окремими видами історичного досвіду тощо. Завдання соціальних інститутів при цьому полягає в тому, щоб зробити це спілкування можливим, доступним, ефективним щодо намірів та досвіду суб 'єктів соціальної взаємодії, продуктивним. Можна погодитись із прибічниками розуміючої соціології, які стверджують, що проблема спілкування у підсумку полягає у виборі прийнятної для всіх системи знаків, відповідних їм значень і правил їх перетворення задля узгодження (чи уніфікації) колективного бачення світу, ототожнення різних образів дійсності. Інша річ, що це не суто логіко-граматичний процес. Могутніші у соціальному відношенні прошарки нав'язують своє сприйняття й оцінку ситуації, використовуючи цілу низку прийомів: приписування комунікативним знакам вигідного значення, редукцію (звуження дії) певних знаків і значень, переінтерпретацію їх відповідно до свого досвіду, витіснення невигідних для себе знаків або їх змісту. |
3. | Регулятивна | Виявляється в здатності соціальних інститутів до координації, узгодження, організації, кооперації, стратифікації (впорядкування послідовності) соціальної взаємодії, керування та управління нею. Це відбувається на основі складання соціальних сил, контролю за ресурсами (особливо інструментами фізичного і духовного примусу), відносної монополізації владних важелів. Залежно від соціальної позиції, окремі групи можуть справляти менший чи більший вплив на вибір мети, визначення дозволених і заборонених засобів її досягнення, використання наявних ресурсів, інструментів контролю, санкцій та винагород. Через це реалізація регулятивної функції є класово-стратифікаційною за змістом. |
Продовження табл.
4. | Адаптивна | Полягає в пристосуванні колективних чи індивідуальних дій до навколишнього оточення, обраних цілей, легалізованих засобів їх досягнення; правил стратифікації, субординації і підпорядкування, санкцій і заохочень. На її реалізацію, насамперед, націлені економічні інститути. Політико-державні більше стежать за підтриманням обраних цілей, правові контролюють визначені правила соціальної взаємодії, а освітні - відтворення вироблених взірців поведінки. Загалом, міра раціональності соціального інституту залежатиме від міри адаптованості використовуваних засобів до обраних цілей. |
5. | Інтегративна | Інститути сприяють згуртуванню суб'єктів соціальної взаємодії, посиленню взаємної відповідності окремих елементів соціальної системи, узгодженню структури і функції, позитивних (конструктивних) і негативних (деструктивних) функцій, поєднанню мети і засобів, цінностей і норм, статусів, ролей і престижу, заохочення і покарання, вибору нормативних і реалістичних цілей, особи і функції, вкладу і винагороди і т. ін. Суспільство буде більш інтегрованим, якщо чітко визначені загальні правила поведінки і значна частина суспільства дотримується їх. Найефективніше тут діють мораль і право, оскільки вони є дієвими чинниками людської інтеграції. |
6. | Диференційна | Є протилежною щодо інтегративної. Полягає в зміцненні та підтримці існуючі розбіжності. Частково це здійснюється у загально технологічному аспекті: між метою і засобами, цінностями і нормами, винагородою і покаранням, статусом, роллю і престижем тощо, частково - у змістовнішому значенні - підтримувати наявні етнічні, класові, стратифікаційні, професійні, культурно-ідеологічні відмінності тощо. Ототожнення і накладання їх призведуть до уніфікації, одноманітності, застиглості, що в цілому зменшує здатність суспільства до продуктивної взаємодії. Не менш загрозливою є зворотна тенденція - абсолютизації відмінностей. Тому основним критерієм ефективного соціального керівництва є досягнення доцільної пропорції між відмінностями і тотожністю, або, в більш нормативному аспекті, між рівністю й ефективністю. |
7. | Соціалізуюча | Полягає в діях щодо засвоєння індивідом чи групою обраних суспільством ціннісних орієнтацій і загальних норм поведінки, перетворення їх на мотиви і дієві принципи соціальної активності. Засвоєння їх свідомістю як суб' єктивних чинників дії називають інтерналізацією. Остання виявляється у спілкуванні (повідомленні, розумінні, сприйнятті), заохоченні та покаранні, колективному тиску, соціальному контролі, справедливій (за вкладом) стратифікації, здатності суспільства або груп (класи, нації, страти, професійні групи та ін.) запропонувати привабливу індивідуальну чи колективну перспективу. |
Закінчення табл.
8. | Гедоністична | Полягає в діях з підвищення міри задоволення людей своїм буттям. Задля цього певні структури ритмізують діяльність людей у просторі і часі. Час, зокрема, є буденним і святковим, повсякденним і незвичайним, сакральним і профан-ним (вульгарним). Поділяється він також на виробничий і позавиробничий, необхідний і вільний, примусовий і дозвільний. Соціальні інститути контролюють розподіл і використання соціального часу. Гедоністична функція спрямована на перетворення вільного часу у дозвільний і пошук відповідних форм його позитивного насичення. З одного боку, завдання соціальних інститутів - здійснити організоване використання дозвільного часу, спрямувати людську активність у нормальне річище, не допустити хаосу й розпаду соціальних зв' язків із причин надмірної негативної свободи; з другого - використати дозвільний час задля посилення позитивно спрямованих почуттів, ідей, дій чи уявлень: консолідації, згуртування, інтеграції, колективного єднання, інтенсифікації почуттів "ми-група" або неприйняття інших, "вдни-групи". Відбувається і розмежування соціального простору, зокрема створення культурних, дозвільних, святкових центрів, поділ житлових споруджень на такі, що призначені для звичайного, буденного вжитку, і на храмові, культові, символіко-орієнтаційні споруди. |
9. | Продуктивна | Сприяє створенню нових суспільних відносин, структур чи самих інституцій, тобто відтворенню нового соціального типу суспільства. Інколи ця діяльність обмежується зусиллями по частковому перетворенню окремих елементів певного суспільного устрою або активізує появу принципово нового соціального порядку. Соціальні інститути беруть участь у підтриманні, поширенні, засвоєнні цінностей розвитку. В інших випадках має місце лише їх співучасть у виробництві необхідних ресурсів розвитку, налагодження ефективного економічного виробництва, суспільного накопичення чи вилучення з нього певних цінностей для створення ресурсів розвитку (науки, культури, освіти, технології). |
У періоди "нормального" розвитку суспільства інститути залишаються досить стабільними й стійкими. Неефективність їх, неузгодженість дій, нездатність організувати суспільні інтереси, налагодити функціонування соціальних зв' язків і мінімізувати конфлікти та попередити катастрофи - ознака кризи інституціональної системи, тобто базової системи будь-якого суспільства*208.
*208: {Радаев В. В., Шкаратан О. И. Социальная стратификация: Учеб. пособ. - М., 1995. - С. 20-24.}
Невиконання, неналежне виконання функцій соціальним ін-статутом - дисфункція (негативна функція).
Найпоширеніші дисфункції:
o Невідповідність інституту конкретним потребам суспільства;
o Розмитість, невизначеність функцій, виродження їх у символічні, не спрямовані на досягнення раціональних цілей;
o Зниження авторитету соціального інституту у суспільстві;
o Персоналізація діяльності соціального інституту - зміна функцій залежно від інтересів окремих людей, а не залежно від соціальних потреб.
Діяльність соціального інституту вважається функціональною, якщо вона сприяє збереженню стабільності й інтеграції суспільства. Вона може розцінюватися як дисфункціональна, якщо працює не на його збереження, а на руйнування. Наростання дисфункцій у діяльності соціальних інститутів може призвести до соціальної дезорганізації суспільства.
Сучасне українське суспільство переживає інституціональну кризу: основні соціальні інститути не виконують соціального замовлення, не відповідають рисам громадянського суспільства, правової держави. Зниження авторитету, довіри, негативна оцінка діяльності держави, економіки, освіти та інших інституцій - дисфункціональна діяльність основних соціальних інститутів.
Громадська думка як соціальний інститут*209
*209: {Оссовський В.Л. Соціологія громадської думки. - К., 2005.}
Однією з інституцій громадського суспільства є громадська думка. Фактично вона є індикатором сформованості громадянського суспільства.
Громадська думка є відображенням ставлення її суб'єктів до структур влади з приводу рішень, спрямованих на розв'язання певної проблеми.
Розрізняють такі функції громадської думки:
1. експресивна - вона за будь-яких умов займає певну позицію щодо тих чи інших питань... та емоційно оцінює дії влади;
2. консультативна - громадська думка радить владі, як розв' язувати ту чи іншу проблему; при цьому передбачається, що влада справді потребує такої поради і зацікавлена в її отриманні;
3. директивна - громадськість сама приймає рішення щодо розв' язання проблем життя суспільства, і це рішення має директивний характер: наприклад, при проведенні виборів враховується громадська думка.
За умов тоталітарної системи громадська думка як соціальний інститут не існує - вона існує лише як стан свідомості. Тобто, не існує легітимних механізмів її впливу на ухвалення рішень владними структурами, легальних засобів висловлення опозиційної точки зору. Однак і сучасне українське суспільство не сформувало у громадської думки інституційних механізмів впливу на діяльність держави.
ВИКОРИСТАНА ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование социальной реальности. - М., 1995.
2. Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002.
3. Войтович С. Проблема соціальних інститутів в соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 2.
4. Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. - К., 1998.
5. Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология в вопросах и ответах: Учеб. пособ. - М., 1999.
6. Гавра Д. П. Понятие социального института // Регион. Экономика, политика, идеология - 1999. - № 1-2.
7. Гавриленко І. М. Соціологія. - Кн. 1. Соціальна статика: Навч. посіб. - К., 2000.
8. Глотов М. Б. Социальный институт: определение, строение, классификация // Социологические исследования. - 2003. - № 10. - С. 13-19.
9. Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціалізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 4.
10. Друзь Е. В. Социальное положение женщины в обществе. - Х., 2001.
11. Макеєв С. Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до визначення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2003. - № 4.
12. Матусевич В. Соціальний інститут: функція, ґенеза, структура // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 4.
13. Оссовський В. Л. Соціологія громадської думки. - К., 2005.
14. Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество: Хрестоматия. - К., 1999. - С. 136-147.
15. Радаев В. В., Шкаратан О. И. Социальная стратификация: Учеб.пособ. - М., 1995.
16. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макеєва. - К., 2003.
17. Якуба Е. Социальная структура общества, ее элементы // Современное общество. - 1994. - № 3.
18. Фролов С. С. Социология: Учебник для вузов. - М., 1996.
19. Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. - М., 1969.
Сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група
Типи сім'ї та шлюбу
Етапи розвитку сім'ї
Соціальні функції сім'ї
Дисфункції сім'ї
Сучасна сім'я. Тенденції розвитку сучасної сім'ї
Тенденції розвитку сім'ї
Сім'я в Україні
Українська сім'я в європейському контексті