Географія - Гілецький Й. Р. - ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

Основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їхнього поширення

Розподіл ґрунтів на території України підпорядкований закону горизонтальної зональності на рівнинах і висотної поясності у горах. На рівнинних просторах нашої країни поширені дерново-підзолисті, чорноземні, каштанові ґрунти, а також лучні, болотяні, солончаки та солонці. Для гір характерні бурі лісові, гірсько-лучні, червоно-бурі та коричневі грунти.

У північній частині України поширені дерново-підзолисті грунти. Вони займають 21 % території країни, майже всю Поліську низовину. Пов'язані вони з плоскими формами рельєфу. Сформувалися під мішаними та хвойними лісами на водно-льодовикових супіщаних відкладах. Достатня, а подекуди надмірна кількість опадів і сповільнений стік поверхневих вод спричиняють заболочення окремих ділянок. Тому у дерново-підзолистих ґрунтах процес перегнивання органічних решток відбувається повільно. Вони мають кисле середовище і містять лише 1—1,5 % гумусу. Характерною ознакою дерново-підзолистих ґрунтів у Поліссі є їхня безструктурність. Для підвищення родючості вони потребують внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування.

Сірі лісові ґрунти поширені переважно у лісостеповій зоні, зустрічаються і на Поліссі. Сформувалися вони під широколистяною лісовою й різнотравно-злаковою рослинністю на суглинистих породах. При достатній кількості опадів процес вимивання у цих ґрунтах відображений слабо, зате більше нагромаджується гумусу. Вміст його становить до 5—8 %.

Найбільшу площу (65 % від сільськогосподарських угідь України) під степовою рослинністю в умовах обмеженої вологості займають чорноземні ґрунти. Основною грунтоутворюючою породою для них є лесоподібні суглинки, які поширені у межах лісостепової й степової зон. Чорноземні грунти мають понад 8 % (іноді до 16 %) гумусу, зернисто-грудкувату структуру і є найродючішими у світі. Із півночі на південь змінюються особливості чорнозему, а тому виділяють окремі їхні підзони. У лісостепу поширені опідзолені та типові чорноземи, у північній степовій підзоні переважають чорноземи звичайні, середньо- та малогумусні.

У південній прилеглій до морів частині України сформувалися каштанові грунти. Вони займають до 5 % території нашої держави. Потужність гумусового горизонту (переважно каштанового кольору) цих грунтів буває до 40 см. Уміст гумусу — від 1 до 2—3 %.

Уздовж узбережжя морів утворилися солончаки і солонці. Це ґрунти, що мають у верхніх горизонтах значний уміст солі, яка піднімається в процесі випаровування з нижніх горизонтів.

У долинах річок формуються лучні грунти, а в пониженнях Полісся — болотяні.

Для ґрунтів Карпат і Криму характерна висотна поясність. Зокрема, у Передкарпатті під буковими і дубовими лісами в умовах помірного зволоження сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, а на Закарпатській

низовині під дубовими лісами — бурі опідзолені. В обох типах ґрунтів відбувається процес оглеєння (глей — частина ґрунтового профілю, яка характеризується сіро-голубим або сизо-іржавим забарвленням, безструктурніс-тю й низькою пористістю), що є наслідком надмірного зволоження.

У поясі мішаних лісів Карпат і Криму поширені бурі лісові ґрунти із умістом гумусу 5—7 %.

На вершинах і безлісних схилах гір, під трав'яною рослинністю, залягають гірсько-лучні і гірсько-торфові ґрунти. Потужність їхнього ґрунтового профілю — від 40 до 100 см.

На Південному узбережжі Криму, в умовах субтропічного клімату, сформувалися червоно-бурі й коричневі ґрунти.