Соціологія - Макеєв С.О. - ВІЛЬФРЕДО ФЕДЕРІКО ПАРЕТО (1848-1923)

ВІЛЬФРЕДО ФЕДЕРІКО ПАРЕТО (1848-1923)

Італійський соціолог і економіст В.Ф. Парето був яскравим представником так званого психологізму в соціології. Характерна особливість цієї соціологічної орієнтації — концентрація уваги на психологічних, переважно ірраціональних аспектах соціального життя: почуттях, інстинктах, емоціях, гіпнозі, лібідо та ін. За допомогою такого роду психічних факторів прихильники психологізму інтерпретували соціальні процеси, намагаючись дати останнім власне несоціальне редукціоністське тлумачення.

Предметна царина соціології: нелогічні дії

У центрі уваги італійського соціолога перебувають дії "людських молекул". На його думку, ці дії корисно поділити на два типи: логічні й нелогічні. Логічні дії відповідають зразкам наукової діяльності, в межах якої чітко простежується логічний взаємозв'язок поставленої мети і засобів досягнення її. Такими є дії не тільки вченого, а й інженера, економіста, спекулянта. Усі вони знають мету своєї діяльності, а досягти її намагаються прийнятними для цього засобами.

Нелогічні дії — це дії людини, якими керує не раціональне знання про факти і зв'язки між ними, а віра, що випливає у кінцевому підсумку з почуттів та інстинктів. Саме цей тип дій, запевняє В.Ф. Парето, становить предметну царину соціології, її головний інтерес як науки.

У суспільстві, вважає вчений, нелогічні дії переважають. Логічні дії, раціональна мотивація дії поширені в суспільстві незначною мірою. Роль їх об'єктивно обмежена і не може бути визначальною для суспільного розвитку. Таке співвідношення логічних і нелогічних дій у загальній структурі вчинків людей не випадкове* Домінування нелогічних дій, їх ірраціональної мотивації — невід'ємна родова ознака "людських молекул". І хоч останні постійно виправдовують свої нелогічні дії, намагаючись репрезентувати їх як логічні, ірраціональний характер людської поведінки змінити неможливо. Ця ірраціональність досить стала, оскільки випливає з незмінної, ірраціональної природи самої людини.

Нелогічним діям не властиве раціональне логіко-експериментальне мислення. Співвідношення мети і засобів тут або не усвідомлюється, або його просто не беруть до уваги, або воно взагалі відсутнє. У будь-якому разі адаптація засобів до мети в нелогічній дії досягається іншим способом, ніж у логічній. Як приклад нелогічної дії італійський соціолог наводить поведінку людини, яка, входячи до салону, знімає капелюха, верхній одяг, залишає їх у гардеробі та вітає присутніх. У цьому разі людина діє, на думку вченого, не на підставі логіки, а тому, що такий звичай.

Суспільство як соціальна система

Увагу В.Ф. Парето привертають передусім сталі механізми взаємодії складових елементів суспільства, які визначають його стан на певний момент часу. Водночас учений залишає поза увагою проблематику соціальної еволюції. Він вважає, що в соціальному світі, за винятком сфери логіко-експериментальної науки, прогрес чи розвиток відсутні. Історія свідчить, що мінливість людського суспільства має хвилеподібний характер. Той стан соціальної системи, до якого вона постійно повертається після чергових змін, В.Ф. Парето називає станом рівноваги. Інстинкти людей, їхні почуття та інтереси є тими сталими елементами суспільства, які забезпечують його рівновагу. Проте це не означає, що соціальний стан ґрунтується на гармонії інтересів і прагнень людей, навпаки, він формується в результаті боротьби суперечливих людських інтересів.

Суперечність інтересів у суспільстві зумовлюється його гетерогенністю, тобто суспільною розмежованістю на різноманітних підставах. За В.Ф. Парето, будь-яке соціальне розмежування здатне викликати конфлікт. Боротьба є всезагальним законом життя. Досліджуючи дію цього закону, вчений приділяє основну увагу еліті та масі, які співіснують і протиборствують у будь-якому конкретно-історичному суспільстві. Розмежовування суспільства на еліту і масу універсальне, оскільки зумовлене природною нерівністю людей та незмінністю їхньої психіки.

Еліта, яку В.Ф. Парето поділяє на дві категорії — правлячу та неправлячу, являє собою вищі верстви суспільства, маса — нижчі. Еліта енергійніша, розважливіша, прозорливіша, ніж маса, що підвладна звичайно емоціям і забобонам. Представники еліта мають знання і якості, необхідні для керування суспільством. За допомогою сили та хитрощів еліта забезпечує контроль над поведінкою маси.

В.Ф. Парето — один з найвідоміших в історії соціологічної думки теоретиків елітизму. Для нього історія суспільства є передусім історією спадкоємності панівних еліт, які формуються, ведуть боротьбу одна з одною, досягають влади, користуються нею, занепадають та залишають політичну сцену. Згідно зі знаменитою формулою італійського соціолога, "історія є цвинтарем аристократії".

Суспільна динаміка, вважає вчений, характеризується періодичною зміною двох типів еліт. Слідом за Нікколо Макіавеллі він має на увазі еліту "лисиць" та еліту "левів". "Лисиці" щедро наділені "інстинктами комбінацій", тяжіють до хитрощів, вивертливості, намагаються керувати масою за допомогою пропаганди, запевнень, різних комбінацій. У фінансовій та господарській сферах "лисицями" є спритні фінансисти, бізнесмени, підприємці, які прагнуть успіху будь-якою ціною. У свою чергу, "леви" віддають перевагу силі, мають міцну волю, вони наполегливі, непримиренні. До них В.Ф. Парето зараховує передусім революціонерів та фанатиків, які вельми тверді у своїх істинах і діях.

Приходячи до влади, "леви" вилучають з політики "лисиць", прямують до стабільності, сповідують непохитність своїх ідеалів і цілей. Проте результати їхніх дій у багатьох випадках протилежні поставленій меті. У підсумку рівновага соціальної системи порушується, суспільству починає загрожувати хаос. Тоді на передній план знову виходять "лисиці", оскільки без їхніх знань і досвіду не обійтись. Вони поволі підривають усе те, чому поклоняються "леви", і врешті-решт знову посідають панівне становище в суспільстві. Соціальна система повертається до свого вихідного, урівноваженого стану. Проте через деякий час у суспільстві перестають довіряти "лисицям", ця еліта відходить від влади, еліта "левів" бере владу до своїх рук. У суспільстві знову панує рівновага. І так без кінця. Чергування, зміна еліт при владі — це, на думку італійського соціолога, універсальний закон історії.

Цей закон, твердить В.Ф. Парето, відображає циркуляцію еліт у суспільстві. Певна еліта, вичерпавши свою енергію, змінюється іншою. Як наслідок постає питання про поновлення елітою втраченої енергії. Механізмом, за допомогою якого оновлюється, набирає сили та чи інша еліта, є соціальна мобільність. Вона зачіпає не тільки керуючу еліту, а й керовану масу. Найобдарованіші представники маси у процесі соціальної мобільності "піднімаються вгору" і поповнюють ряди еліти. У свою чергу, представники останньої, деградуючи, "спускаються додолу", перетворюються на масу. В цьому разі чим "відкритіший" клас, тим міцніше його "здоров'я", тим більше він здатний утримати своє панування в суспільстві. І навпаки, чим більше він замкнений, схожий на касту, тим могутніші в ньому тенденції до розкладу і занепаду.

Накопичення елементів неповноцінності у вищих класах і, навпаки, зверхності в нижчих порушують рівновагу соціальної системи, що може вилитися у революцію. Проте значення останньої, за В.Ф. Парето, лише в оновленні панівної еліти, поновленні необхідних для правління сил і встановленні таким чином соціальної рівноваги.

У цілому концепція циркуляції, або колообігу, еліт е найважливішою частиною соціології В.Ф. Парето. За її допомогою італійський соціолог пояснює динаміку зміни соціальної системи. Проте ця концепція не є серцевиною паретівської соціології, оскільки головні ідеї її пов'язуються з поясненням не зміни, а сталості соціальної системи. Саме завдяки такій спрямованості своїх досліджень Парето увійшов до історії соціологічної думки як теоретик суспільства, що перебуває у стані рівноваги, стабільності, сталого функціонування.