Соціологія - Макеєв С.О. - § 4. Соціальна мобільність

У стратифікованих суспільствах, а інших просто не існує, винагорода у вигляді доходу, престижу та влади немовби закладена в конкретні позиції. Індивіди можуть володіти ними, рухаючись між позиціями. Процес переміщення між ієрархічно і функціонально організованими елементами соціальної структури (класами, верствами, групами та категоріями населення, позиціями) називають соціальною мобільністю. Збільшити чи зменшити дохід, владу, престиж як результат переходу на іншу позицію, до іншої групи означає здійснити соціальну мобільність. Соціологи вивчають міжгенераційну мобільність, порівнюючи соціальне становище опитуваного із соціальним становищем батьків (частіше батька), а також внутрішньогенераційну мобільність, фіксуючи зміну соціального становища і статусу респондента протягом життя.

У соціології найкращим способом отримання інформації про соціальну стратифікацію є вивчення соціальної мобільності. Справді, щоб простежити за рухом, слід якнайточніше описати,, визначити, виміряти ті позиції, між якими просуваються індивіди, встановити суспільно значущий критерій (чи критерії) їх ієрархізації (ранжування). Тільки в деякому просторі нерівностей має сенс твердження про мобільність, адже в іншому разі неможливо буде говорити ні про напрямки руху, ні про швидкість, ні про подолані відстані.

Питирим Сорокін про мобільність

У 1927 р. у Нью-Йорку П. Сорокін видав працю "Соціальна мобільність", у якій формулює завдання, основні поняття і принципи дослідження різноманітного руху індивідів у неоднорідному соціальному просторі. Мобільність П. Сорокін визначав як перехід, переміщення соціального об'єкта з однієї позиції на іншу.

Соціальним об'єктом можуть бути індивід, група, радіо, автомобіль, мода, ідеологічна доктрина, коротко кажучи, всі продукти людської діяльності. У суспільстві з ними відбуваються найрізноманітніші метаморфози: вони старіють, занепадають, стають менш привабливими. Увесь цикл існування їх виявляється в досить складній кривій руху, іншими словами, в мобільності. Ставлення до моральних норм і творів мистецтва з часом змінюється, зазнає змін і зміст норм. Не є сталими й уявлення людей про пристойне та непристойне, індивіди відкидають одні умовності та виробляють інші. Ставлення, оцінки, норми, уявлення "мобільні", і соціолог намагається з'ясувати, в якому напрямі вони еволюціонували. Соціальна система в цілому також мобільна, трансформуються її основні інститути, виникають нові, видозмінюються форми політичної влади.

Вивчення соціальної динаміки П. Сорокін вважав основним обов'язком і турботою соціолога. Проте у книзі, яка вийшла друком 1927 p., він аналізує виключно мобільність індивідів, її умови та інтенсивність, а також мобільність груп у періоди революційних перетворень у суспільстві. Мобільність є вельми зручним об'єктом дослідження, адже рух індивідів, як і будь-який інший, піддається вимірюванню. У параметрах мобільності, крім того, закодовані важливі відомості про стан суспільства, і соціолог здійснює своєрідну діагностику, схожу на те, як лікар за тиском крові оцінює стан пацієнта.

У суспільстві завжди наявні три основні форми нерівності (стратифікації): економічна стратифікація за рівнем доходу, в якій багатство і бідність — лише полюси, між якими розміщуються більше чи менше відмежовані одна від одної верстви; політична, що означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість; і нарешті, професійна, згідно з якою професії стоять в ієрархії тим вище, чим важливіші функції вони виконують в організації життя суспільства та контролю за підтриманням порядку.

Спостерігаючи за рухом, ми можемо визначити інтенсивність мобільності та її дистанцію, тобто скільки індивідів з конкретної групи перемістилися до іншої групи, яким напрямам руху віддають перевагу, а також кількість пройдених щаблів соціальної драбини. Враховуючи величину групи та чисельність вихідців з неї, які досягли високостатусних позицій, можемо оцінити шанси на соціальне просування тих, хто належить до групи. В цьому разі мобільність є визначником міри рівності чи нерівності між групами. Порівняння цього показника за різні періоди часу дає змогу зробити висновки щодо глобальних тенденцій розвитку людства.

Узагальнивши досить широкий історичний матеріал, П. Сорокін дійшов висновку, що флуктуації індивідів між соціальними позиціями не мають певної тенденції, в кожний окремий проміжок часу вони визначаються боротьбою між силами стратифікації, які обмежують мобільність, і силами егалітаризації (від фр. йgalitй — рівність), що полегшують її. Іншими словами, соціальний прогрес не несе із собою автоматичного зростання масштабів та інтенсивності переміщень.