Соціологія - Макеєв С.О. - Відкриті проблеми драматургійної версії

Значну увагу Б. Гоффман приділяє аналізові драматургійних проблем взаємодії і технік управління враженнями щодо не-конфліктних стосунків і підтримання соціального порядку. Він виділяє деякі принципові типи руйнування спектаклю і зазначає, що техніки керування враженням функціонують саме для того, щоб їх уникнути. До найпоширеніших форм руйнування вистави належать ненавмисні жести, недоречні вторгнення, помилки і "сцени". У побутовій мові ці руйнування (disruptions) часто називають інцидентами. Коли має місце інцидент, реальність, організована акторами, опиняється під загрозою. Реагуючи на ситуацію, її виконавці хвилюються, бентежаться, нервують тощо. Виконавці можуть відчути, що "на них немає лиця". Коли такі симптоми збентеження або схвильованості стають явними для інших, реальність, підтримувана спектаклем, має бути реорганізована, оскільки перед глядачами постає образ людини без маски, її справжній характер, а не той, який вона проектувала.

Щоб відвернути небезпеку інциденту і бентеження, що супроводжує його, всі учасники взаємодії повинні мати певні властивості та виявляти їх у практиках, якими користуються для збереження спектаклю. Такі властивості й практики розглядаються у двох напрямах: оборонні заходи, якими послуговуються актори, щоб зберегти спектакль, та запобіжні заходи, які використовують глядачі, щоб допомогти виконавцям у збереженні їхньої вистави.

До оборонних властивостей і практик належать драматур-гійна достовірність, дисципліна і обережність.

1. Драматургійна достовірність. Якщо команда повинна дотримуватися обраної лінії, очевидно, що члени її мають діяти так, начебто вони взяли на себе певні моральні обов'язки зберігати секрети і стратегії команди. Наприклад, дитина може мимоволі видати секрети сім'ї, тому у відповідальних випадках дітей часто виключають із сімейного спектаклю.

2. Драматургійна дисципліна. Вирішальним для підтримання спектаклю команди є те, що кожний член її додержується дисципліни, виконуючи власну роль. Говорячи драматургійно, дисциплінований виконавець пам'ятає свою роль, не робить мимовільних жестів або помилок у її виконанні, постійно перебуває в образі, досить справно володіючи мімікою та голосом.

3. Драматургійна обережність. Щоб уникнути інцидентів, члени команди використовують передбачення і планування, визначаючи, як краще поставити спектакль і не наробити прикрих помилок.

В. Гоффман описує також кілька запобіжних технік. Наприклад, глядачі й сторонні особи не повинні без запрошення або дозволу заходити за лаштунки сцени. Вони мають бути тактовними, щоб не зіпсувати виконавцю спектакль. Якщо глядачам все-таки потрібно туди потрапити, вони повинні попросити дозволу зайти, зателефонувати, повідомити листом чи будь-яким іншим способом про свій намір прийти, щоб актор міг привести себе в порядок, надати обличчю відповідного до ситуації виразу, прибрати предмети, здатні видати секрет і призвести до "втрати обличчя".

Відкриті проблеми драматургійної версії

Отже, сутність соціальної взаємодії Е. Гоффман вбачає в обміні значеннями між людьми за допомогою символів. Соціальна поведінка — це не вияв особистості, її характеру, а тільки "вироблення вражень" через керування символами, щоб досягти вигідних дій інших, необхідних для реалізації її мети. Це дії щодо самомаскування і пристосування особистості до ситуації. Соціолог аналізує поведінку в повсякденних ситуаціях, щоб з'ясувати справжню природу актора, адже у драматургійній версії людина є переважно символічним маніпулятором і носієм численних, нерідко чужих їй ролей. Тому соціолог прагне проникнути за декорації і символи, щоб віднайти "реальність".

Саме цей аспект теорії викликає застереження з боку багатьох соціологів. Якщо всі актори — лише символічні маніпулятори, які постійно грають вигідні в конкретній ситуації ролі, то такий погляд дегуманізує людину. Критики порушують питання: чи не веде нас сценічна модель людської поведінки до висновку, що увесь соціальний світ є обманом і награшем? Однак, на нашу думку, у положеннях самої теорії можна віднайти шляхи розв'язання проблеми.

Драматургійна модель становить чітку конструкцію для спостереження і розуміння повсякденного життя. Е. Гоффман писав, що не сподівається на спроможність драматургійної концепції повсякденності пояснити усе соціальне життя, що його модель сцени є скоріше риштуванням для нової соціології. Радикальний розвиток гоффманівського соціологічного стилю представлений в етнометодології — дисципліні, що продовжує оригінальний аналіз повсякденності. Наступність поглядів спостерігається в розумінні буденної соціальної реальності як конструйованої індивідами у взаємодії за допомогою символів, визначень, інтерпретацій, а також у використанні спостереження як основного методу аналізу повсякденних явищ і процесів.