Соціологія - Макеєв С.О. - Буденна і наукова соціологічна свідомість

Г. Гарфінкель зазначає, що, незважаючи на "надзвичайну корисність" індексичних висловів, вони незручні для формального міркування. Це справедливо і щодо точних наук, і щодо соціологічного аналізу. Наукове мислення послуговується переважно "об'єктивними висловами", які описують загальні властивості об'єктів. Завдяки цим висловам об'єкт сприймається як типовий (як представник типу, класу, групи явищ) і, отже, як вільний від контексту. Соціологія як наука має пояснити повсякденні соціальні дії, що становлять важливу частину її предмета, через об'єктивні вислови, які відповідають вимогам формального міркування.

Г. Гарфінкель переконаний, що між соціологами-професіона-лами та іншими людьми немає принципової різниці. Усі люди є соціологами у своїй повсякденній діяльності, приписуючи значення діям інших і претендуючи на розуміння їх. Вони є практичними теоретиками: описуючи власні дії, індивід типізує їх, виходячи зі здорового глузду, із системи значень, спільних для нього та інших членів колективу. Однак робить це автоматично, не рефлексуючи цей процес, буденно інтерпретуючи дії інших учасників і дбаючи про те, щоб зрозумілими були його дії. Метою ж соціологів-професіоналів, які не беруть на віру те, що сприймають їх "побутові" колеги, є розкриття спільних передумов, які надають повсякденному життю впорядкованого характеру.

Г. Гарфінкель, крім того, прагне показати, як буденне мислення дослідника впливає на його наукове мислення. Від вивчення побутових ситуацій учений переходить до аналізу того, як працює практичний розум професіонала. Він уважно вивчає діяльність суддів, психіатрів, соціологів, а також техніку прийняття рішень. Г. Гарфінкель доходить висновку, що наукове знання значно більше пов'язане з буденним розумінням, ніж звичайно припускають. Під час досліджень використовується методологія розв'язання проблем, властива повсякденному мисленню, та й сама професійна практика є повсякденною діяльністю професіонала. Г. Гарфінкель, досліджуючи "практичне соціологічне мислення", підкреслює "природний" зв'язок соціальних наук з буденним розумінням.

Етнометодологія відкидає традиційні соціологічні методи. Дослідницька стратегія етнометодологів передбачає лише включене спостереження в ситуації повсякденного спілкування. Тільки так можна розвивати обґрунтовані теорії соціальної дії. Гарфінкель проголошує: "Етнометодологічні дослідження... спрямовані на підготовку посібників із соціологічних методів, останні ніяким чином не доповнюють "стандартні" процедури, а відмінні від них". Традиційна соціологія здійснює вторинну об'єктивацію індексичності повсякденного соціального досвіду, адже вона систематизує, згідно з поняттями й термінами своєї формальної методології, описи досвіду учасників, уже систематизованого в процесі опису його. Справжнім завданням етнометодологічної соціології в цьому разі стає аналіз процесів об'єктивації першого порядку, тобто способів, які застосовують учасники для забезпечення раціональності й описовості їхнього повсякденного досвіду. Іншими словами, етнометодологічна соціологія — це соціологія повсякденного життя.

Оцінка етнометодологічної перспективи

Етнометодологічна теорія з моменту виникнення викликає протилежні оцінки соціологів. Одні називають її новим плідним підходом до проблеми сутності соціальних явищ; інші — традиційно мислячі соціологи — виявляють до неї відверту ворожість. Етнометодологія, безумовно, вказала на важливі аспекти спільного життя, без урахування яких важко сформулювати загальні соціологічні положення, що надійно пояснювали б соціальні явища та події. Проте її положення та висновки неможливо просто взяти до відома, додавши до теоретичного та методологічного фонду соціології. Вона підкреслює відносність позитивістського ідеалу соціологічного пояснення, який передбачає природничо-наукову за характером об'єктивність та обґрунтованість узагальнень. Етнометодологія вимагає суттєвого перегляду самих засад соціологічного знання, щоб якомога точніше відобразити надзвичайно тонку, двоїсту і конструктивну природу соціальних феноменів. Своїм розумінням соціального устрою етнометодологія утверджує можливість індивідів та їх об'єднань встановлювати та підтримувати порядок завдяки здатності логічно конструювати події зсередини.

Усі читачі й критики підкреслюють складність і туманність гарфінкелівського стилю й авторських визначень етнометодології, але етнометодологічна перспектива настільки інтригуюча й оригінальна, що змушує творчих дослідників пробиватися через цю "темряву" мови Г. Гарфінкеля до сутності нових соціологічних ідей. "Якщо ми приймемо його (Гарфінкеля) погляди, ми ніколи не зможемо бачити соціальний світ таким, яким ми бачили його раніше" (Г. Свенсон).

Критики нерідко називають описані вище теорії перспективами. По-перше, це продуктивні перспективи розвитку соціології, що прагне пояснити таємницю природи людського індивіда та структури людського світу, "неприродної природності" повсякденного життя, і, по-друге, це конструктивні перспективи для рефлексуючої особистості.

Драматургійна соціологія, теорія обміну та етнометодологія мають відмінні філософські, епістем о логічні й концептуальні засади. їх об'єднує зосередження уваги на повсякденному житті, на міжособистісних взаємодіях у соціальних ситуаціях, а також гуманістична спрямованість, що утверджує відмінний від традиційного образ фундаментальної природи людського буття: творців, які будують власні дії та створюють їхні значення, конструюють нові реальності. Люди живуть у відкритому світі можливостей, оскільки соціальний світ є їх власним творінням.

Теорії, пропонуючи своєрідні, оригінальні моделі розуміння повсякденного світу, не суперечать одна одній, а пояснюють різні сторони нашого життя. їх можна розглядати за принципом до-повнюваності.

Ознайомлення з ними стимулює самостійний дослідницький інтерес, рефлексивну активність і розвиток соціологічної уяви особистості, пропонуючи обґрунтовані, доступні моделі для інтроспекції та свідомої побудови життєвих стратегій. Кожна людина в процесі життя стихійно або більш-менш цілеспрямовано вибудовує "авторську" соціологічну теорію для практичного опису буденного світу. Добре, якщо вона має наукове підґрунтя і дає людині змогу адекватно пояснити свою щоденну соціальну практику; адже чим точніші пояснення соціальної поведінки, тим корисніші вони для формування думок та планування дій.

У кризовому світі повсякденності ми стикаємося з багатьма проблемними ситуаціями. Щоб ефективно діяти, підтримувати нормальні стосунки в сім'ї, на роботі, нам часто не вистачає повсякденних уявлень, здорового глузду, особистого досвіду. Часом у кожного виникають труднощі у спілкуванні, порушується рівновага в якійсь із систем відносин з оточенням або із самим собою: сварка з другом; розмова з начальником, іцо залишила по собі невдоволення; "провал" на іспиті; раптова бурхлива реакція на безневинне зауваження близької вам людини; не "клеїться" робота; напружені стосунки з батьками; фінансові проблеми, які ніяк не можна подолати, тощо.

Щоб оптимально розв'язати ці проблеми, людина має звернутися до власного досвіду виходу з кризових ситуацій, а також до засад наук, які аналізують проблемний світ повсякденності, — психології та соціології. Створіть у собі установку аналізувати кожну ситуацію в соціологічних поняттях, знаходьте чинники, що створили проблему, моделюйте максимальну кількість способів її розв'язання. Які з них є продуктивними, моральними, оптимальними за зовнішніми та внутрішніми витратами? Який найефективніший шлях з урахуванням усіх вимог? Як реально вирішилася ситуація? Який соціальний досвід ви з неї взяли? Якщо така саморефлексія стане звичною, її творчі результати гарантуватимуть вам оптимальну соціальну поведінку.

У нашому суспільстві, що здобуває свободу та відповідальність за особисте життя, осягає цінність активної, самостійної, впевненої в собі особистості, лише тепер усвідомлюється потреба в соціальних знаннях, розвиненому соціальному мисленні людей. Людина, яка прагне бути адекватною сучасному мінливому світові, повинна об'єктивно оцінити свої можливості, соціальне оточення, його обмеження та потенціал, знати й оптимально застосовувати "секрети" взаємодії з людьми. Для свідомої побудови своєї соціальної поведінки та життєвої стратегії недостатньо повсякденних уявлень, здорового глузду, слід цілеспрямовано набувати "соціально-психологічний капітал" наукових знань. Соціологічна освіченість та звичка до аналізу своїх повсякденних дій" практичних обставин і буденної свідомості мають бути природними для людини, яка прагне досягти успіхів у своїй діяльності, жити і працювати творчо і повнокровно.

Основні поняття і терміни розділу

Етнометодологія — напрям дослідження способів інтерпретації, розуміння і впорядкування довколишнього світу індивідами у ситуаціях повсякденних взаємодій. Теорія експериментально виявляє "фонові очікування" — ознаки повсякденного життя, які беруться на віру, не аналізуються, є імпліцитними, відомими, природними. Члени суспільства використовують їх як схему сприйняття й інтерпретації світу, а також як засади практичної дії, що організовують і впорядковують ситуацію взаємодії. Головним предметом етнометодології є спільні, ординарні методи, які люди використовують, описуючи власну діяльність та діяльність інших. Через методи здійснюється пошук спільних, загальноприйнятих правил взаємодії, які роблять поведінку "по-яснимою", "описовою", звичною для індивідів.

Повсякденне життя — інтерсуб'єктивний, спільний світ, що переживається всіма людьми і в якому індивід може вільно орієнтуватися. Буденні взаємодії, об'єкти, явища сприймаються суб'єктами як нормальні, звичні, впорядковані, зрозумілі. Повсякденне життя — форма існування суспільства і людини й водночас процес, у якому вони формуються та розвиваються.

Соціальний обмін — особливий тип соціальних дій, що складається із взаємно винагороджуваних реакцій людей. Об'єктом соціального обміну можуть бути матеріальні (товари, гроші, економічні послуги) і нематеріальні (схвалення, повага, любов, престиж, вчинки) цінності. Під час "постійних переговорів" у ситуації взаємодії (обміну) люди прагнуть отримати максимальну винагороду і мінімізувати витрати й вкладення. Кожний індивід як раціональний учасник взаємодії калькулює прибуток як різницю між винагородою та витратами і вкладеннями, а також зважує кілька можливих альтернатив поведінки.

Теорія соціальної драматургії використовує театральну термінологію, надаючи їй соціологічного змісту. Буденне життя розглядається як суцільний ланцюг соціальних ситуацій, що нагадують драматичні спектаклі, в яких люди постійно "показують себе". Соціальні актори як виконавці численних ролей прагнуть створювати й підтримувати схвальне враження у глядачів за допомогою різноманітних засобів: художнього оформлення спектаклю, зовнішності та манери поведінки. Усі актори намагаються майстерно подати себе, досягти мети й водночас розгадати справжню сутність і наміри соціального партнера.

Теорія соціального обміну трактує повсякденне соціальне життя як процес, у якому індивіди задовольняють потреби один одного завдяки постійному обмінові різноманітними вигодами.

Рекомендована література

БеккВиклунд М. Феноменология: мир жизни и обыденного знания // Современная западная социология: теории, традиции, перспективы / Ответ, ред. П. Монсон. — СПб.: Нотабене, 1992. — С. 71—106.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. — М.: Медиум, 1995.

Гейзінга Й. Homo Ludens. — К.: Основи, 1994.

Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни. — М.: Канон-Пресс, 2000.

Гофман Э. Представление себя другим // Современная зарубежная социальная психология. Тексты. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 188—196.

Ионич ЛХ. Понимающая социология. — М.: Наука, 1979. — С. 138—164.

Кравченко Е.И. Эрвин Гофман. Социология лицедейства. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. — 222 с.

Ручка АЛ., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. — К.: Наук, думка, 1992. — С. 181—198.

Тернер Дж. Структура социологической теории. — М.: Прогресс, 1985. — С. 271—384, 418—431.

Филмер П. Об этн о методологии Гарольда Гарфинкеля // Новые направления в социологической теории. — М.: Прогресс, 1978. — С. 328—375.

Хоманс Дж. Социальное поведение как обмен // Современная зарубежная социальная психология. Тексты. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 82—91.

Человек и общество. Хрестоматия. — К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. — Гл. 5.

Шюц А. Структура повседневного мышления // Соц. исследования. — 1988. — № 2. — С. 129—137.

Understanding Everyday Life: Toward the Reconstruction of Sociological Knowledge / J.D. Douglass (ed.) — Chicago: Aldine, 1970.