Міграції населення належать до числа складних системних об'єктів дослідження. Термін міграція походить від лат. migratio - переміщення. В широкому розумінні, міграційні процеси - це процеси просторового переміщення людей між поселеннями, регіонами, країнами. У вузькому значенні, під ними розуміють сукупність переселень людей, пов'язаних зі зміною ними місця проживання на довготривалий строк, що спричиняє зміни територіального розміщення поселення. Розрізняють:

■ внутрішню міграцію (переміщення населення в межах країни);

■ зовнішню (переїзд до інших країн або виїзд з інших країн);

■ маятникову (систематичні переміщення, пов'язані з роботою, навчанням тощо);

■ сезонну (переміщення, пов'язані із сезонною роботою).

Соціологія вивчення міграційних процесів передбачає дослідження її причин і мотивів, складу мігрантів. Вивчається не тільки факт переміщення, а й такі компоненти даного процесу, як міграційна установка, міграційна мотивація, міграційна поведінка, чинники та стимули міграції, адаптація, інтенсивність, результативність та ін.

Міграційні процеси - це постійна характеристика будь-якого суспільства і в будь-яку епоху. Історія суспільства свідчить про чисельність масових переселень. До таких відносять старогрецькі колонії, масові міграційні рухи євреїв всією Європою в епоху Середньовіччя, переселення, пов'язані з відкриттям нових материків (Південна та Північна Америка, Австралія). Навіть США - країна емігрантів.,

Дослідження міграцій населення широко практикував в колишньому СРСР з 20-х років видатний соціолог С. Струмілін. У 30-х роках, з утвердженням диктаторської системи Сталіна, міграційні процеси, а однозначно і їх вивчення, загальмувалися.

Створюючи передумови для реалізації соціальної мобільності населення, міграції впливають на трансформацію соціально-групової структури суспільства, сприяють професійно-кваліфікаційному просуванню мігрантів, зміні їх статусних характеристик і способу життя, структури їх прибутків та потреб.

Міграції відіграють найактивнішу роль у формуванні територіальних спільнот людей, у підтримці умов постійного соціального відтворення. Дослідження міграції свідчить про наявність певних закономірностей у соціально-демографічних характеристиках міграційних потоків. Так, у них частина чоловіків завжди вища, ніж у складі населення в цілому. Підвищеною є міграційна рухливість молоді. Природно, що в місцях, де існує великий витік-приток населення, порушується соціально-демографічна структура, що відбивається і на решті характеристик регіону.

* * *

Починаючи з 1993-1994 pp. помітно розвинувся відтік населення з України. Щорічно міграційні процеси (відтік) досягали від 100 тис. до 140 тис. чол . Україна стає країною, що втрачає населення в міграційному обміні з країнами близького і далекого зарубіжжя. Основними міграційними країнами, до яких приїздить велика кількість мігрантів (постійних і тимчасових), є: Польща, Туреччина, Словаччина, Греція, Португалія, Іспанія, США, Великобританія та ін.

3. Соціальні зміни

Інша категорія, яка підлягає вивченню, – соціальні зміни. Проблема соціальних змін актуальна для будь-якого суспільства. Під терміном зміни розуміють найбільш загальну форму буття всіх матеріальних та духовних об'єктів, яка пов'язана з певним їх перетворенням. Під соціальними змінами розуміють різні зміни, котрі відбуваються протягом певного часу в спільнотах, групах, інституціях, в їх взаємовідносинах один з одним, а також з індивідами.

У соціології прийнято виділяти такі типи соціальних змін, що впливають на соціальний розвиток: природні зміни (які відіграють певну роль у суспільному житті), демографічні зміни, у виробничій сфері, у системі управління, духовній сфері, соціальній організації, в межах соціальної структури.

Виділяють кілька видів соціальних змін:

■ структурні соціальні зміни (зміни в структурі сім'ї, організації, в структурах влади, інституційній сфері);

■ зміни, стосовно соціальних процесів (взаємодії спільнот, інститутів, організацій; відносини солідарності, напруги, конфлікту, підлеглості, котрі постійно перебувають у процесі змін);

■ функціональні соціальні зміни (зміни стосовно функцій різних соціальних систем);

■ мотиваційні соціальні зміни (зміни у сфері мотивації індивідуальної чи колективної діяльності).

За своїм характером, внутрішньою структурою, ступенем впливу на суспільство соціальні зміни можна поділити на еволюційні та революційні. До перших відносять часткові поступові зміни, котрі здійснюються як досить стійкі із тенденцією на збільшення чи зменшення будь-яких якостей, елементів у різних соціальних системах. Еволюційними за власним характером можуть бути всі вищеописані види змін (структурні, функціональні, процесуальні, мотиваційні).

Суттєво від еволюційних змін відрізняються революційні. Це вищою мірою радикальні зміни, які обумовлюють корінну ломку соціального об'єкта. Вони не часткові (на відміну від еволюційних), а всезагальні, і, як правило, опираються на насильство. К. Маркс та В. І. Ленін називали соціальні революції "локомотивом історії", "мотором" історичного розвитку.

Відмінними за характером є так звані інноваційні процеси або зміни (поняття процес та зміна дуже часто є тотожними). Це свого роду комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу і поєднання із цією "новітністю" змін у соціальному середовищі (організаційні, технологічні зміни). Саме одним із джерел соціальних змін виступають відкриття та винаходи, інновації, які завжди додають щось нове, нову рису, поповнюють запас знань. Більш складною формою соціальних змін, котра включає еволюційні і революційні зміни, висхідну (зріст) та нисхідну (спад) тенденції, є циклічна соціальна зміна – певна сукупність явищ, процесів, послідовність котрих створює кругообіг протягом певного часу.

У прийнятті соціальних змін суспільством важливу роль відіграє їх сумісність з існуючою культурою, а саме:

■ зміни просто не сприймаються (відкидаються) суспільством або соціальною групою;

■ зміни приймаються разом із конфліктними рисами;

■ зміни приймаються, акомодуються та асимілюються (визнаються).

Джерелами соціальних змін можуть бути і економічні, і політичні фактори, а також взаємодії між різними соціальними системами, структурами, інститутами, спільнотами. Важливим чинником у соціальних змінах служить роль технологічних факторів. Однією із форм такої взаємодії є конкуренція (як результат - підвищення асортименту, якості, зниження цін).

Суттєвим фактором соціальних змін у різних країнах світу за останнє століття стала ідеологія (доктрини, ідеали, програми), а за останні десятиліття набув чинності і фактор впливу соціальних наук як процес вироблення програм соціальних змін (неп, соціальна інженерія, план Маршалла, програмні доктрини).

4. Соціальний рух

Іншою визначальною категорією соціальної динаміки є соціальний рух. Цей термін означає сукупність форм колективної дії, яка спрямована на реорганізацію суспільства в плані забезпечення соціальних інтересів. До соціальних рухів можна віднести: екологічні, релігійні, молодіжні, політичні, реформістські, національно-визвольні та інші. Подібно, і водночас на відміну від соціальних інституцій (відносно стабільних), соціальні рухи високодинамічні, з невизначеним життєвим циклом. Не слід соціальні рухи ототожнювати і з організаціями, хоч соціальні рухи можуть включати в себе і організації, але основою їх діяльності служать зусилля людей, котрі підтримують ідеї та цінності певного соціального руху. Соціологічне дослідження соціальних рухів передбачає поглиблений аналіз ситуацій, що сприяють виникненню та розвитку соціальних рухів, консолідації людей, груп, які орієнтовані на соціальні зміни.

Основними умовами, які сприяють появі та розвитку соціальних рухів, є:

■ культурні течії (зміни в цінностях та поведінці людей);

■ соціальна дезорганізація, яка породжує аномію (ігнорування норм та правил поведінки як масове явище), відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність;

■ соціальна незадоволеність (загальна незадоволеність людей умовами життя та системою соціальних відносин).

Далеко не завжди легко класифікувати соціальні рухи, оскільки один і той самий соціальний рух може бути лише проміжною ланкою для іншого. Кілька рухів можуть змішуватися один з одним в різні періоди свого розвитку, набувати різних відтінків. Тому при аналізі застосовують класифікацію найбільш загальних ознак рухів:

■ експресивні рухи (бажання вирватися з "обмеженої", нестерпної для членів певної організації системи);

■ утопічні рухи (створення ідеальних "міфологічних" соціальних систем;

■ революційні рухи (неочікувана, стрімка, що змінюється насильно, зміна соціальної системи).

Контрольне запитання:

1. Поняття соціальних процесів, їх характеристика та різновиди.

Тема реферату:

1. Еміграційні процеси в сучасному демографічному розвитку України.

Додаткова література (до теми 7):

Белых Е. Я, Вернеенко Г. П. Социальная структура и социальные изменения в современном обществе. – М., 1993.

Прибиткова І. Сучасні міграційні процеси // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999, № 1.

Прибиткова І. Демографічний розвиток України в 90-х роках // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 3.

Рейзма Я. Информационный анализ социальных процессов. – М., 1982.

Социальные процессы и управление. – Горький: ГГУ, 1982.

Штомпка П. Социология социальных изменений. – М., 1996.

Рекомендована література (до І розділу)

Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология. – М . 1998.

Зборовский Г. Е, Орлов Г. П. Введение в социологию - Екатеринбург, 1992.

Кравченко А. И. Социология. – Екатеринбург, 2001.

Кравченко А. И. Введение в социологию. – М., 1995.

Курганов С. И., Кравченко А. И. Социология для юристов. – М.. 1999.

Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Введение в социологию. – М., 1996.

Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология. – К., 1998.

Основы социологии. Хрестоматия. Уч. пос. для студентов // Сост. Астахова В. И. и др. – Харьков, 1997.

Павлюченко П. П., Литвиненко Д. А. Соціологія. – К ., 2002.

Проблеми розвитку соціології на сучасному етапі. (Теоретичні та методологічні питання). –К., 1994.

Піча В. М. Соціологія. – К., 1999.

Радугин А. А., Радугин А. К Социология (Курс лекций). – М., 1996.

Рабочая книга социолога. – М., 1983. Система социологического знания. – К., 1995.

Социология: наука об обществе / Уч. пособ. Под общ. ред. проф. В. П. Андрю- щенко, Н. И. Гэрлача. – Харьков, 1997.

Соціологія / За заг. ред. проф. В. П. Андрющенка, М. I. Горлача - Київ - Харків, 1998.

Соціологія / За ред. проф. Городяненка В. Т. – К., 1999.

Социология / Под ред. Г. Осипова. – М., 1990.

Социология / Под ред. проф. Б. Н. Лавриненко - М , 2000.

Социология / Под ред. проф. Курбатова В. И. – Ростов-на-Дону, 1998.

Социология. Основы общей теории / Под общ. ред. Г. Осипова . – М., 1996.

Соціологія / За заг. ред. д. с. н. О. С. Макеєва. – К., 1999.

Смелзер Н. Социология. – М., 1994.

Социология / Под ред. проф. Е. Тадевосяна. – М., 1995.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. Пічі В. М. – К., 1996.

Фролов С. С. Социология. – М., 1999.

Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. - М., 1969.

Якуба О. О. Соціологія. –Харків, 1996.

* * *

Краткий словарь по социологии. – М., 1989.

Социологический справочник / Под общей ред. Воловича В. И. - К., 1990.

Социологический словарь. – Минск, 1991.

Социология: Словарь-справочник. – М., 1990. – Т. 1-2 .