Соціологія - Танчин I.3. - ТЕМА 1.1. Соціологія як наука. Протосоціологічне та буденне знання про суспільство

ТЕМА 1.1. Соціологія як наука. Протосоціологічне та буденне знання про суспільство

ТЕМА 1.2. З історії розвитку соціологі

ТЕМА 1.1. Соціологія як наука. Протосоціологічне та буденне знання про суспільство

Соціологія (від лат. — суспільство та гр. — наука) — дослівно — "наука про суспільство". Цей термін був запроваджений у середині XIX ст. французьким філософом Огюстом Контом і спершу позначав поняття "суспільствознавство". Суспільні наукові дисципліни є однією з вищих форм пізнання суспільством самого себе, а соціологія є однією з наук про суспільство. Це молода наука, порівняно з іншими дисциплінами.

Щоправда, корені деяких соціологічних концепцій сягають ще стародавніх часів (наприклад, вчення Аристотеля про різні форми організації держави: монархію, аристократію, політію, олігархію, демократію тощо). Проте, так! знання про суспільство (їх називають протосоціологічними) спершу розвивалися в межах філософії і були частиною філософських ідей, а також відрізнялися від сучасних наукових положень.

Характерні риси протосоціологічних вчень про суспільство:

Науковців-філософів, які розглядали соціальні проблеми, значно більше цікавило як повинно бути, ніж як воно є. Давньогрецькі філософи Платон і Аристотель, а також автори утопій, наприклад, англійський мислитель Томас Мор чи італійський вчений Томмазо Кампанелла, описували різноманітні проекти ідеальної держави. Змалювання навколишнього середовища було не ціллю, а швидше контрастним тлом для ідеалу, якому вони й приділяли основну увагу у своїх дослідженнях.

Протосоціологічній думці дуже часто був властивий волюнтаризм (від лат. — воля.). Це переконання у тому, що саме індивідуальна воля є вирішальним чинником у соціальній діяльності). Це проявлялось по-різному. Найчастіше — у вірі у всемогутність володаря. Домінувало переконання, що володар, якщо він оперує відповідними засобами, може на власний розсуд встановити державний та суспільний устрій.

Ще один різновид волюнтаристського підходу полягає в переконані, що, оскільки людина наділена свободою волі, то суспільне життя складається із суспільних несподіванок і є абсолютно непередбачуваним.

3. Також протосоціологічній думці притаманне зосередження уваги на проблемах держави і влади, а не суспільства. До виникнення соціологічної науки, фактично, суспільний лад не розглядався окремо від політичного ладу.

Знання буденне і знання наукове. 3 давніх-давен поряд з протосоціологічними теоріями існувало й буденне знання про різні соціальні проблеми (з позицій "здорового глузду"). існує воно і сьогодні. Суть феномену буденного знання полягає в тому, що кожна людина має певні знання щодо будови і принципів функціонування навколишнього соціального світу. Це знання вона здобуває як завдяки особистому досвіду, так і переймаючи досвід інших людей. У такий спосіб, завдяки взаємному обману досвідом, з'являється спільне знання про закони і принципи функціонування суспільства, яке (знання) є набутком певної соціальної спільноти.

Однак практика показує, що у багатьох випадках підхід до пояснення і розв'язання певних соціальних проблем із позицій буденних уявлень про соціальну дійсність ("здорового глузду") є неправильним. Насправді "здоровий глузд" дуже часто є переобтяжений забобонами та хибними стереотипами, які часто призводять до неправильного розуміння соціальних явищ. У зв'язку з цим, важливо вміти розділяти буденне знання, яке часто буває помилковим і неповним, і наукове знання.

Наведемо приклад того, як "здоровий глузд" може ввести в оману. У 1949 р. американський історик Артур Шлізенгер-молодший так відреагував на результати досліджень в середовищі! американських солдатів під час Другої світової війни, які були опубліковані у двотомній книзі "Тhе Аmerican Soldier"; “Це нудна демонстрація знань, очевидних кожній тверезо мислячій людині”. Тоді інший рецензент цієї ж книги, відомий американський соціолог Пол Лазерсфельд (1901—976), запропонував з цієї книги декілька прикладів із власною інтерпретацією:

У солдатів із вищим рівнем освіченості було більше проблем із адаптацією, ніж у малоосвічених ( Інтелектуали менш підготовлені до військових справ, ніж люди, виховані вулицею).

Білошкірі рядові більше прагнули отримати наступне військове звання, ніж чорношкірі (далися взнаки довгі роки приниження).

Чорношкірі вважали за краще перебувати у підпорядкуванні офіцерів з Півдня, а не з Півночі (офіцери з Півдня — досвідченіші в поведінці з чорношкірими).

Чим довше продовжувалися бої, тим більше солдати прагнули повернутися додому до закінчення війни.

Далі Лазерсфелъд продовжив свою думку так: "Кожне з наведених мною тверджень, які прекрасно узгоджуються зі здоровим глуздом, є прямо протилежне тому, що було виявлено насправді".

Помилковим є твердження, що "здоровий глузд" завжди вводить в оману і постійно перебуває в конфлікті з соціологією. Але принципова відмінність між ними полягає в тому, що соціологія є наукою. Вона не сприймає твердження "на віру", не покладається на інтуїтивні відчуття суб'єктів, на їх життєвий досвід, фантазії, плітки, а вивчає суспільство шляхом аналізу фактів і наукових узагальнень.

Буденні уявлення людей є індивідуальними. Вони залежать від того, до якого класу, стану чи нації належать їх носії, скільки їм років, у місті чи у селі вони живуть. Головною ознакою, яка характеризує науковий підхід до пізнання дійсності є та, що наукове знання ґрунтується на фактах, які можуть бути перевірені. Тобто докази — це конкретні результати фактичних спостережень, які можуть бути виміряні, пораховані, побачені, перевірені на точність іншими дослідниками.

Сьогодні знання, яке ґрунтується на доказах, стало звичним, але ще декілька століть тому середньовічні схоласти могли дискутувати над тим, скільки ангелів можуть поміститися на кінчику голки, або чи існує у Адама пуп?

Американський соціолог Джонатан Тернер визначає такі основні риси, що характеризують науку.

1. Наука не оцінює, що повинно або не повинно існувати чи діяти.

2. Наука прагне лише зрозуміти, чому явища існують і як вони функціонують.

3. Наука узагальнює висновки, творячи абстрактні, позбавлені оцінок теорії, які пояснюють причини та способи функціонування явищ.

4. Наука піддає ці теорії емпіричній перевірці, відкидаючи або уточнюючи їх, якщо вони не витримують цієї перевірки.

5. б. Наука застосовує такі методи нагромадження даних, якими можна послуговуватися багатократно, для того, щоб переконатися, що дати, які використовуються для перевірки теорії, е об'єктивними.

6. 6. Наука забезпечує приріст знань постійно: і тоді, коли підтримує теорії, що знаходять своє емпіричне підтвердження, і тоді, коли відкидає ті теорії, якщо вони такого підтвердження не знайшли.

Кожен науковий висновок е результатом оптимальної інтерпретації усіх доступних доказів. Нові докази можуть змусити науковців переглянути попередні висновки і — навіть повністю відмовитися від них на користь нових. Тобто процес наукового пізнання е нескінченним і абсолютної істини не може бути досягнуто. Усі наукові істини відповідають певному етапові розвитку людської думки, тому вони вимагають постійного перегляду в контексті нових доказів.