Соціологія - Танчин I.3. - 3.2.3. Соціальний контроль

Термін "соціальний контроль" був запроваджений в науковий обіг французьким соціологом і соціальним психологом Габріелем Тардом. Він розглядав його як важливий засіб виправлення кримінальної поведінки. Згодом Тард розширив розуміння цього терміна і розглядав соціальний контроль як один із найголовніших факторів соціалізації.

Соціальний контроль є особливим механізмом соціального регулювання поведінки і підтримання громадського порядку.

Неформальний і формальний контроль

Неформальний контроль ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку її родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яке висловлюється через звичаї і традиції, або через засоби масової інформації.

У традиційному суспільстві існувало дуже мало усталених норм. Більшість аспектів життя членів традиційних сільських спільнот контролювалися неформально. Суворе дотримання ритуалів і церемоній, пов'язаних із традиційними святами й обрядами, виховувало повагу до соціальних норм, розуміння їх необхідності.

Неформальний контроль обмежений невеликою групою, у великій групі він неефективний. Агентами неформального контролю є родичі, друзі, сусіди, знайомі.

Формальний контроль ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку офіційних органів влади й адміністрації. У складному сучасному суспільстві, яке налічує багато тисяч чи навіть мільйонів людей, підтримувати порядок засобами неформального контролю — неможливо. У сучасному суспільстві контроль за порядком здійснюють спеціальні соціальні інститути, такі як суди, освітні заклади, армія, церква, засоби масової інформації, підприємства та ін. Відповідно, агентами формального контролю виступають працівники цих установ.

Якщо індивід виходить за межі суспільних норм, а його поведінка не відповідає соціальним очікуванням, він неодмінно стикається з санкціями, тобто з емоційною реакцією людей на нормативно врегульовану поведінку.

Санкції — це покарання і винагороди, які застосовуються суспільною групою до індивіда.

Оскільки соціальний контроль буває формальним або неформальним, то виділяють чотири головних типи санкцій: формальні позитивні, формальні негативні, неформальні позитивні і неформальні негативні.

Формальні позитивні санкції — це публічне схвалення з боку офіційних організацій: грамоти, премії, титули і звання, державні нагороди і високі посади. Вони тісно пов'язані з наявністю приписів, які окреслюють, як повинен себе поводити індивід і які передбачені нагороди за дотримання ним нормативних приписів.

Формальні негативні санкції — це покарання, передбачені юридичними законами, урядовими постановами, адміністративними інструкціями і розпорядженнями: позбавлення громадянських прав, ув'язнення, арешт, звільнення з роботи, штраф, службове стягнення, догана, смертна кара та ін. Вони пов'язані з наявністю приписів, які регулюють поведінку індивіда і вказують яка кара призначена за недотримання цих норм.

Неформальні позитивні санкції — це публічне схвалення з боку неофіційних осіб та організацій: публічна похвала, комплімент, мовчазне схвалення, аплодисменти, слава, посмішка тощо.

Неформальні негативні санкції — це покарання, непередбачені офіційними інстанціями, такі як зауваження, висміювання, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо.

Типологія санкцій залежить від вибраної нами системо утворювальної ознаки.

З огляду на спосіб застосування санкцій виділяють актуальні та перспективні санкції.

Актуальні санкції — це ті, які фактично застосовуються у певній спільноті. Кожен може бути певен, що якщо він вийде за межі існуючих суспільних норм, то буде покараний або нагороджений, відповідно до наявних приписів.

Перспективні санкції пов'язані з обіцянками застосування до індивіда покарання чи нагороди у випадку виходу за межі нормативних приписів. Дуже часто сама тільки погроза карою (обіцянка нагороди) є достатньою для того, щоб утримати індивіда в нормативних рамках.

Ще один критерій поділу санкцій, пов'язаний із часом їх застосування.

Репресивні санкції застосовуються після виконання індивідом певної дії. Величина кари чи винагороди визначається суспільним переконанням стосовно шкідливості чи корисності його дії.

Превентивні санкції застосовуються ще перед скоєнням індивідом певної дії. Превентивні санкції застосовуються з метою схиляння індивіда до такого типу поведінки, який є потрібний суспільству.

Сьогодні у більшості цивілізованих країн переважає переконання про "кризу покарання", кризу державного і поліційного контролю. Усе більше поширюється рух за скасування не тільки смертної кари, але й тюремного ув'язнення і за перехід до альтернативних заходів покарання і відновлення прав потерпілих.

Прогресивнішою і перспективнішою у світовій кримінології і соціології девіацій вважається ідея превентивності.

Теоретично про можливість попередження злочинності відомо давно. Шарль Монтеск'є у своїй праці "Дух законів" зазначав, що "добрий законодавець не так турбується про покарання за злочин, як про попередження злочину: він намагатиметься не стільки карати, скільки покращувати мораль". Превентивні санкції покращують соціальні умови, створюють більш сприятливу атмосферу і зменшують антигуманні дії. Вони здатні захистити конкретну людину, потенційну жертву від можливих посягань.

Проте існує й інша точка зору. Погоджуючись із тим, що попередження злочинності (а також інших форм девіантної поведінки) є демократичнішим, ліберальнішим і прогресивнішим, аніж репресії, деякі соціологи (Т. Матіссен, Б. Андерсен та ін.) ставлять під сумнів реалістичність і ефективність превентивних заходів. їхні аргументи такі:

Оскільки девіантність є певним умовним конструктом, продуктом суспільних домовленостей (чому, наприклад, в одному суспільстві алкоголь дозволений, а в іншому — його вживання вважається девіацією?), то вирішує що є правопорушенням — законодавець. Чи не перетвориться профілактика у спосіб зміцнення становища можновладців?

Превентивність передбачає вплив на причини девіантної поведінки. А хто з певністю може сказати, що він знає ці причини? Відомо десятки теорій, які пояснюють причини девіацій. Які ж із них можна взяти за основу і застосовувати на практиці?

Превентивність це завжди втручання в особисте життя людини. Тому існує небезпека порушення прав людини через впровадження превентивних заходів (наприклад, порушення прав гомосексуалістів у СРСР).

Жорсткість санкцій залежить від:

Міри формалізованості ролі. Військові, міліціонери, медики — контролюються вельми жорстко, як формально, так і з боку громадськості, а, скажімо, дружба — реалізується через неформалізовані соціальні ролі, тому санкції тут є досить умовними.

Престижності статусу: ролі, пов'язані із престижнішими статусами, піддаються суворішому зовнішньому контролю і самоконтролю.

Згуртованості групи, в межах якої відбувається рольова поведінка, а отже, і сили групового контролю.

Авторитетності групи для носія певної суспільної ролі.

Контрольні питання та завдання

1. Яку поведінку називають девіантною?

2. У чому полягає відносність девіації?

3. Яку поведінку називають делінквентною?

4. Які причини девіантної і делінквентної поведінки?

5. Чим відрізняється делінквентна та девіантна поведінка?

6. Назвіть функції суспільних девіацій.

7. Охарактеризуйте біологічні та психологічні теорії девіантної поведінки і злочинності.

8. Охарактеризуйте соціологічні теорії девіантної поведінки і злочинності.

9. Які функції виконує система соціального контролю?

10. Що таке "санкції"? Які є типи санкцій?

11. Яка різниця існує між формальними та неформальними санкціями?

12. Назвіть відмінності між репресивними та превентивними санкціями.

13. Доведіть на прикладах від чого залежить жорсткість санкцій.

14. Яка різниця між способами неформального та формального контролю?

15. Назвіть агентів неформального та формального контролю.