Соціологія - Танчин I.3. - 4.1.5. Типологія суспільств

Типологія — виділення певних типів суспільств за певними подібними ознаками або критеріями. Не варто забувати, що будь-яка типологія суспільства є нічим іншими, як створенням "ідеальних типів", конструкцій, складених соціологами на підставі аналізу різноманітних змін у суспільстві, які (зміни), зведені воєдино, стають більш або менш пов'язаними між собою і можуть бути протиставленими іншим конструкціям. Кожен тип суспільства є аналітичною конструкцією, а не картиною конкретного суспільства.

За таким критерієм, як писемність, наприклад, можна виділити дописьменні (доцивілізовані) і письменні суспільства.

За способом добування засобів існування: мисливці та збирачі; скотарі та городники; землероби (традиційне суспільство); індустріальне суспільство.

За способом виробництва і формою власності (типологія, запропонована Карпом Марксом) — первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. При цьому підході процес виробництва матеріальних благ розглядається як основа суспільного життя. Виробляючи, люди впливають один на одного, і ця система взаємодій (безпосередніх і опосередкованих, свідомих і неусвідомлених) людей, які зайняті виробництвом, обміном, розподілом матеріальних благ, утворює виробничі відносини. Характер виробничих відносин і їх основа — форма власності — відрізняють один тип суспільства, чи, як ще називають, суспільний лад, від іншого:

- первіснообщинний лад характерний для суспільства з примітивно-привласнювальним способом виробництва, розподіл праці тут відбувається за статевовіковою ознакою;

— за рабовласницького ладу, домінуючими є відносини між рабовласниками і рабами, які (відносини) відзначаються тим, що одним людям належать усі засоби виробництва, а інші — не лише не володіють нічим, але й самі є власністю рабовласників, "знаряддями, які вміють розмовляти";

за феодального ладу селяни вже не є знаряддям праці, проте, оскільки основний засіб праці — земля, — є власністю феодалів, то селяни змушені платити оброк і відробляти панщину за право використовувати землю;

при капіталістичному ладі, домінуючими є відносини між капіталістами і найманими робітниками. Найманці є особисто вільними, але позбавлені знарядь праці і змушені продавати свою робочу силу;

і врешті-решт, при комунізмі, початковою стадією якого є соціалізм, на думку Маркса, робітники мали би стати власниками засобів виробництва, а, відтак — працювати на себе і, таким чином, мала би зникнути експлуатація людини людиною.

Теоретичну альтернативу марксизмові запропонував американський дослідник Уопт Уітмен Ростоу (нар. 1916), який спробував розподілити суспільства за стадіями економічного росту. В 1960 р. у США вийшла його книга "Стадії економічного росту. Не комуністичний маніфест", у якій автор замість п'яти суспільно-економічних формацій, запропонованих Карлом Марксом, виділяє в історії п'ять стадій економічного росту. І, якщо марксизм клав в основу суспільно-економічних формацій спосіб матеріального виробництва, то Ростоу, хоча й оперує економічними категоріями, пояснює історичний прогрес по суті діяльністю видатних особистостей, передусім учених, бізнесменів, винахідників.

Згідно теорії Уолта Ростоу, суспільство у своєму розвитку проходить п'ять стадій.

Перша стадія — традиційне або до індустріальне суспільство. Для цього типу суспільства характерне аграрне господарство, примітивне ручне виробництво, а найголовніше — "до ньютонівський" рівень мислення. Традиційне суспільство характеризується відсталістю, застоєм, відтворенням своєї власної структури у відносно незмінному масштабі (просте відтворення).

Друга стадія — перехідне суспільство, або період підготовки так званого зрушення. На цій стадії з'являються люди, здатні здолати відсталість і застій консервативного традиційного суспільства. Головною рушійною силою виступають підприємливі люди. Ще однією рушійною силою є "націоналізм", тобто прагнення народу створити політичну й економічну систему, яка б забезпечувала захист від іноземного втручання і завоювань. Цей період охоплює приблизно XVIII — поч. XIX ст.

Третя стадія — стадія "зрушення". Вона ознаменована промисловою революцією, підвищенням частини капіталу у національному доході, розвитком техніки тощо. Цей період охоплює XIX — поч. XX ст.

Четверта стадія — стадія "зрілості". На цій стадії значно зростає національний дохід, бурхливо розвивається промисловість і наука. Деякі країни, як Англія, досягли цієї стадії раніше. Такі ж, як Японія, — пізніше (Уолт Ростоу вважав, що Японія досягла цієї стадії у 1940 р.).

П'ята стадія — "ера масового споживання". На цій стадії в центрі суспільної уваги опиняються уже не виробничі проблеми, а проблеми споживання. Основними галузями в економіці виступають сфера послуг і виробництво товарів масового споживання. На базі технічного прогресу виникає суспільство "загального благоденства". Першими цієї стадії досягли СІЛА, згодом — Західна Європа і Японія.

Вступ країн в "еру масового споживання" робить комунізм непотрібним. Комунізм, робить висновок Уолт Ростоу, просто зникне.

Вихід у світ у 1945 р. книги британського філософа і соціолога Карла Поппера (1902—1994) "Відкрите суспільство і його вороги" ввів у науковий обіг ще один спосіб типології суспільств — на "закриті" і "відкриті" суспільства. Самі поняття цих двох суспільств були запропоновані французьким вченим Анрі Бергсоном. Під першим він розумів примітивні спільноти, яким притаманна замкнутість, згуртованість, жорстка ієрархія стосунків, примусова дисципліна, і які є орієнтованими, передусім, на самовиживання. Друге є відкритим для вияву індивідуальних здібностей і бажань, "творчої інтуїції", які і стають рушійною силою соціального прогресу.

Ґрунтуючись на цих положеннях, Поппер характеризує перехід від закритого суспільства до відкритого, який, на його думку, почався ще за часів античності, як найбільшу революцію в історії людства, незважаючи на те, що цей історичний рух має цілком непередбачуваний і некерований характер. Західна демократія, на думку Поппера, в основному завершила перехід до відкритого суспільства — для неї характерна раціональність, можливість свідомо управляти соціальним розвитком, поступово формувати державні інститути, відповідно до потреб людей. У той час як соціалізм, вважає вчений, організований як примітивне суспільство: йому властива незмінність законів функціонування, тоталітаризм, перевага суспільства над індивідом, особиста безвідповідальність та ідейний догматизм, а відтак — соціалізм залишився закритим суспільством.

У сучасній соціології найчастіше використовують так звану синтетичну модель типології суспільства. її автором вважають американського соціолога Деніелла Белла. Він запропонував поділити усю історію людства на три стадії: до індустріальну (традиційне суспільство), індустріальну та постіндустріальну.

Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технології, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура.