Соціологія - Танчин I.3. - 6.7.2. Структура громадської думки

Розрізняють сутнісну і динамічну структуру (цикл розвитку) громадської думки.

У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:

Раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент — це знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об'єктом суспільної уваги.

Емоційний — це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з приводу об'єкта громадської думки.

Результатом взаємодії цих двох компонентів (знань і переживань) є соціальна оцінка.

Деякі дослідники ставлять на цьому крапку, вважаючи, що громадська думка переважно є оцінною стороною суспільної свідомості. Однак можна погодитися з думкою російського вченого Михайла Горшкова, який вважає, що громадська думка, яка уже склалася, вже самим фактом свого існування виражає не процес обміну думками, а результат цього процесу. Відтак — вона має величезний моральний авторитет у щоденному житті і є не тільки оцінкою, але й передбачає практичну діяльність щодо задоволення потреб та інтересів суспільних груп, а тому в структурі громадської думки він (як і ряд інших учених) виділяє ще й третій структурний елемент — волю — тобто певні дії суб'єктів громадської думки.

Динамічна структура громадської думки розглядає стадії її розвитку: від зародження до зникнення.

Зародження — вияв широкого зацікавлення певною проблемою великої кількості людей і активний пошук ними інформації, що стосується цієї проблеми. У людей з'являється потреба висловити свою думку, обмінятися нею з іншими людьми. Таким чином формується групова думка. У процесі обміну думками формуються різні групи, які дотримуються різних думок стосовно певного явища, події чи факту соціального життя. Відбувається активна робота щодо згуртування однодумців, виявляються домінуючі протилежні думки, навколо яких концентруються основні сили.

Функціонування - домінуючі думки "узаконюються" і здатні виступати у ролі партнерів чи противників керівних органів і організацій, які створили певну проблему. Ця проблема опиняється і перебуває у фокусі загальної уваги. Позиції більшості членів соціальної спільноти з цієї проблеми є чітко визначеними.

Спад — зниження масового інтересу до проблеми, вона стає для більшості людей не актуальною. Це може бути пов'язане з тим, що проблему розв'язано, або її вирішення на цей час є неможливим, або ж з'явилося щось, що перекрило цю проблему. Звужується соціальний склад, втрачається гострота протистояння. Однак проблема ще продовжує викликати певне зацікавлення.

Відмирання — думка перестає бути громадською (масовою), перетворившись в розрізнені міркування окремих людей і груп. Соціальна оцінка сходить нанівець.

6.7.3. Громадська думка як соціальний інститут

Існують різні точки зору стосовно того, чи можна вважати громадську думку соціальним інститутом. З одного боку, ми знаємо, що соціальний інститут — це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, самовідтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей, а громадська думка не є сталою, історично зумовленою в суспільстві формою спільної діяльності людей і не має своїх специфічних організацій, що регулюють діяльність щодо створення громадської думки. З іншого боку — громадська думка є соціальною силою, яка через механізми соціального впливу, передачу норм, цінностей і традицій бере участь у регулюванні суспільних відносин, а тому за цими параметрами її все ж можна вважати соціальним інститутом.

Соціальні інститути забезпечують стійкість соціальних зв'язків і стосунків у суспільстві. Залежно від видів інститутів (політичні, економічні, сімейний тощо) визначаються і їхні функції, тобто роль, яку виконує той чи інший елемент соціальної системи в її організації як цілого.

Рорзрізняють такі функції громадської думки як соціального інституту:

адаптації, яка включає функції соціалізації і виховну. Її суть полягає у прививанні індивідам норм, цінностей і правил поведінки у суспільстві. Громадська думка постійно спостерігає за людиною, нагадуючи їй про ті моральні санкції, які можуть бути застосовані у випадку порушення вимог соціальної групи. Причому, вплив громадської думки на поведінку людини може бути не лише позитивним, але й негативним, наприклад, багато хто, приймаючи гостей, із задоволенням обійшовся би без алкоголю, але не вдається до такої поведінки, побоюючись осуду громадської думки;

регулятивну. Громадська думка регулює не тільки стосунки між окремими людьми, особою і колективом, колективом і суспільством, але й економічні, політичні, моральні та інші стосунки у суспільстві;

контрольну. Контролює діяльність органів влади й управління. Громадська думка практично завжди займає певну позицію щодо питань, які цікавлять спільноту, і намагається, щоб діяльність офіційних осіб і організацій відповідала цій позиції;

захисну. Громадська думка "бере під свій захист" окремих осіб або офіційні інститути. Скажімо, церква на Західній Україні є тим інститутом, який перебуває під захистом громадської думки. Будь-які посягання на цей інститут неодмінно викличуть масовий осуд громадськості;

консультативну. Громадська думка може давати поради, рекомендації різним соціальним інститутам щодо вибору способів вирішення тих чи інших проблем;

директивну. Через референдум або шляхом прямого тиску громадська думка, вказує способи проведення політики стосовно певних проблем, які перебувають у центрі суспільної уваги. Проте не треба плутати тиск громадської думки на владу із диктатурою громадської думки. Диктатура — це ситуація слабкості влади, її нездатності ефективно виконувати основні функції, які забезпечують нормальне функціонування суспільства, нездатності управляти економічними, соціальними і політичними процесами. Для суспільних систем, які перебувають У такій ситуації, властива нестабільність, нестійкість. Така ситуація не може тривати довго. Влада стає по-суті маріонеткою в руках агресивно налаштованої юрби і тих, хто нею маніпулює. Як правило ситуація завершується приходом до влади ватажків юрби. І тоді, зазвичай, відбувається докорінна зміна режиму — від диктатури громадської думки до її придушення. Історія знає чимало подібних прикладів — від поліфонії вмираючої роялістської Франції 80-х рр. XVIII ст. до якобінської диктатури, від Веймарської республіки — до нацистського режиму чи від ліберально-анархічної громадської думки лютнево-березневого Петрограду 1917 р. до Петрограду ВЧК, Леніна й Урицького.

Громадська думка, реалізуючи сукупність зазначених функцій, діє у всіх сферах життя суспільства. Для того, щоб описати як саме діє громадська думка — сильніше чи слабше порівняно з якимось іншим періодом часу, якій із кількох проблем громадськість приділяє найбільшої уваги — у соціології виділяють певні характеристики громадської думки:

Спрямованість — вказує на загальну якісну оцінку проблеми, повідомляє про налаштованість на неї у вигляді суджень на зразок: "позитивно — негативно — байдуже", "за — проти — не визначився". Саме з'ясування спрямованості вважають головною характеристикою громадської думки.

Інтенсивність — показник того, наскільки сильною є громадська думка. Формою виміру її інтенсивності можуть бути відповіді респондентів на запитання анкети на зразок: "цілком згоден — згоден частково — мені байдуже — не згоден — цілком не згоден".

Стабільність — тобто тривалість часу, протягом якого в суспільстві домінує та сама спрямованість та інтенсивність громадської думки.

Інформаційна насиченість — вказує на те, яким обсягом знань щодо об'єкта думки володіють люди. Ті, хто мають більше знань і чіткішу думку — діють передбачуваніше щодо проблеми.

Поширеність — ступінь поширеності або як ц ще інакше називають, "соціальна підтримка" залежить від суб'єкта громадської думки, тобто тієї соціальної спільноти, яка ініціює цю громадську думку і залежить від актуальності, гостроти проблеми.

Що стосується сфери вияву громадської думки — це політика, право, мораль, економіка, наука, культура, релігія та ін. Найяскравіше громадська думка виявляється у сфері політики. Політичне забарвлення має громадська думка й у правовій сфері, де вчинки людей оцінюються з позиції діючих і бажаних правових норм.