Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 7.8. Що таке моностилізм

Для характеристики феномену моностилізму знову звернемося до ідеї репрезентативної культури. Згадавши визначення, дане Тенбруком, приходимо до висновку, що репрезентативна культура є моностилістичною у тому випадку, якщо її елементи (переконання, оцінки, образи світу, ідеології тощо) володіють внутрішнім зв'язком і, крім того, активно розділяються або пасивно приймаються всіма членами суспільства.

Інакше кажучи, якщо будь-яка з життєвих форм, будь-якого з культурних стилів, зрозумілих як репрезентативна культура групи, поширені на все суспільство, то це означає, що дане суспільство — суспільство моностилістичної культури.

З історії відомо безліч культурних систем, що представляють собою універсальну схему інтерпретації усіх феноменів, які актуально відбуваються чи потенційно можливі у суспільстві, що "репрезентується" ними. Ці культурні системи не просто служать інструментом інтерпретації феноменів, але ніби визначають форму і спосіб їхнього явища в суспільстві: вони виключають певні феномени з поля зору членів суспільства як не автентичні для даної культури, стосовно інших "чужих" феноменів вони сприяють їх спрощенню і "адаптації" для того, щоб вони стали зрозумілі членам суспільства. Це стосується не тільки явищ сьогодення, але і можливого майбутнього, а також явищ минулого та явищ, що представляють інші культури. Такі культурні системи служать схемою інтерпретації всіх подій і фактів людської історії й одночасно інструментом легітимізації існуючого соціального порядку.

Такими були репрезентативні культури Стародавнього Єгипту, східних деспотій, ці риси помітні в культурних системах середньовічної Європи. Такими були (і є) культурні системи всіх теократичних держав, зокрема сучасних фундаменталістських. І, нарешті, такою можна вважати культурну систему радянського суспільства.

7.9. Категорії моностилістичної культури

Спробуємо виділити головні характеристики розглянутих вище культурних систем.

Перша специфічна характеристика—наявність спеціалізованої групи творців культури чи культурних експертів, що займають високий щабель у соцієтальній ієрархії. Тенбрук називає їх "культурними експертами". У "примітивних" культурах цю групу складали шамани, маги, потім їм на зміну прийшли священики, а пізніше — ідеологи. Еволюція культури і зміна домінуючих світоглядів призводили до зміни характеристик груп, що стояли на вершині культурної ієрархії і виробляли схеми та правила культурних інтерпретацій, обов'язкові для нижче-розміщених рівнів, але сама ієрархічна структура залишалася незмінною. Особливо яскраво ця послідовність виявлялася в колишньому Радянському Союзі, де партійні ідеологи і бюрократи з міністерства культури (яких також можна назвати партійними ідеологами) за допомогою державних і громадських організацій регулювали і регламентували культурне життя суспільства аж до дрібних повсякденних деталей.

Іншою специфічною характеристикою є строго визначений порядок реалізації культурних явищ у просторі й часі відповідно до норм домінуючого світогляду. Тобто завжди існували спеціальні дні і спеціальні місця для проведення маніфестацій, демонстрацій, карнавалів. Поточна культурна активність, у свою чергу, локалізувалася раніше у храмах та інших культових приміщеннях, пізніше — у театрах, концертних залах та інших публічних місцях, створюваних спеціально для культурних цілей. Наприклад, у Радянському Союзі цій меті служили будинку і палаци культури, які надавали громадянам можливість задоволення набору культурних потреб.

З даною характеристикою нерозривно пов'язана наступна: канонізація жанрів і стилів культурної діяльності. Відомо, як строго вони дотримувалися в попередні сторіччя. Але найбільш жорсткими ці вимоги були в Радянському Союз.. Наприклад, якщо група людей приймала рішення організувати гурток вивчення іноземної мови чи поезії, вони негайно ставали об'єктом уваги КДБ. На своїх заняттях вони не мали права зачіпати філософські чи релігійні теми: це інтерпретувалося як спроба підриву панівної ідеології. Такий гурток потрібно було організовувати при будинку культури; якщо члени гуртка збиралися в будинку одного з них, це було вже підозріло. Наприклад, вивчати марксизм можна було в університеті чи в якому-небудь з безлічі вечірніх університетів марксизму-ленінізму, а самостійне вивчення марксизму групою, ототожнювалося вже з підривною діяльністю.

В офіційних культурних заходах також чітко дотримувалася чистота жанру. Звичайно, були випадки змішання жанрів і стилів, особливо в перші роки після революції, а також в окремі строго визначені періоди подальшої історії радянського суспільства. Як приклад, можна назвати масові театральні дійства на вулицях і площах радянських міст. Так, у 1927 р. під час святкування 10-річчя Жовтневої революції Сергій Ейзенштейн "реконструював" штурм Зимового палацу в Петрограді в 1917 р. У дійстві брали участь тисячі виконавців, переважно робітники ленінградських заводів. На початку 60-х pp. XX ст. були популярні виступи поетів (Євтушенко, Вознесенський та інших), шо читали свої вірші громадянського змісту у великих концертних залах. Ці особливі — синтетичні — вистави були породженням свого часу, коли офіційна ідеологія виявилася з якихось причин ослабленою: постановка Ейзенштейна була здійснена в період панування нової економічної політики, а поетичні концерти відбувалися через невеликий час після викриття Хрущовим злочинів сталінського режиму. У нормальні, стабільні часи моностилістична культура строго регулює жанри і стилі як художньої творчості, так і будь-якої культурної діяльності взагалі: спектаклі ставлять у театрах, стадіони призначені для того, щоб проводити спортивні змагання, вулиці — для того, щоб ходити з дому на роботу і назад (а не для того, щоб грати на флейті), музеї — для того, щоб інформувати громадян і прославляти минуле.

Зрозуміло, тут названі далеко не всі характеристики моностилістичної культури. Ю. Лотман і Б. Успенський, систематизувавши уявлення про два типи художніх стилів — чистий і синкретичний, — склали перелік специфічних рис чистого стилю, що з деякими змінами й уточненнями можна використовувати при аналізі моностилістичної культури (до цього списку варто включити і характеристики, розглянуті вище). Ці загальні характеристики можна назвати категоріями моностилістичної культури.

Ієрархія — перша з характеристик чистого стилю. Лотман і Успенський, говорячи про ієрархію, мають на увазі ієрархію елементів стилю. Що стосується нашого погляду, то ми розглядаємо соціокультурні характеристики, оскільки для нас важливі й ієрархія способів репрезентації панівного світогляду (наприклад, партійний з'їзд як спосіб репрезентації в ієрархії стоїть вище ніж роман, написаний з позицій соціалістичного реалізму), та ієрархія творців культури чи культурних експертів.

Канонізація. Тут Лотман і Успенський мають на увазі канонічні риси стилю, у нас же мова повинна йти про канонізацію форм культурних репрезентацій. Так, у радянський час канонізувалися не тільки політичне життя, але також способи поведінки і вислови буквально у всіх сферах соціального життя.

Упорядкованість. Ця характеристика — показник строго регулювання культурної діяльності в просторово-тимчасовому плані. Потрібно сказати, то в оригінальних міркуваннях Лотмана й Успенського опозиція упорядкованість — невпорядкованість відіграє іншу, набагато важливішу роль. Це пояснюється насамперед їх прагненням розглядати культуру як систему.

Тотапізація. У дослідженні Лотмана й Успенського головне — тотальний характер стилю. Ми ж повинні говорити про тотальний (чи принаймні такий, що претендує на тотальність) характер моностилістичної культури, яка, як про це сказано вище, стає універсальною інтерпреташйною схемою, що при цьому пояснює і тлумачить людську культуру взагалі.

Виключення — одна з найважливіших функцій моностилістичної культури. Виключення "далеких" культурних елементів дозволяє забезпечити системну якість моностилістичної культури, тобто зв'язаність, когерентність і взаємозалежність усіх її елементів.

Спрощення — ще одна з найважливіших функцій моностилістичної культури. Вона складається шляхом інтерпретації власними термінами складних культурних феноменів, зведенні їх до простого і добре знайомого культурного матеріалу. Тут прекрасний приклад—пояснення студентських виступів на Заході наприкінці 60-х — початку 70-х pp. термінами марксистської теорії (інакше кажучи, радянської моностилістичної культури). Вони були зрозумілі й пояснені як факт прояву класової боротьби пролетаріату, тобто вкрай складний і багатозначний феномен був зведений до вже давно відомого і добре знайомого. В котрий раз світ став простий і зрозумілий рядовому радянському громадянину, вихованому "в дусі" марксизму-ленінізму. Тут не йде мова про те, щоб давати "справжню інтерпретацію цих подій, хоча можна згадати, що йшлося скоріше про боротьбу проти технізованої, нелюдської, бюрократичної машини — продукту сучасної західної цивілізації. В цьому розумінні більш автентичними виявлялися пояснення не офіційних радянських марксистів-ленінців, а західних неомарксистів — Адорно. Маркузей інших, котрі частково самі спровокували ці виступи, розглядаючи їх у певному розумінні як боротьбу за культуру проти цивілізації..

Офіційний консенсус. Цю характеристику можна визначити як демонстративну й офіційно проголошену єдність сприйняття і способів інтерпретації культурних феноменів. Стосовно реальностей радянської культури дана категорія не має потреби в розшифруванні.

Позитивність. Говорячи про позитивність моностилістичної культури, мають на увазі її орієнтацію на status quo і легітимізуючу спрямованість.

Телеологія. Дана характеристика властива практично всім моностилістичним культурам, усі вони телеологічно орієнтовані, радянська культура не була винятки.

Зрозуміло, представлена система категорій моностилістичної культури може і повинна застосовуватися не тільки для аналізу культурної ситуації чи культурної діяльності у вузькому розумінні слова. Ці категорії можна і варто використовувати для опису соціокультурної системи в цілому, для опису політичної, економічної й іншої форм діяльності, що розглядаються як культурні форми.