Соціологія: 100 питань 100 відповідей - Подольська Є.А - У чому сутність громадянського суспільства? Які основні інститути громадянського суспільства?

Під громадянським суспільством частіше за всього розуміють або просто людське суспільство, або ті форми соціальності, які чинять вплив на політику, або опозиційні державі суспільні групи. У будь-якому разі, основне значення громадянського суспільства полягає в тому, шо воно знімає напруження між державою, локальними соціальними групами і індивідами, яке неминуче виникає у міру розширення суспільного простору і поглиблення соціальної диференціації.

Модель, в якій громадянське суспільство і держава співпрацюють один з одним, вважається самою оптимальною, проте умовою її дієвості є відносна однорідність інтересів і ціннісних установок індивідів і соціальних груп.

У ліберально-демократичній традиції (Дж. Ст. Мілль, А. де Токвіль, І. Берлін) акцент ставиться на свободу і самостійність громадянського суспільства, яке утворює ряд захисних структур між індивідом і державою. Таким чином забезпечується свобода від втручання ззовні, без вказівки, за допомогою яких ресурсів і яким чином вона може бути реалізована.

Соціал-демократична традиція заснована на переконанні в тому, що демократизація політичного життя повинна починатися з демократизації громадянського суспільства. Держава, згідно цієї точки зору, повинна брати участь в забезпеченні нормального функціонування громадянських інститутів як гарант їхнього демократичного управління і припинення експансіонізму окремих інститутів (наприклад, ринок може виявляти експансіонізм по відношенню до інших інститутів).

• Найпродуктивнішим представляється центристський підхід по аналізу громадянського суспільства, представлений в роботі М. Уолзера "Сфери справедливості": державі не потрібно намагатися формувати цілі, які люди переслідують в різних сферах життя; набагато важливішою виявляється її контролююча і регулююча роль у функціонуванні інститутів громадянського суспільства.

У вітчизняній літературі нерідко відзначається синонімічність понять "громадянське суспільство" і "політична демократія", хоча насправді поняття "політична демократія" більшою мірою характеризує політичний режим, а "громадянське суспільство" — соціологічне описування особливого типу суспільства і його взаємин з державою.

"Відкрите суспільство" і "громадянське суспільство" часто розглядають як супідрядні поняття. Перше указує на ту обставину, що суспільство, як і будь-яка відкрита система в природі, володіє засобами самоорганізації і самоудосконалюється. В якості вищих цінностей відкрите суспільство визнає владу закону, свободу людини, існування без насильства. Ця ідея сформульована Карлом Поп пером в праці "Відкрите суспільство і його вороги".

Поняття "громадянське суспільство" має на увазі спосіб здійснення і взаємозв'язку всіх видів законодоцільної людської активності, шо є автономною від влади і виступає джерелом суспільного розвитку.

Громадянське суспільство — це суспільство, яке складається з вільних, незалежних від сваволі держави громадян, здатних захищати свої права і інтереси.

Основні ознаки громадянського суспільства: — розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції; —демократія і плюралізм в політичній сфері;

ринкова економіка, основу якої становлять недержавні підприємства;

високорозвинена економіка, заснована на індустріальних і постіндустріальних технологіях;

соціальну основу громадянського суспільства становить середній клас — економічно, політично і соціально незалежні від держави громадяни, які мають можливість і здатність за- безпечити себе самі;

в правовій сфері налагоджена тісна взаємодія з правовою державою, пріоритет прав і свобод індивіда перед інтересами держави;

ідеологічний і релігійний плюралізм;

свобода слова і засобів масової інформації.

Відношення між громадянським суспільством і державою не відторгає будь-яку форму державного правління за умови, якщо держава дозволяє політично активному населенню контролювати державну владу. Найбільш ефективні в цьому розумінні республіки і парламентські монархії. Структура державних органів припускає різні варіанти, але вона повинна перешкоджати (наприклад, через систему "розділення гілок влади") концентрації і безконтрольному здійсненню державної влади, а також включати незалежне правосуддя.

Громадянське суспільство припускає будь-яку форму державного устрою, будь-який тип місцевого управління, але за умов, що це не заперечує свободи локальних співтовариств громадян, а втручання держави в місцеві справи обмежено законом. Державний устрій в умовах громадянського суспільства забезпечує територіальне розосередження політичної влади, її демонополізацію.

Ураховуючи різнонаправленість приватних інтересів, громадянське суспільство не в змозі узяти на себе владні функції, але воно представляє собою сукупність неурядових інститутів, достатньо сильних для того, щоб бути противагою державі і, не роблячи замах на його роль гаранта миру і арбітра основних інтересів, бути здатним не припускати "атомізування ним суспільства і домінування над ним".

В політичній сфері завдання породження нації належить громадянському суспільству, в той же час завдання стабілізації цього процесу — державі. Якщо зміст поняття "держава" складає сфера реалізації загальнозначущих інтересів соціальних груп, класів, етносів, то зміст поняття "громадянське суспільство" — сфера реалізації повсякденних інтересів індивідів. Якшо держава спирається на конституцію, владу, примушення, право, то в якості засобів реалізації цілей громадянського суспільства можуть виступати тільки переконання, правові і моральні норми, традиції, звичаї, мистецтво і таке інше.

Основою держави виступають політичні інститути, органи законодавчої, виконавчої і судової влади, політичні лідери і політична еліта. Основою громадянського суспільства визнається вільний індивід з його невід'ємними правами і неполітичні організації, за допомогою яких він їх реалізує.

Політичні сили (партії, рухи, групи тиску і т.п.) виступають зв'язуючою ланкою між державою і громадянським суспільством.

Можливі два варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави:

громадянське суспільство генетично і функціонально передує правовому. Державна влада як об'єкт дії збоку політично активної громадськості реалізує її ініціативи у формі законів. Цей варіант носить ідеально-належний характер, теоретично можливий;

більш реалістичний інший: правова держава не "визріває" з надр громадянського, а проголошується "існуючою" і сама ініціює оформлення громадянської держави.

У кожному випадку — органічного "визрівання" інститутів громадянського суспільства або їхнього оформлення "зверху" — очевидна активна роль держави в політичному і законодавчому забезпеченні реформування і функціонування громадянського суспільства.

Забезпечення прав людини, їхній реальний характер визначаються двома чинниками: наявністю громадянського суспільства і правової держави.

Громадянське суспільство є сферою, яка в максимальній мірі сприяє самостійній активності громадян і вільному розвитку особистості, шо веде до пріоритету інтересів особистості і суспільства в цілому в їхніх відносинах з державою.

Правова держава, що забезпечує верховенство законів і гарантує забезпечення прав і свобод людини і громадянина, виступає неодмінною умовою існування громадянського суспільства. Останнє може існувати тільки в демократичній політичній системі, оскільки вона є механізмом реалізації найважливіших прав і свобод людини і громадянина. Демократична політична система характеризується розгалуженою внутрішньою структурою громадських організацій, органів місцевого самоврядування і управлінських державних органів, що гарантують дотримання цих прав і свобод.

Можна виділити три типи взаємин громадянина і держави:

патерналістський, етатистський — ототожнення суспільства і держави, розуміння громадянина як "гвинтика" складного державного механізму, заперечення прав і свобод громадянина, встановлення тотального державного контролю за життям громадянина, визначення державою статусу і прав громадянина. Такий тип взаємин громадянина і держави тривалий час панував у СРСР;

індивідуалістичний, ліберальний — визнання того, що вільний громадянин є першоджерело будь-якої державної влади, пріоритет індивіда по відношенню до держави, обмеження самостійності громадянина обсягом його прав і свобод, обмеження держави громадянським суспільством, мінімізація його функцій. Традиційно складався в Західній Європі, США та інших країнах на основі ідеї про державу як суб'єкта затвердження моральності (Платон, Арістотель, Гегель), досягнення загальної безпеки (Гоббс), охорони права приватної власності (Локк), досягнення суспільного блага (Гроцій), затвердження загальної свободи (Руссо, Лассаль);

комунітаризм — з одного боку, протистоїть лібералізму і піддає критиці його основоположні ідеї: індивідуалістичне розуміння особистості, ліберальний універсалізм, атомістичне уявлення про суспільство, а звідси — пріоритет прав людини над іншими цінностями, процедурний характер ліберальної демократії, пріоритет приватного життя над публічним. З іншого боку, комунітаризм протистоїть і колективізму, який, з цієї точки зору, означає одноманітність, конформізм і схильність до репресії по відношенню до індивіда. Таким чином, комунітаризм базується на ідеях розвитку індивідуальності, толерантності, плюралізму. (А. Макінтайр, М.Уолцер, М.Сандел, Ч.Тейлор та інші).

Громадянське суспільство виступає важливою підсистемою суспільства як цілого, яка співпадає з соціальною сферою суспільного життя.

Поняття "громадянське суспільство" включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин в суспільстві, тобто економічних, моральних, культурно-духовних, релігійних, національних.

Громадянське суспільство — це сфера спонтанного вияву вільних індивідів, асоціацій і організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади.

Економічною основою громадянського суспільства виступає власність у всій різноманітності її форм, перш за все, приватна, кооперативна, асоціативна, колективна та інші.

Інститутами громадянського суспільства є:

добровільні суспільні організації і суспільні рухи, а також партії на перших етапах свого існування, поки вони не задіяні в механізмах здійснення влади;

незалежні засоби масової інформації;

громадська думка як соціальний інститут;

вибори і референдуми, якщо вони допомагають формувати і виявляти громадську думку і захищати групові інтереси;

залежні від громадян елементи судової і правоохоронної системи (суд присяжних, народні загони міліції і т.п.).

Громадянське суспільство — це не тільки сфера, але і тип взаємодії, певна модель соціальної організації з властивими їй якісними характеристиками, а саме:

суб'єктами взаємодії в громадянському суспільстві виступають вільні і рівні індивіди, які вірять в свою здатність вирішувати проблеми;

для них не є чужими колективні проблеми і вони зорієнтовані на суспільні справи:

індивідуалізм і конкурентність в їхній діяльності поєднуються з відносинами взаємної довіри і співпраці, здатністю йти на компроміси, зваженістю і толерантністю.

Громадянське суспільство — це організація людей, які об'єдналися навколо самостійно обраних цілей і функціонують на постійній основі.

Саме громадянське суспільство гарантує кожній людині вільний вибір свого економічного життя, стверджує пріоритет прав людини, виключає монополію однієї ідеології, єдиного світогляду, гарантує свободу совісті. Громадянське суспільство повинно ґрунтуватися на волі, рівних правах, самоорганізації і саморегулюванні.

Громадянське суспільство — це система самокерованих відносин між громадянами, не опосередкованих інститутами державної влади. В громадянському суспільстві за рахунок інструменталізації людини, нових форм соціальної нерівності нарощується матеріальне "тіло" промислової, товарної цивілізації, але тут же і народжується поле свободи, яке провокує ініціативну, небачену для традиційного соціуму енергію, соціальну динаміку, породжує людину успіху.