Сучасна банківська система - це найважливіша сфера національної економіки будь-якої розвиненої держави. Створення стійкої, гнучкої та ефективної банківської інфраструктури - одне з першочергових (і надзвичайно складних) завдань економічної стабільності не тільки країн з розвиненою економікою, але й країн, які перебувають на етапі становлення й розвитку ринкових відносин. Особливо важливим є ретроспективний аналіз розвитку банківських систем у країнах з ринковою економікою, оскільки саме практика зарубіжних банків зумовлює становлення сучасної вітчизняної банківської системи, наближає її до міжнародних стандартів і таким чином зумовлює вихід вітчизняних банків на світовий рівень, що, у свою чергу, відновлює та зміцнює довіру з боку громадян й іноземних партнерів до банківської системи.

У ході історичного розвитку виникли сегментовані та універсальні банківські системи. Сегментована система припускає жорстке законодавче розмежування сфер операційної діяльності та функцій окремих видів фінансових установ. Подібні структури склалися, наприклад, у США та Японії. При універсальній структурі законодавство не містить обмежень щодо окремих видів операцій і сфер фінансового обслуговування. Усі кредитно-фінансові інститути можуть здійснювати будь-які види операцій і надавати клієнтам повний набір послуг. Такий тип універсальних банків склався у Великобританії, Канаді. Важливу роль у функціонуванні банківського сектору відіграє високий ступінь самоконтролю фінансових інститутів, жорстке дотримання ними звичаїв і традицій, вироблених банківським співтовариством.

Переплетення функцій різних видів кредитних установ і популярність універсального типу банку створює відомі труднощі для визначення понять "банк" і "банківська діяльність". Найчастіше основною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів як професійне заняття. Саме така практика прийнята в банківському законодавстві Бельгії, Італії Іспанії, Греції, Люксембургу та інших країнах. У деяких країнах (Німеччина, Франція) термін "банк" або "кредитна установа" асоціюється з більш широким набором послуг і не обмежується тільки прийомом заощаджень і видачею кредитів. У деяких країнах, наприклад у Великобританії, для віднесення до класу кредитних установ достатньо лише виконання функції прийому депозитів. Це дозволяє прирівняти до банків деякі види спеціалізованих інститутів.

Сьогодні, в умовах розвинених фінансових ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні установи, інструменти і методи обслуговування клієнтів. Крім того, банківські системи інколи набувають міжнародного значення (Європейська система центральних банків), а міжнародні банки є складовою світової банківської системи, оскільки вони функціонують на міжнародних ринках капіталів і співпрацюють з банківськими системами багатьох країн світу.

ЧАСТИНА І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ СИСТЕМ

Банки - це ознака не окремо взятого економічного регіону або будь-якої однієї країни. Сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних меж, це явище, що володіє значною фінансовою потужністю, великим грошовим капіталом.

За допомогою банків відбувається акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподіл. Гроші і кредит як чинники зростання суспільного багатства здатні збагачувати нації, проте лише в тому випадку, якщо управління грошима і кредитом ґрунтується на чітких правилах. їх порушення може стати перешкодою економічного зростання і процвітання держави.

Банки мають специфічне призначення, виконують певні функції. Будучи підприємствами, що регулюють грошово-кредитні відносини, виконують велику кількість різноманітних банківських та інших операцій, банки підкоряються економічним законам, загальним і спеціальним законодавчим нормам. Банки мають свою, властиву тільки їм технологію.

Банківська діяльність завжди є залежною від зовнішніх умов економічного розвитку. Банки здатні адаптуватися до навколишнього середовища. Вони зберегли своє місце в економіці саме тому, що володіють властивістю до саморегулювання.

Реагуючи на потреби ринку, що змінюються, пристосовуючись до сучасного життя, враховуючи нові явища в економіці та політиці, банківська діяльність застосовує ті технології, які повинні використовуватися в конкретних економічних ситуаціях, на стадіях кризи або підйому, при стабільному або нестійкому розвитку країни.

Банківська справа розвивається за законами суспільного розвитку, за лінією сходження від простого до складного. Було б неприродно порівнювати стародавній прототип акредитиву як запис у торговій книзі з сучасними модифікаціями. Неможливо взагалі зіставити стародавній банківський будинок та його рівень здійснення операцій із сучасним банком, оснащеним сучасними комунікаціями і каналами зв'язку. Як живий організм, банк відображає ті вимоги, які пред'являє до нього сучасний спосіб життя.

Банк є реальною продуктивною силою. Його діяльність безпосередньо пов'язана з економікою, забезпеченням безперервності та прискоренням виробництва, примноженням багатства суспільства. За станом економіки судять про активність банків. Правильним є також і зворотне твердження: за станом банків роблять висновок у цілому про економічний розвиток суспільства.