Географія - Гілецький Й. Р. - Етапи формування політичної карти світу

Сучасна політична карта значною мірою є відображенням тисячолітньої історії людської цивілізації.

У давньому періоді визначальну роль у розвитку людської цивілізації відігравали такі країни, як Єгипет, Вавилонія, Греція, Індія, Китай, а пізніше Римська імперія. В межах сучасної України у цей період існувало Боспорське царство, Скіфська держава.

Занепад і крах Римської та Парфянської імперій (V—VII ст.) започатковують середньовічний період формування політичної карти світу.

Епоха Великих географічних відкриттів, поява перших демократій (XV—XVI ст.) ознаменовують відлік нового періоду формування політичної карти.

Особливо великі зміни відбулися в XIX—на початку XX ст. Усього суверенних країн на земній кулі в 1900 р. існувало 55. Завершення повного

поділу світу на початку XX ст. ознаменувало й завершення нового періоду формування політичної карти.

Визначальними подіями першого етапу (1914— 1939 рр.) новітнього періоду було виникнення цілої групи незалежних країн, а також розкол світу на дві системи за ідеологічним принципом. Так, на політичній карті Європи з'явились такі держави, як Польща, Чехословаччина, Угорщина, Фінляндія, Литва, на короткий час Українська Народна Республіка та ін. Усього в 1939 р. була 71 суверен-на країна. Розкол світу полягав у тому, що після завершення Першої світової війни була утворена величезна держава з тоталітарним режимом і командно-адміністративним типом економіки — СРСР.

Завершення Другої світової війни (1939— 1945рр.) започаткувало відлік другого етапу новітнього періоду формування політичної карти світу. Уже тільки в результаті війни, яка призвела до значних територіальних змін, на 1947 р. число держав зросло на 10 порівняно з довоєнним часом.

Характерною ознакою другого етапу було утворення в Європі та Азії соціалістичних країн. Між двома системами розпочалось економічне суперництво, розгорілась ідеологічна й політична боротьба за сфери впливу, яка ввійшла в історію під назвою "холодної війни".

Визначальною рисою другого етапу новітнього періоду формування політичної карти світу було те, що десятки країн Африки, Азії, Карибського басейну в 1950—1960-і рр. проголосили незалежність, визволившись з-під колоніального гніту. На початку 1960-х рр. величезна колоніальна система практично припинила своє існування. На 1962 р. у світі існувало вже 127 держав.

На початку 1990-хрр. розпочався третій етап новітнього періоду формування політичної карти світу. Він ознаменувався припиненням "холодної війни", об'єднанням Німеччини в єдину державу. Найважливішим результатом його стала поява майже 20 нових національних держав.

Типологія країн

Якщо класифікація країн, як і будь-яких інших географічних об'єктів, здійснюється переважно за однією кількісною ознакою, то типологія передбачає їхнє групування за декількома стійкими якісними ознаками. Такими можна вважати тип економічної системи, рівень соціально-економічного розвитку, політичний режим та ін.

З початку 1990-х рр. відбулися значні перетворення у колишніх соціалістичних країнах, а тому більшість із них (за винятком Куби та КНДР) можна було б назвати постсоціалістичними. Усіх суверенних постсоціалістичних та соціалістичних країн на сьогоднішній день налічується 33. Беручи до уваги відмінності у виникненні та організації державної влади, їх поділяють на два підтипи: постсоціалістичні і соціалістичні (18) та пострадянські (15).

До першої групи входять Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Румунія, Болгарія, Македонія, Албанія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Монголія, Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба.

До другого підтипу належать країни, що виникли при розпаді СРСР: Росія, Естонія, Латвія, Литва, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан.

Сучасні типології пропонують ділити країни на два основні типи: економічно розвинуті країни та країни, що розвиваються.

До економічно розвинутих належать 52 країни. Перш за все, це високорозвинуті держави з ринковою економікою (24 в Європі — Ісландія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ірландія, Велика

Британія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Франція, Монако, Швейцарія, Ліхтенштейн, Австрія, Андорра, Іспанія, Португалія, Італія, Сан-Марино, Ватикан, Мальта, Греція; дві в Азії — Ізраїль, Японія; дві в Америці — США і Канада; одна в Африці — Південна Африка; Австралія та Нова Зеландія).

Особливу роль серед ринкових країн відіграють країни "Великої сімки" (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія та Канада), на які припадає велика частка світового виробництва, від них також значною мірою залежать політичні події у світі.

Такі країни, як Ізраїль, Канаду, Південну Африку, Австралію та Нову Зеландію називають країнами "переселенського капіталу".

До країн, що розвиваються, належать інші 142 держави, з яких три постсоціалістичні в Європі (Албанія, Боснія і Герцеговина, Молдова), в Азії — 42, Африці — 52, Латинській Америці — 33, Океанії — 12. Між ними також є значні відмінності в соціально-економічному розвитку.

Серед країн, що розвиваються, особливо виділяється група нових індустріальних країн — "Азіатські тигри* (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, а також місто з особливим.статусом у Китаї — Сянган) та латиноамериканські країни (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Венесуела, Уругвай). Високими доходами відзначаються країни-експортери нафти — Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ та ін.

Серед інших типологій цікавим є поділ за ступенем розвитку суспільства. Країни поділяють на доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні.

Першу групу становлять держави, що розвиваються, але в них ще переважають доіндустріальні елементи виробництва. До другої групи відносять країни з добре розвинутою важкою промисловістю (постсоціалістичні країни Європи та нові індустріальні країни). Постіндустріал ьні — це більшість держав з розвинутою ринковою економікою, де значна частка економічно активного населення зайнята у сфері послуг, а комп'ютеризація проникла у всі сфери життя суспільства.