Страхова справа - Вовчак О.Д. - 3.3. Управління страховими ризиками

Управління ризиками у страхуванні відрізняється від управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфічністю самого страхування.

Страхова компанія мас постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. З цією мстою страхові компанії використовують систему управління ризиками, яка включає низку різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки та розмір збитку, який потрібно відшкодовувати.

У західній страховій практиці управління ризиком визначається як "ризик-менеджмент", під яким розуміють сукупність послідовних заходів антикризової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком.

Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етани:

1) аналіз ризику;

2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Таким чином, страхування виступає своєрідним механізмом передачі ризику від одних осіб іншим за відповідну плату.

Управління ризиком необхідне на стадії вивчення ймовірних страхових послуг, при встановленні договірних відносин між страховиком та страхувальником. Воно направлене:

— на попередження та мінімізацію збитку;

— забезпечення відповідності ймовірності ризику та розміру страхових тарифів;

— створення фондів для гарантованого повного відшкодування збитку. Управління ризиком охоплює такі етапи (табл. 3.1).

1. Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) — систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об'єкт страхування та страховий випадок.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що зумовлено значною різноманітністю об'єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об'єкти.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують

Таблиця 3.1. Етапи управління ризиком у страхуванні

параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи варто віднести той чи інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин — це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

2. Аналіз ризику — комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

1) метод середніх величин. Полягає у тому, що окремі ризикові групи поділяють на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками;

2) метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу;

3) метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

3. Контроль за ризиком — призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування.

Контрольні запитання

1. Підходи до визначення ризику і страхових ризиків.

2. Основні характеристики страхових ризиків.

3. Класифікація ризиків у страхуванні.

4. Методи оцінки страхових ризиків.

5. Використання ризик-менеджменту у вітчизняній страховій практиці.

6. Характеристика основних етапів управління ризиком.

7. Ризикові обставини і страховий випадок.

8. Математична, статистична та експертна ймовірність ризику.

Індивідуальні тематичні завдання для самостійної роботи

1. Складіть перелік страхових ризиків, які найбільш поширені в майновому страхуванні.

2. Перелічіть страхові ризики, які найбільш поширені в особистому страхуванні.

3. Опишіть закордонний досвід управління ризиками.

Література

1. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. // Україна-бізнес. — 2001. — М° 35.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К . С. Страхова справа. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 2003. — 250 с.

3. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. — 374 с.

4. Вовчак О.Д. Страхування: Навч. посіб. — Л.: Новий Світ-2000, 2004. — 480 с.

5. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. — 321 с.

6. Історія страхування / За ред. С. К. Реверчука . — К.: Знання, 2005. — 213 с.

7. Клапків М. С, Клапків Ю. М . Витоки національного страхового ринку України: Монографія. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 275 с.

8. Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика. — К.: Знання України, 2006. — 284 с.

9. Страхування: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання, 2008. — 1019 с.

10. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.