Страхова справа - Вовчак О.Д. - 13.5. Співстрахування та механізм його застосування

Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об'єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. За таких обставин два або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того ж ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У такому випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частках і страхову премію, і відповідальність щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки. Співстрахування сприяє зменшенню ризику конкретного страховика, вирівнюванню страхових сум і тим самим — досягненню більшої стабільності кожного страховика (виконується умова центральної теореми теорії вірогідності).

З юридичного погляду співстрахування та страхування різні, однак за економічною суттю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках, координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Разом із тим, співстрахування є не зовсім зручною формою, особливо в тих випадках, коли страхова сума є дуже великою через те, що укладання угоди з багатьма страховиками є з технічного боку досить трудомістким процесом.

В окремих випадках страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику. Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємною згодою приймають чи передають на страхування великі ризики. Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об'єднань). Пул базується на концеції взаємності, суть якої полягає у тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу відповідно до розміру премії, що її передано до пулу.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестрахувальні пули. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул па основі квоти або ексцедента. Перестрахувальиий пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Перші страхові пули вже з'явилися в Україні.

Створення пулів доречне при страхуванні ризиків з катастрофічпою потеп-ційною відповідальністю (як страхування авіаційних ризиків, атомних електростанцій), для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни, при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій (страхування нафторизиків) або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків (коштовностей), а також при міжнародному розподілі ризиків.

Шляхом створення пулу вирішують такі завдання:

— з'являються умови для страхування ризиків, раніше невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко, або які трапляються рідко, а також катастрофічних ризиків;

— за рахунок об'єднання фінансових ресурсів окремих страховиків збільшується місткість пулу, у страховиків збільшуються можливості приймати на страхування значні ризики;

— підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиком своїх обов'язків з відшкодування збитків.

Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування. Пул, створений на базі співстрахування, відрізняється від перестрахового пулу тим, що в полісі страхування зазначають перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певних ризиків, і їхню частку в страховій сумі. Якщо в таких пулах беруть участь і професійні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена та підтверджена прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі. Пули перестрахування здійснюють перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу перестрахування визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, визначається у вигляді фіксованого відсотка.

Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення, або в абсолютних частках, а в окремих випадках і в фіксованих сумах. Учасники беруть участь у всіх ризиках, внесених до пулу як ним самим, так й іншими його учасниками. Це дозволяє кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, взятих на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.

Для забезпечення нормального функціонування пулу всі його члени дотримуються прийнятих правил та обмежень, використовують ті самі умови та ставки премій. Міжнародна практика виробила безперечні принципи (умови) організації пулу, які включаються в угоду про страховий пул. Основними з них є: форма об'єднання страховиків у пул (обов'язкова чи добровільна, з укладанням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу); вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками (часткова, солідарна, субсидиарна); форма прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ризиком (співстрахування чи перестрахування); ліміт відповідальності пулу; умови здійснення єдиної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу; проведення страхування на під таві загальних правил та тарифів; здійснення спільної політики інвестуванні стогових резервів. На принципи організації пулів можуть впливати також особливості національної економіки та національного страхового ринку, специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул, правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення та ін.

Важливою умовою організації страхового пулу є визначення ліміту його відповідальності (максимального обсягу зобов'язань за договором страхування, укладеним від імені пулу) як сукупності максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. Максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком обмежується 10 % статутного фонду та сформованих страхових резервів страховика.

Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на вирішення питання про перестрахування відповідальності, що перевищує зазначену місткість. У зв'язку з цим можуть створюватись такі перестрахувальні пули:

— пул ринку (або ринковий пул) — об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних або катастрофічних ризиків (наприклад, атомних ризиків);

— урядовий перестрахувальний пул — створюється з метою запобігання передання ризиків іноземним перестраховикам у формі центральних перестрахувальних компаній або пулів, у які всі страхові компанії повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину;

— андерайтерські пули — об'єднання невеликих компаній, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати новий вид страхування, не маючи достатньої місткості, з компаніями, що мають більший досвід.

В Україні з переходом до ринкової економіки відбувається створення перестрахувальних та страхувальних пулів. Нині вже існують Національний ядерний страховий пул, пул зі страхування морських ризиків, Моторне (транспортне) страхове бюро для страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, иерестрахувальна дирекція HACK "Оранта" та перестрахувальні компанії інших страховиків.

Контрольні запитання

1. Необхідність, сутність і принципи перестрахування.

2. Методи перестрахування та їх характеристика.

3. Пропорційна форма перестрахування.

4. Особливості та види договорів пропорційного перестрахування.

5. Нетрадиційна форма перестрахування.

6. Осо шості та види договорів непропорційного перестрахування.

7. Особливості перестрахування окремих ризиків.

8. Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів.

9. Співстрахування і механізм його застосування.

10. Основні форми пере страху вального захисту.

11. Власне утримання при перестрахуванні: необхідність регламентації його розміру.

Індивідуальні тематичні завдання для самостійної роботи

1. Опишіть історію розвитку перестрахування.

2. Знайдіть цифровий матеріал, що характеризує тенденції розвитку вітчизняного ринку перестрахування.

3. Розробіть й обґрунтуйте шляхи збільшення місткості страхового ринку України та вплив перестрахування на цей процес.

4. Опишіть механізм державного регулювання перестраху вальної діяльності в Україні.

5. Наведіть порівняльну характеристику принципів діяльності страхового та перестрахувального пулів.

Література

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" № 44 від 4 жовтня 2001 р. // Урядовий кур'єр. — 2001. — 7 листопада.

2. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. // Україна-бізнес. — 2001. — .Ns35.

3. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, затверджені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Л6 3519 від 8 лютого 2005 р. // www.rada. gov.ua

4. Методика визначення звичайної ціни страхового тарифу, затверджена Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 3259 від 30 грудня 2004 р. // www.rada.gov.ua

5. Порядок та вимоги щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України .Y° 124 від 4 лютого 2004 р. // www.rada.gov.ua

6. Александрова М.М. Страхування; Навч.-метод, посіб. —- К.: ЦУЛ, 2002. — 208 с.

7. Базилевич В. Д., Базилевич К . С. Страхова справа. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 2003. — 250 с.

8. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. — 374 с.

9. Вовчак О.Д., Завійська О.Д. Страхові послуги: Навч. посіб. — Л.: Компакт-ЛВ, 2005. — 656 с.

10. Вовчак О.Д. Страхування: Навч. посіб. — Л.: Повий Світ-2000, 2004. — 480 с.

11. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. — 321 с.

12. Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. — К.: КДТЕУ, 2001. — 400 с.

13. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. -К.: КНЕУ, 2002. — 526 с.

14. Страхування: теорія та практика: Навч.-метод, посіб. / Н. М. Внукова, В. І. Успаленко, Л. В. Временно та ін.; За заг. ред. проф. Н. М. Внукової. — X.: Бурун Книга, 2004. — 376 с.

15. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. — М.: Страховой полис; ЮНИТИ, 1997. — 311 с.

16. Шелехов К. В., Біглаш В.Д. Страхування. Страхові послуги. — К.: ІЕУТП, 2000. — 268 с.

17. Шумелда Я. Страхування. Навч. посіб. для студ. екон. спец. — Тернопіль: Джура, 2004. — 280 с.

18. Юрченко Л.А. Финансовый менеджмент страховщика: Учеб. пособ. для вузов. — М.: ЮНИТИ; ДАНА, 2001. — 199 с.