Географія - Гілецький Й. Р. - Міграційні процеси

Зовнішні міграції відбувалися завжди, але особливо масового характеру вони набули в умовах розвитку ринкової економіки. Першим осередком масової еміграції стала Західна Європа, де йшло розорення дрібних виробників-селян, ремісників і росло безробіття.

Потоки переселенців спрямовувалися, в основному, до Північної Америки (США і Канади), Південної Америки, Австралії і Нової Зеландії, до окремих країн Африки, де йшло освоєння і колонізація величезних просторів. Саме міграційні процеси призвели до існування сучасної строкатої етнічної структури населення у країнах цих регіонів.

Основними причинами виникнення міграцій було і залишається існування потреби у робочій силі в одних регіонах та безробіття, невдоволеність рівнем життя й атмосферою для самореалізації в інших. Це причини економічного характеру. Важливу роль в активізації міграційних процесів відіграють також політичні чинники.

Після Другої світової війни і краху колоніальної системи йшов відтік європейців з колишніх колоній на батьківщину. Міграції до США сильно скоротилися. Новим осередком імміграції стала Західна Європа, де живе понад 15 млн іноземних робітників.

На сьогодні Західна Європа частково, у зв'язку з процесами старіння населення і депопуляції,-продовжує залишатися головним регіоном притягання робочої сили. Сюди спрямовуються мільйони робітників не тільки з країн Середземномор'я (Південної Європи, Північної Африки і Туреччини), але й з регіонів Східної Європи, Південної та Південно-Східної Азії.

Від 1950-х pp. виникла нова форма зовнішніх міграцій — "відплив умів". Вона означає переманювання спеціалістів вищої кваліфікації — учених, інженерів, лікарів та інших. Найактивніше таке переманювання здійснюють США. "Відплив умів" негативно позначається на перспективах країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав.

Помітну частку становлять міграції з національних, релігійних та екологічних причин.

Двома найпоширенішими у наш час типами внутрішніх міграцій населення в його переміщення з сільської місцевості у міста та колонізація нових земель.

Трудові ресурси та зайнятість населення

Населення стосовно трудової діяльності поділяють на три групи: допрацездатного віку, працездатного віку і післяпрацездатного віку. Однак межі працездатного віку у різних країнах мають

свої відмінності, оскільки визначаються їхнім законодавством. При визначенні цих меж беруться до уваги насамперед фізіологічні особливості організму людини.

Нижньою межею працездатного віку в більшості держав прийнятий віку 14—16років.

Значно більшими є відмінності між країнами у визначенні верхньої межі працездатного віку. Середня частка трудових ресурсів у населенні світу становить близько. 58 %.

Географічні відмінності у забезпеченості трудовими ресурсами залежать головним чином від статево-вікової структури населення, тобто визначаються типом його відтворення. У країнах, що розвиваються і мають високий приріст населення, трудові ресурси становлять 50—55 % усієї кількості населення, оскільки значну частку становлять діти та підлітки. Серед міського населення вона здебільшого вища, ніж серед сільського.

Відсоток осіб чоловічої статі серед економічно активного населення світу в значно вищий (понад 57 %), ніж жінок. Частка економічно активного населення в країнах, що розвиваються, становить 42—45 % від усього населення, тобто вона є помітно нижчою, ніж у розвинутих країнах. Це пов'язано з більшою часткою підлітків та низькою середньою тривалістю життя.

Зайнятість певним видом діяльності є необхідною умовою існування людини в суспільстві. До зайнятого населення належать особи, які займалися економічною діяльністю, працювали за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня); роботодавці; особи, які самостійно забезпечували себе роботою або бесплатно працювали у сімейному бізнесі; служителі релігійних культів; військові кадрової служби та ін.

Найчисленніша частина працюючого населення планети зайнята у сільському господарстві. Це обумовлено аграрним характером економіки більшості слаборозвинених країн. Друге місце посідають зайняті у сфері послуг (у Латинській Америці вони вийшли навіть на перше місце), що зумовлено значною мірою поширенням дрібної торгівлі. Промисловість і будівництво за часткою зайнятих у країнах, що розвиваються, перебувають на третьому місці.

У розвинутих країнах ситуація інша. Частка зайнятих сільськогосподарською працею тут становить переважно 3—6 %, а зайняті у сфері послуг (освіта, медицина, фінанси, пасажирський транспорт, роздрібна торгівля, побутові послуги та ін.) — 60—70 % від працюючих (у Данії, Бельгії, Нідерландах, Норвегії, США — понад, 70 %). Число робітників переважно фізичної праці тут сильно скорочується. На їхнє місце на підприємствах поступово приходять висококваліфіковані фахівці, що створюють і обслуговують автоматизовану й електронно-обчислювальну техніку.