Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. - 2.1. Особливості функціонування банківської системи в умовах ринку

2.1. Особливості функціонування банківської системи в умовах ринку

Банківська система є невід'ємною складовою сучасної економічної системи. Перебуваючи в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством і населенням. Банки - це ознака не окремо взятого економічного регіону або країни, сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних меж, це планетарне явище, що володіє значною фінансовою потужністю, великими обсягами грошових капіталів.

Найчастіше під словом "система" розуміють склад чого-небудь. Таке тлумачення не випадкове ("система" від англ. system - ціле, складене з частин, з'єднання). Банківська система складається з емісійного, універсальних і спеціалізованих банків. Центральний банк відіграє провідну роль - роль банку банків.

Разом з тим, терміни "система" і "банківська система" визначають не тільки склад банків. За змістом поняття "банківська система" ширше, воно включає:

• сукупність елементів;

• достатність елементів, утворюючих певну цілісність;

• взаємодію елементів.

Виділимо певні властивості банківської системи: По-перше, банківська система не є випадковою сукупністю елементів. У її структуру не можна механічно включати суб'єкти, що також діють на ринку, але підлеглі іншим цілям.

По-друге, банківська система специфічна, вона виражає властивості, характерні для неї самої, на відміну від інших систем, що функціонують в економіці. Специфіка банківської системи визначається її складовими елементами і відносинами, що складаються між ними. Розглядаючи банківську систему, вважаємо, що вона як складові елементи включає банки. Зміст банківської системи впливає на склад і значення її окремих елементів. У практиці відомо декілька тинів банківської системи:

• розподільча централізована;

• ринкова;

• система перехідного періоду.

На відміну від розподільчої системи банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожен суб'єкт відтворення різних форм власності (не тільки державної) може створити банк. У ринковому господарстві функціонує множинність банків з децентралізованою системою управління. Емісійні та кредитні функції розділені між собою. Емісія зосереджена в центральному банку, кредитування підприємств і населення здійснюють різні ділові банки - комерційні, інвестиційні, інноваційні, іпотечні, ощадні та ін. Ділові банки не відповідають за зобов'язаннями держави, так само як держава не відповідає за зобов'язаннями банків (таблиця 2.1).

Банківська система перебуває у стадії перехідної системи -тобто містить компоненти ринкової банківської системи, проте їх взаємодія ще недостатньо розвинена. Відомо, що та або інша система так чи інакше походить з попередньої, тому містить риси минулого. Ринкова система, що виникла з централізованої системи, проходячи становлення в умовах перехідного періоду, повинна бути наповнена ринковою ідеологією. У складі елементів банківської системи та їх взаємодії обов'язково мають враховуватися особливості й умови ринкової економіки.

По-третє, банківську систему можна представити як ціле, як сукупність частин, підпорядкованих єдиному цілому. Це означає, що її окремі частини (різні банки) пов'язані таким чином, що можуть за необхідності замінити один одного (у випадку ліквідації одного банку, вся система не перестане бути дієздатною - з'являється інший банк, який може виконувати банківські операції і послуги).

Таблиця 2.1 - Відмінності між централізованою та ринковою банківською системою

По-четверте, банківська система не перебуває у статичному стані, навпаки, вона постійно в динаміці. Тобто банківська система як одне ціле весь час у русі, вона доповнюється новими компонентами, інші (банки) зникають, а також удосконалюється. Крім того, всередині банківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утворюється як між центральним банком і комерційними банками, так і між ними. Банки беруть участь на ринку міжбанківських кредитів, пропонують для продажу кредитні ресурси, купують грошові ресурси один в одного. Банки можуть надавати один одному інші послуги, наприклад, брати участь у сумісних проектах з фінансування підприємств, утворювати об'єднання і союзи.

По-п'яте, банківська система - є незалежною, оскільки зміна економічної кон'юнктури, політичної ситуації не може вплинути на кардинальну зміну політики центрального банку (винятком можуть бути тільки світові економічні кризи, або зміна режиму в середині країни: комуністичного на демократичний тощо). У період економічних криз і політичної нестабільності банківська система дещо скорочує довгострокові інвестиції у виробництво, зменшує терміни кредитування, збільшує доходи переважно не за рахунок основної, а побічної діяльності. І навпаки, в умовах економічної і політичної стабільності і, отже, скорочення ризиків втрати, банки активізують свою діяльність як за обслуговуванням основної виробничої діяльності підприємств, так і за довгостроковим кредитуванням економіки, отримують доходи переважно за рахунок надання банківських продуктів і послуг.

По-шосте, ефективне функціонування банківської системи можливе лише за умови жорсткого дотримання законодавчих норм, що діють у країні.

Організація банку у банківській системі являє собою досить складну процедуру та регулюється, як правило, загальним чи спеціальним (для банків) законодавством. У більшості країн необхідним є дозвіл на відкриття банку, але в ряді випадків засновники можуть обмежитись простою реєстрацією.

У США реєстрація нового банку суворо регламентована. Щоб почати діяльність, банк повинен отримати чартер чи ліцензію від влади відповідного штату (банк штату) або ж зробити запит контролеру грошового обігу про видачу федерального чартеру (національний банк). При цьому слід виконати ряд умов стосовно капіталу банку, його майбутніх операцій, якості управління і т.д.

При отриманні федерального чартеру банк може бути організований не менше як 5 особами. Величина капіталу повинна відповідати мінімальним нормам, що встановлюються законодавством та залежать від чисельності населення пункту, де організовується банк (для національних банків 100-200 тис. амер. доларів). Далі у заявці, що подається на ім'я контролера, повинні бути вказані прізвища та адреси засновників, кількість акцій, на які підписались засновники, позитивне рішення (резолюція) трьох офіційних представників. Крім того, додається проспект банківського статуту, сертифікат про структуру капіталу та ряд інших документів.

При розгляді заяв до уваги береться багато факторів: умови створення, достатність капіталу, перспективи отримання прибутку, компетенція керівного складу, потреба в новому банку, де він створюється, тощо.

Органи влади ретельно аналізують конкурентну ситуацію у штаті: чи не загрожує створення банку інтересам уже існуючих банків, чи не виникне загроза невідповідної концентрації. У цілому майже половина всіх заявок, що подаються, не приймається контролером грошового обігу за тими чи іншими мотивами. Видача ліцензії на право проведення операцій діє і в багатьох інших країнах.

У Німеччині, наприклад, дозвіл на відкриття банку видає Федеральне відомство з контролю за банками, яке встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ. Для отримання ліцензії засновники повинні мати: початковий капітал не менше 3 млн євро та двох професійно підготовлених виконавчих директорів. Банк повинен бути організований лише у формі акціонерної компанії чи партнерської фірми.

У Швейцарії засновники повинні звертатися за ліцензією у Федеральну банківську комісію. Основні вимоги до новостворюваного банку:

- банк повинен точно визначити характер і сферу своїх ділових операцій та передбачити таку систему організації, що забезпечила б їх виконання;

- банк повинен мати мінімальний капітал, що повністю оплачується;

- особи, які очолюють банк, повинні мати гарну репутацію та кваліфікацію, необхідну для управління банком;

- більшість керівників повинні бути резидентами Швейцарії. Зазвичай комісія вимагає наявність мінімального капіталу у розмірі 29 млн швейцарських франків, який необхідний для активної діяльності на міжнародному фінансовому ринку.

У Японії жоден банк не може бути започаткований без спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для отримання останньої засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встановленим стандартам, володіти необхідним досвідом та знаннями й мати певний соціальний статус. Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати капітал не менше 1 млрд ієн. У назві банку повинно фігурувати слово "гінка" (банк).

Разом із заявою засновники повинні представити:

- детальне обґрунтування необхідності створення банку;

- сертифікат про заснування та копію реєстраційного свідоцтва;

- протокол установчих зборів;

- прогноз отримання прибутку на найближчі три роки;

- список основних акціонерів з вказаним місцем проживання, громадянства, роду занять та кількості придбаних акцій;

- баланс банку;

- перелік усіх філіалів банку.

До 1979 року у Великобританії існувала система реєстрації. Для організації банку не потрібно було особливого дозволу, а принципи заснування та функціонування регулювались загальним Законом "Про компанії" 1948 року. З 1979 року жоден банк не має права почати свої операції з прийому депозитів без дозволу Банка Англії. Усі банки були розподілені на дві категорії: "визнані банки" та "ті, що ліцензуються". "Визнаним" ліцензії не потрібні, але ці банки мають бути визнаними Банком Англії за рядом критеріїв: наявність мінімального капіталу, виконання достатнього набору послуг, солідна репутація в діловому світі.

Для задоволення прохання про видачу ліцензії на ведення банківських операцій необхідно:

- щоб директори та менеджери вищих щаблів були високопрофесійними особами, які проявили себе на попередній роботі як компетентні працівники;

- щоб був достатній запас ліквідних активів та резервів для покриття можливих збитків, велася вся необхідна звітність;

- мінімальний капітал у розмірі в 1 млн ф.ст.

Отже, ефективне функціонування банківської системи - необхідна умова розвитку ринкових відносин, що об'єктивно визначає основну роль у регулюванні діяльності банківських систем. Пошук форм і методів грошово-кредитного регулювання економіки припускає вивчення та узагальнення накопиченого в цій галузі досвіду країн з ринковою економікою. Грошово-кредитна політика, що реалізується в таких країнах, є однією зі складових економічної політики і дозволяє об'єднати макроекономічний вплив із швидким корегуванням регулюючих заходів, підтримуючи банки в середині системи.

Ефективна діяльність банківської системи забезпечується, зокрема, законодавчо закріпленою системою, що в основному відображає національні традиції, що історично склалися, організації діяльності банків та управління ними. Узагальнюючи, можна виділити дві моделі організаційної побудови банківських систем, що функціонують в умовах ринку, які відрізняються функціями, що виконують банки в системі.

Перша модель характеризується тим, що центральний банк проводить грошово-кредитну політику, що розглядається як частина інструментарію, яким володіє орган влади для регулювання економіки. Грошово-кредитна політика, як і бюджетна політика (структурна, політика доходів), використовується для досягнення цілого ряду економічних і соціальних завдань уряду. Така модель організації діяльності центральних банків характерна, наприклад, для Франції, Великобританії, Японії.

Відповідно до другої моделі перед Центральним банком ставиться конкретна мета - підтримувати стабільність цін за допомогою спеціально призначених для цього інструментів грошово-кредитної політики, яка не залежить від гілок влади. У рамках такої моделі, що існує, наприклад, у Німеччині та Нідерландах, Центральний банк є одночасно і незалежним, і виконуючим чітко визначені завдання. Таку організаційну модель діяльності банківських систем, крім держав із федеративним устроєм, у яких Центральний банк, як правило, вже давно є незалежним, на сьогодні використовують багато країн світу.

У країнах Західної Європи процес формування єдиної банківської системи на основі єдиного економічно-валютного простору створюється нова, третя модель діяльності банківської системи, що забезпечує можливість проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики на великій території незалежних держав.

Таким чином, економічна природа функціонування банківських систем полягає у задоволенні постійно зростаючих потреб економічних агентів у продуктах і послугах фінансового ринку (ринку грошей, капіталів, цінних паперів і фінансових послуг).