Страхування - Плиса В. Й. - 2.4. Системи страхування. Франшиза

У практиці страхування застосовують кілька систем страхування. Загальноприйнятими вважають системи:

1) страхування за пропорційною відповідальністю;

2) відповідальності за першим ризиком;

3) граничної відповідальності.

1. Страхування за системою пропорційної відповідальності означає неповне, часткове страхування об'єкта. Використання цієї системи передбачає виплату страхового відшкодування, яке обчислюють за формулою

де у — страхове відшкодування; 5 — страхова сума за договором; УМ — вартісна оцінка об'єкта страхування; Т — фактична сума збитку.

За пропорційної системи виявляється участь страховика у відшкодуванні збитку. Ступінь повноти страхового відшкодування тим більший, чим менша різниця між страховою сумою й оцінкою об'єкта страхування.

2. Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитку, але в межах страхової суми. За цієї системи весь збиток у межах страхової суми (перший ризик) компенсується повністю, а збиток понад страхову суму (другий ризик) взагалі не відшкодовується.

3. Система страхування за граничною відповідальністю передбачає відшкодування збитків страховиком у визначених межах. Визначається початковий (мінімальний) і кінцевий (максимальний) рівень збитку, який підлягає компенсації з боку страховика.

Частину збитків, які не відшкодовує страховик згідно з договором страхування, тобто власну участь страхувальника у покритті збитку виражають через франшизу, передбачену умовами договору страхування. Франшиза може бути визначена в абсолютних або відносних величинах до страхової суми. Можлива також франшиза, виражена у відсотках до збитку. Виділяють умовну (інтегральну) і безумовну (ексцедентну) франшизу.

При умовній (інтегральній) франшизі страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує визначену суму франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його розмір більший за суму франшизи. Наприклад, якщо умовна франшиза становить 2 тис. грн., а збиток, завданий страховою подією, рівний 1,5 тис. грн., то збиток страховик не відшкодовує, страхової виплати не проводить. Якщо збиток перевищує суму умовної франшизи і становить, наприклад, 2,1 тис. грн., то його відшкодовують повністю, тобто страховик виплатить страхове відшкодування у розмірі 2,1 тис. грн.

При безумовній (ексцедентній) франшизі збиток у всіх випадках відшкодовується за вирахуванням визначеної франшизи. Наприклад, страхова вартість майна (С) — 10 тис.грн, страхова сума договору страхування (S) рівна 8 тис. грн, безумовна франшиза (Фб) — 2 тис. грн., збиток унаслідок страхової події (У) становить 7 тис. грн. Тоді страхове відшкодування (В) розраховують за формулою:

2.5. Перестрахування і співстрахування

Перестрахування як самостійний інститут виникло з початком проведення страхових операцій. Відомо про існування перестрахової угоди, укладеної в 1370 р., коли перестрахування знадобилося при розміщенні страхування вантажів у рейсі Генуя (Італія) — Брюге (Бельгія). Є відомості про угоди, укладені на початку XIX ст. Перше перестрахувальне товариство, утворене лише для проведення перестрахувальник операцій, було засновано в 1846 р. "Колонія Реіншуранс" (м. Кельн, Німеччина).

Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика).

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомити перестраховика про всі зміни свого договору зі страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестраховування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Рис. 2.1. Схема передачі страхового ризику.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки якому проходить кількісне та якісне вирівнювання страхового портфеля. За формою взаємно взятих зобов'язань цедента і перестраховика договори перестрахування поділяють на договори:

— факультативного перестрахування;

— облігаторного перестрахування;

— факультативно-облігаторного перестрахування.

Процес перестрахування за цими договорами називається факультативним, облігаторним і факультативно-облігатор-ним, відповідно.

При факультативному перестрахуванні перестрахувальник пропонує перестраховику кожний конкретний ризик окремо. Цю пропозицію оформлюють у вигляді перестрахувального сліпа. Перестраху вальний сліп — це додаток до основного договору про загальні умови факультативного перестрахування, який містить найважливішу інформацію про ризик:

— страхувальника;

— об'єкт страхування;

— строк дії договору;

— страхові ризики;

— страхову суму та премію;

— власне утримання перестрахувальника;

— частку ризику, запропоновану для перестрахування.

Перестраховик може або відмовитися, або акцептувати ризик повністю чи частково. Ризик, переданий у факультативне перестрахування, вважають перестрахованим тільки з моменту акцепта перестраховиком.

Цей вид перестрахування для страховика трудомісткий, тому що вимагає великих часових затрат. Для перестраховика він вигідний, оскільки дозволяє проаналізувати кожний прийнятий для перестрахування ризик.

При облігаторному перестрахуванні перестрахувальник зобов'язаний передати, а перестраховик зобов'язаний прийняти всі ризики перестрахованого портфеля. Для страховика цей вид перестрахування найвигідніший, оскільки дозволяє йому отримати автоматично перестрахувальний захист за певним видом страхування або по всьому страховому портфелю. Перестраховик, навпаки, не може відбирати ризики. Цедент сам приймає рішення стосовно вибору ризиків та визначення страхової премії.

Факультативно-облігаторне страхування — це змішана форма перестрахування, так званий "відкритий ковер". За цією формою страховик має право передавати не всі, а тільки певні види ризиків, а перестраховик зобов'язаний їх прийняти, права відмовитися від ризику в нього немає.

Рис. 2.2. Форми перестрахувального захисту

Залежно від ролі, яку відіграють цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на активне та пасивне. Активне перестрахування полягає у передачі ризику, пасивне — у прийнятті ризику. Наступна передача ризику від перестраховика третій стороні називається ретроцесією.

У практиці страхової справи прийнято позначати страхове товариство, яке передає ризик у перестрахування, як таке, що веде активне перестрахування, а яке приймає ризик — як страхове товариство, яке веде пасивне перестрахування. Передача ризику є передачею відповідальності, прийняття ризику є прийняттям відповідальності.

Об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). У договорі повинні міститись умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

За наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише в розмірі своєї частки.

На практиці страховик, який бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку.

Інколи співстрахування розглядають як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

Контрольні запитання

1. Які ознаки характеризують економічну категорію страхування?

2. Які особливості обов 'язкової форми страхування?

3. Хто визначає загальні умови і порядок проведення добровільного страхування?

4. У яких формах можна проводити соціальне страхування?

5. На яких принципах ґрунтується комерційне страхування?

6. На яких принципах ґрунтується соціальне страхування?