Страхування в запитаннях та відповідях - Долгошея Н.О. - 3. Самострахування, його джерела меж доцільного застосування

Перевага самострахування полягає в тому, що воно допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки. Крім того, не потрібно платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комісії посередникам, утримувати офіс і формувати прибуток страховика.

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використання резервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже в разі самострахування практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть перебувати в неліквідній формі. Отже, цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на покриття втрат від ризиків лише підприємств державного сектора. Кооперативні, громадські підприємства й населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фондів, що створювалися завдяки страхуванню. Так можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток цих видів страхування.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсунули страхування на другий план.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже роздержавлення власності потребує відповідних змін і в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на прийняття рішень про страховий захист від малих ризиків на рівні підприємства, розширення меж самофінансування.

Тепер значно менше, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються зміни форм власності.

На організації самострахування суб'єктів господарювання негативно позначилась жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає що надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдяки страхуванню. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах із ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.

4. Виникнення та етапи розвитку страхування

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпорацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, установлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромадження страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спільно у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що давало змогу акумулювати грошові засоби та створювати страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення, їх не можна було використати, скажімо, на погашення боргу і т. ін., їх міг отримати тільки спадкоємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. І хоч римське право регламентувало належність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової суми.

Середньовічне, або гільдійно-цехове, страхування спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попереднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними.

У міру розвитку гільдійно-цехове страхування запровадило регулярні внески, встановило перелік страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат. У цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійної або цехової каси сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинюваних пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування.

Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відособлення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки членів страхової організації, а й сторонніх осіб. Це фонд для вдів, сиріт і т. ін.

І, зрештою, так звані родові та общинні взаємодопомоги, різноманітні державні страхові заходи, що зародилися і застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування.

У нашій державі назріли передумови для наступного етапу розвитку страхового ринку. Цей етап передбачає становлення та розвиток товариств взаємного страхування як одного з елементів вітчизняної страхової системи. Оскільки комерційна сторона страхування ставить на чільне місце прибутковість страхових операцій і диверсифікацію тимчасово вільних коштів страхових фондів страховика, то вона витісняє на другий план справжнє значення страхування для суспільства. Адже страхові організації як спеціалізований суб'єкт економіки існують тому, що спроможні виконувати соціальну функцію перерозподілу природних, економічних, техногенних і антропогенних ризиків між господарюючими суб'єктами та людьми і забезпечувати відшкодування збитку, спричиненого настанням страхового випадку.

Зараз із різних причин "чистим страхуванням" займається невелика кількість страховиків. Цьому заважає, по-перше, відсутність професійної компетенції для належної оцінки взятого на страхування ризику і техніки страхування та кваліфікованої технічної оцінки можливих збитків. По-друге, більшість суб'єктів підприємницької діяльності зміст і призначення страхування сприймають певною мірою абстрактно, несформований страховий менталітет. І лише реальні катастрофи, які миттєво призводять до втрат величезної кількості матеріальних і трудових ресурсів, спонукають замислитись над пошуком ефективних способів страхового захисту за нових умов господарювання. По-третє, мінімальні джерела, нереальні кошти, їх дефіцит, криза неплатежів та інші фактори перешкоджають активно включатися в процес страхування багатьом господарюючим суб'єктам та громадянам. По-четверте, нерозвинутість вітчизняної страхової системи, зокрема таких їх організаційних форм, як товариства взаємного страхування, страхові кооперативи, кептиви.

Страхування є предметом діяльності страховиків як суб'єктів підприємницької діяльності і дає змогу одержати прибуток. Це є основною метою діяльності страховика у формі акціонерного товариства: засновники формують капітал страхового підприємства, розцінюючи свої інвестиції як ефективну форму вкладення коштів і передбачаючи за підсумками діяльності цього підприємства одержати доходи. Комерційні засади в організації страхової справи призводять до різних наслідків. Можна стверджувати, що мета - одержання прибутку внаслідок страхової діяльності - є великим стимулом ефективного здійснення страхової справи. З іншого боку, отримання прибутку є об'єктивним фактором, який спричинює зростання цін на страхові продукти для клієнтів страхових компаній.

Для того щоб дати відповідь, чи дійсно існують інші організаційні розкладки збитку суб'єктів господарювання і громадян, діяльність і рід занять яких пов'язані з можливим впливом тотожних за характером і наслідками страхових ризиків, необхідно зробити ретроспективний аналіз.