Страхування в запитаннях та відповідях - Долгошея Н.О. - Страховий платіж

"Зелена картка" - назва системи міжнародних договорів, що застосовуються в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка". Органом, що представляє

Україну в системі "Зелена картка" є Моторне Транспортне Страхове Бюро України (МТСБУ). Страхова компанія "Професійний Захист" здійснює продаж полісів "Зелена картка".

У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування.

Якщо водій, який має поліс "Зелена картка", став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди на території країн - членів міжнародної системи "Зелена картка", та його транспортний засіб став причиною пошкодження та/або знищення майна, нанесення шкоди життю та здоров'ю третіх осіб, то всі збитки відшкодує страхова компанія, таким чином наявність такого полісу позбавить його власника від сплати відшкодування потерпілим особам.

Ліміт відповідальності страховика (страхова сума) встановлюється відповідно до чинного законодавства країни відвідування.

Страховий платіж

Розміри страхових платежів розраховуються відповідно до тарифів, які затверджені Кабінетом Міністрів України та МТСБУ і залежать від:

o терміну дії договору;

o типу транспортного засобу;

o країни/країн відвідування.

Типи полісів "Зелена картка"

Поліс "Зелена картка", що діє на території всіх країн - членів міжнародної

системи автомобільного страхування "Зелена картка"

Поліс "Зелена картка", що діє на території республік Білорусь і Молдова

Строк дії полісу "Зелена картка" обирається страхувальником і визначений в межах від 15 діб до 1-го року.

Страховий сертифікат (поліс) "Зелена картка" - страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті. Основним завданням цієї системи є захист потерпілих в ДТП за участю автовласників -нерезидентів країни. В цілому, "Зелена карта" - це поліс, створений відповідно до закону про обов'язкове страхування власників транспортних засобів, без якого Ви не маєте права керувати автомобілем на території країн - учасниць цієї системи.

Розвиток системи "Зелена картка" у світі

Починаючи з 30-х років, страхування авто громадянської відповідальності перед третьою стороною з метою захисту своїх резидентів у випадках, коли вони ставали жертвами ДТП, проводилося в кожній з країн Західної Європи в межах своєї національної території.

З розвитком міжнародного автомобільного повідомлення водій автомобіля, виїхавши в іншу країну, міг і там зіштовхнутися з матеріальними проблемами внаслідок ДТП. Страхове покриття, що надається страховиками країни резидента, діяло, як правило, в межах національних кордонів, а в тих випадках, коли воно було дійсно і закордоном, часто не відповідало вимозі країни відвідання, оскільки національні правила страхування, розміри і порядок відшкодування збитків не були скоректовані між собою.

Додаткові труднощі викликала і та обставина, що в багатьох країнах страхування міг проводити лише страховик, що функціонує в межах цієї території. Страхування в будь-якому випадку документально треба було оформити таким чином, щоб це відповідало вимозі прикордонних служб. У цій ситуації автомобіліст на кордоні змушений був укласти новий договір страхування, що діяв тільки на території країни відвідання.

У післявоєнні роки з метою усунення цих труднощів страховики країн ЄЕС засновали систему автострахування "Зелена карта", на підставі прийнятих 25 січня 1949 року рекомендацій Підкомісії шляхового транспорту Міжнародного комітету транспорту ЄЕК

ООН.

Згідно з принципами, закладеними в основу страхування по "Зеленій карті", підлягають страхуванню вантажні і легкові автомобілі, автобуси.

Система "Зеленої карти" діяла успішно до тих пір, доки не виявилося, що вона недостатньо зручна в основному з двох причин:

- зростання кількості власників автомобілів істотно збільшило частоту перетину ними кордонів. Кожного разу, як тільки автомобіль перетинав кордон, необхідно було подати "Зелену карту", що в особливо напружені періоди, наприклад, під час річних відпусток, призводило до виникнення черг на контрольно-пропускних пунктах;

- пред'явлення "Зеленої карти" водієм транспортного засобу при перетині кордону між державами - членами ЄЕС суперечило ідеалу Співтовариства. Відміна перевірки "Зеленої карти" на кордоні будь-якій людині дала б відчути, що Співтовариство надає першорядного значення його вигодам у повсякденному житті.

Шлях до вирішення проблеми було знайдено в результаті застосування системи "Зеленої карти" на основі координації приватних угод між бюро страховиків різних країн і національних законодавчих актів країн Співтовариства. Структура, яка виникла в результаті цього, виявилася ефективною, незважаючи на наявну можливість її різноманітного тлумачення через подвійну законодавчо-нормативну базу.

Мета перевірки наявності "Зеленої карти" на кордоні перебувала в забезпеченні того, щоб кожний транспортний засіб, який в'їжджає на територію країни, був покритим страхуванням цивільної відповідальності відповідно до правил цієї держави, згідно з якими жертви подорожніх аварій повинні одержувати компенсацію, незалежно від фінансового положення особи, яка вчинила ДТП.

Першим кроком до вступу України в систему було створення в березні 1994 року постановою Кабінету міністрів України Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), яке стало локомотивом у просуванні ОСАЦВ.

ОСАЦВ введене з 01 січня 1995 Указом Президента України, а механізм його проведення - постановою Кабінету Міністрів № 372, але вже в листопаді-грудні 1994 року щодня продавалася велика кількість полісів.