Географія туризму - Кузик С.П. - Теорія двох туристичних секторів

Теорія двосекторної економіки як провідної теорії економічного зростання започаткована із середини 50-х років XX ст. її творцем був А. Льюїс, лауреат Нобелівської премії¹¹. За цією моделлю розвиток економіки розглядають системою двох секторів: традиційного сектору з натуральним сільським господарством, яке характерне прихованим перенаселенням і високопродуктивним сектором промисловості міських територій, що поглинає надлишок робочої сили зі сільської місцевості.

Автор теорії двох секторів у сфері туризму - американський соціолог Е. Коген. На початку 70-х років XX ст. він поділив туристичне обслуговування на інституційовані та неінституційовані суб'єкти (сектори) господарювання¹². Такий спосіб господарювання найхарактерніший для Південної Європи - Італії, Греції, Хорватії й Центрально-Східної Європи - Польщі, Словаччини, Чехії, де основною рекреаційною діяльністю є туристична спеціалізація. У країнах третього світу явище двох туристичних секторів спричинене надмірною концентрацією послуг здебільшого в готельних комплексах, розміщених у великих містах, тобто в туристичних центрах. Місцева влада, отримуючи значні доходи з великих готельних комплексів, майже не цікавиться незареєстрованим малим готельним бізнесом (Філіппіни, Індонезія, Малайзія та ін.). Існування неформального сектору хоча й позбавляє державу певних доходів, але їх наявність заповнює прогалини у виробництві додаткових туристичних послуг, посилюючи цим атрактивність регіону, навіть окремо взятої країни.

В Україні теж можна констатувати наявність двох туристичних секторів, зокрема в АР Крим, де в період максимального напливу туристів на великих курортах Південного берега Криму (Ялта, Алушта, Алупка й ін.) розгортають діяльність не лише офіційні туристично-рекреаційні комплекси, а й дрібні, часто не зареєстровані. Ними виявляються переважно власники квартир, котрі надають послуги "диким" туристам за помірну плату, заповнюючи певний вакуум у необхідних послугах, що створюється у період піку - максимального напливу відпочиваючих (здебільшого у літній сезон).

Зауважимо, що останнім часом український уряд намагається спрямувати цей малоконтрольований процес у русло офіційного бізнесу (малого). Наприклад, у Карпатах він все більше репрезентується як сільський зелений туризм.

Модель сприйняття туристичного простору

Автором цієї моделі вважається Й. Міссек (1977 р.). Він обґрунтовує туристичний простір як сприйняття людини з певною культурою, стереотипом відчуття простору¹³. На думку автора згаданої концепції, центром сприйняття простору постає місто, мешканці якого задовольняють туристичні потреби поза його межами, через поступове освоєння навколишнього середовища. Ступінь сприйняття позаміського простору залежить від особливостей природного середовища, транспортної доступності, антропогенного впливу і под. Унаслідок віддалення від центру умовної системи рівень сприйняття простору поступово зменшується. З огляду на важливу роль транспорту, автор моделі вважає, що схема сприйняття туристичного простору мас концентрично-радіальний вигляд, де враховано не лише стан туристичного господарювання, а й попит, сформований відповідно до сприйняття туристами тієї чи іншої території.

На наш погляд, дуже важливим у сприйнятті туристичного простору є і стан загального господарювання позаміських територій, зокрема зеленої зони міста, яка поділяється на паркову, лісопаркову та лісогосподарську частини. Адже в основу такого групування покладено інтенсивність відвідувань відпочиваючими приміських територій, тобто їх при-тягувальна сила, а також наявність транспортного сполучення, відстань від міської забудови і навіть якість та стан лісонасаджень, що може притягувати або відштовхувати потенційних туристів.

У приміській території зони притягання туристів важлива роль належить водосховищам та їх узбережжю, берегам річок з облаштованими пляжами та відведеними місцями для масового відпочинку, котрі є не лише насиченням туристично-рекреаційних територій, а й засобом підвищеного сприйняття туристичного простору.

З-поміж авторів теорії сприйняття туристичного простору А. Ковальчик вирізняє польського вченого С. Ліщевського, який на підставі аналізу туристичної діяльності виокремлює п'ять її типів¹⁴: 1) простір туристичної експлорації, тобто розвідування; 2) простір туристичної пенетрації (проникнення); 3) простір туристичної асиміляції; 4) простір туристичної колонізації; 5) простір туристичної урбанізації. На думку згаданого науковця, у перших трьох типах туристичного простору, характерних зростанням навантажень на природне середовище і відсутністю відповідної інфраструктури та поступовим збільшенням напливу туристів з коротким перебуванням без ночівлі й навіть спеціалізацією сільської місцевості на зеленому туризмі, туристична діяльність не є домінуючою функцією та не загрожує природному середовищу або культурним цінностям.

Два останні типи теорії сприйняття туристичного простору відповідають інтенсивним етапам освоєння географічного простору, де відбувається накопичення туристичних об'єктів та об'єктів інфраструктури. Простором туристичної колонізації стають приміські або підгірські рекреаційні території, міжгірські котловини, де переважають туристичні функції, наприклад, значна частина Південного берега Криму, околиці курорту Сочі в Російській Федерації, долини річок Прут, Опір, Латориці в Карпатах та ін.

Простір туристичної урбанізації утверджується тоді, коли туристична місцевість формується як центр постійного проживання (Яремча, Ворохта, розташовані в долині гірської річки Прут, курорти Трускавець та Моршин із присілками тощо) з винятково туристично-рекреаційною спеціалізацією.