Географія туризму - Кузик С.П. - Концепція системності та модель рекреаційної системи

Концепцію системності в рекреаційній і туристичній діяльності запропонували московські вчені В. Преображенський і Л. Мухіна ще 1969 р.¹⁵ За їхньою версією, сукупність явищ, пов'язаних із рекреаційною діяльністю (куди ми зараховуємо і сферу туризму), необхідно розглядати як систему, складену з різних, але взаємопов'язаних елементів. Системність дає змогу повніше і точніше вивчати окремі елементи системи, залучені до сфери рекреаційної (туристичної) діяльності, зокрема такі її властивості, як функціональність, цілісність, ієрархічність, стійкість та динамічність.

Модель рекреаційної системи розробив В. Преображенський (1975 р.). її розглядають як соціальну систему - складну, управляючу і частково самоуправляючу, утворену зі взаємопов'язаних підсистем - відпочиваючих, природних і культурних територіальних комплексів, технічних систем, обслуговуючого персоналу й органу управління. Дещо пізніше Н. Недашківська (1983 р.) використала цей підхід для аналізу регіонального туристичного комплексу Українських Карпат, виокремивши функціональні групи: група галузей центрального ядра (курортне, туристичне господарство); галузі виробничого обслуговування (будівництво, транспорт, сільське господарство); галузі з підготовки спеціалістів; галузі зі забезпечення потреб рекреаційного господарства (проектно-конструкторські бюро, науково-дослідні інститути, спеціалізовані органи управління)¹⁶.

Великою відвагою і науковою передбачливістю В. Преображенського е те, що центром моделі рекреаційної системи у період розквіту тоталітарного комуністичного режиму він вважав людину (відпочиваючих). Відносини з іншими підсистемами у моделі вчений розглядав як залежні від соціальних, вікових, національних, регіональних та індивідуальних особливостей групи або окремої людини стосовно інших підсистем.

Природні й культурні територіальні комплекси подані не лише як ресурси, а й як умови задоволення рекреаційних потреб, технічні ж системи мають виконувати життєзабезпечуючу функцію, а також задовольняти специфічні рекреаційні потреби відпочиваючих. Обслуговуючий персонал у такій моделі за допомогою технічних систем і природних комплексів обслуговує відпочиваючих (туристів), забезпечуючи їх широким пакетом послуг, туристичними товарами, інформацією, зв'язком тощо. І, нарешті, орган управління, аналізуючи результати функціонування підсистем, приймає необхідні рішення про зміни співвідношень між підсистемами на користь відпочиваючих (туристів) і под. На думку О. Любіцевої, в основу формування та функціонування рекреаційної системи покладено концентрацію й комбінування природних і культурно-історичних ресурсів, які стимулюють попит населення, та його задоволення через організацію споживання цих ресурсів¹⁷.

З утворенням незалежних держав, після розпаду СРСР, з'явилися нові концепції розвитку рекреаційного господарства. Одна з них - концепція "соціокультурних систем" російського вченого Д. Ніколаєнка¹⁸. Він вважає, що модель територіально-рекреаційної системи застаріла, бо відповідала потребам замкнутої радянської системи господарювання. У сучасних умовах, що склалися на пострадянському просторі й у світі, повинен "запрацювати" новий підхід, ґрунтований на соціокультурній спільності етнотериторій. Незважаючи на всю зовнішню привабливість ця концепція, на думку львівських географів, заполітизована і постає науковим обґрунтуванням геополітичної концепції російського експансіонізму¹⁹. Стосовно периферійного змішаного соціо-культурного середовища, яким є АР Крим, Д. Ніколаєнко зазначає: "...Рекреація в цьому анклаві споконвічно відігравала і продовжує відігравати чітку визначену соціокультурну роль... Для Криму це означає, що в державі Україна немає жодної можливості взяти рекреацію в Криму виключно під свій контроль, це призвело б до повного розвалу рекреаційної структури і спричинило б важкі ускладнення у взаєминах України з Росією"²⁰. Ось таким ненауковим змістом "наповнена" концепція соціокультурних систем, запропонована вченим.

Концепція ареалу туристичної активності. Сутність концепції, розробленої Д. Ґетцом (1993 р.) у тому, що в містах з розвинутою туристичною функцією туристичні послуги і більшість туристичного бізнесу сконцентровані в центральній частині міста або поблизу, у так званому середмі-сті²¹. Оптимальні умови для розвитку міського туризму (і це принципове положення) зосереджені переважно у центральній частині агломерації, де сконцентровано такі атрактивні об'єкти, як пам'ятки історії й архітектури, виставкові зали, театри та конференцзали, торговельні й харчові комплекси, різноманітні бюро, довідкові служби, готелі тощо. їх компактне, доступне для пішоходів розташування сприяє якісному обслуговуванню відвідувачів і високій туристичній активності саме у центральній частині міста. Найяскравішим прикладом у межах України є м. Львів, центральна частина якого визнана історичним заповідником, що входить до спадщини ЮНЕСКО. Вона перенасичена туристичними фірмами, екскурсійними маршрутами, готельними об'єктами, ресторанами та кав'ярнями і належить до ареалу найвищої туристичної активності. На периферії міста (Сихівський, Південний чи Північний масиви (райони) та в інших околицях Львова) зосередженість атрактивних об'єктів значно менша. Згадані околиці міста хоч і є периферією ареалу туристичної активності, але в налагодженні й системі функціонування такі території повинні розглядатися як місце роз-зосередження туристичних потоків. Це особливо актуально для міст із підвищеною атрактивністю та перевантаженням їх центральної частини.