Географія - Олійник Я.Б. - 2.4. Особливості картографічного зображення. Неминучість спотворення на картах внаслідок кривизни Землі: елементарні поняття про характер цих спотворень (відстаней, напрямків і площ)

Для вимірювання відстаней на карті між двома точками необхідно визначити відстань між ними по прямій лінії за допомогою лінійки, циркуля-вимірювача, палетки або нитки. Якщо відстань між пунктами є ламаною лінією (по залізниці), довжину її визначають додаючи довжини окремих прямих відрізків. Одержану відстань перемножують на величину масштабу і знаходять відстань дійсних розмірів на місцевості.

Для вимірювання довжини рік використовують циркуль-мікровимірювач з розхилом 2 мм. Знаючи, якій довжині на місцевості відповідає розхил циркуля і кількість установок його по згинах лінії, визначають загальну її довжину. Найточніше довжину звивистої лінії визначають спеціальним приладом — курвіметром. Для вимірювання довжини лінії коліщатко курвіметра прокочують по цій лінії: обертання коліщатка передається через зубчасту передачу лічильному механізмові, який вказує довжину лінії.

На дрібномасштабних картах рельєф зображають горизонталями в поєднанні з пошаровим розфарбуванням. Горизонталі розмежовуються висотними ступенями, а ділянки між ними зафарбовуються кольорами різних відтінків. Ділянки, що мають абсолютні висоти від 0 до 200 м, зафарбовуються у зелений колір, від 200 до 500 м — в світло-коричневий і т. д. Шкала висоти, що розміщена внизу карти, вказує, якій висоті відповідає кожен колір. Користуючись шкалою висот, можна визначити абсолютну висоту будь-якої ділянки території. Абсолютні висоти окремих точок позначають цифрами.

Розподіл глибин морів та океанів залежно від рельєфу дна передається ізобатами (лініями рівних глибин) за допомогою пошарового розфарбування від голубого до синього. Кольори різної інтенсивності, що відповідають певним глибинам, поміщені в шкалі глибин, які, як і шкала висот, вказується внизу карти. Глибини окремих найбільш характерних точок позначаються цифрами. На основі карти в ізобатах з пошаровим розшаруванням і шкали глибин можна встановити глибину океанів і морів у певних точках.

2.4. Особливості картографічного зображення. Неминучість спотворення на картах внаслідок кривизни Землі: елементарні поняття про характер цих спотворень (відстаней, напрямків і площ)

Без тих чи інших спотворень не можна зобразити на папері значну частину поверхні Землі. Математичні способи зображення на площині земної поверхні називаються картографічною проекцією. В картографічній проекції меридіани і паралелі зображуються системою прямих або плоских кривих ліній. Кожна проекція має властиві їй спотворення. В основі всякої картографічної проекції лежить той чи інший спосіб зображення градусної сітки. Зображення градусної сітки на карті називається картографічною сіткою. Залежно від призначення карти вибирається картографічна проекція. При складанні політичних карт частин світу треба вибирати таку проекцію, яка давала б досить точне уявлення про розміри території тієї чи іншої держави, що дало б можливість порівняти територію країн за площею. Такі проекції, при яких усі площі зменшуються в однакове число разів (не спотворюються), називаються рівновеликими. Для навігації найзручніші рівнокутні проекції, в яких кути між різними напрямками на земній поверхні зображуються в натуральну величину, хоч при цьому не зберігаються відношення між площами.

Про характер і величину спотворень на карті можна говорити, спів ставляючи картографічну сітку з градусною сіткою глобуса. На глобусі всі меридіани, паралелі розміщені на однаковій відстані один від одного. Тому всі клітинки градусної сітки між двома сусідніми паралелями мають на глобусі однакову форму і розміри, а осередки між меридіанами звужуються і зменшуються за величиною на північ і південь від екватора. Тому ознаками спотворення карт є неоднакова форма і різні осередки між суміжними паралелями (спотворення площі), різні за величиною відрізки меридіанів між паралелями (спотворення довжини ліній і неоднаковий масштаб у різних частинах карти), відхилення від прямого кута величини кутів між меридіанами і паралелями на карті (кутові спотворення).

Залежно від способів переносу градусної сітки з глобуса на площину карти бувають такі проекції: азимутальні, циліндричні, конічні.

Якщо прикласти екран до екватора глобуса і спроектувати кожну його точку, ми матимемо карту в азимутальній екваторіальній проекції. В цій проекції будують карти півкуль. При проектуванні глобуса на екран, розміщений біля Північного або Південного полюсів, одержують азимутальну полярну проекцію. Вона дає правильне уявлення про полярні області. Спотворення на цих картах збільшуватиметься в міру віддалення від полюса. Проектування глобуса на бічні поверхні циліндра дасть циліндричну проекцію. Спотворення обрисів земної поверхні при циліндричній проекції збільшується в міру віддалення від екватора до полюсів. Тому вона зручна для зображення країн, розташованих поблизу екватора. Меридіани і паралелі в цій проекції є паралельними лініями, які перетинаються під прямим кутом.

Для зображення країн середніх широт користуються конічною проекцією. її одержують при проектуванні глобуса на стінки конуса. У конічній проекції меридіани зображуються прямими лініями, які розходяться променями з однієї точки, а паралелі показані дугами кіл зі спільним центром у тій точці, що була вершиною конуса. У цій проекції точний масштаб зберігається на паралелі, до якої конус дотикався до глобуса. Чим далі від цієї паралелі, тим більше на карті спотворюються обриси земної поверхні.