Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М.П. - 8.8. Правова основа туристичного бізнесу в різних країнах

Діяльність туристичних фірм закордонних країн визначається й регламентується національним законодавством. Загальні питання створення й поточної діяльності туристичних фірм як юридичних осіб звичайно регулюються Цивільним кодексом, а приватні питання — нормативними актами (постановами), які визначають особливості роботи підприємств туристичної сфери, наприклад, умови, що дозволяють здійснювати туристичну діяльність у тій чи іншій країні. Крім того, об'єктом правового регулювання в туризмі стають взаємини турфірми з клієнтом з приводу визначення прав і обов'язків сторін, які виступають партнерами за договором купівлі-продажу туристичного продукту, а також взаємини туроператора й турагента, туроператора й готельного підприємства, туроператора й перевізника. Типи договірних відносин, у які вступають туристичні підприємства під час формування туристичного продукту і його продажу споживачеві, визначаються нормами цивільного права тієї країни, в якій зареєстрована фірма чи укладена угода. Зазвичай угоди з клієнтами підпадають під дію договорів купівлі-продажу, а відносини туроператора

З турагентами, готелями або перевізниками — під дію договорів агентування чи комісії. Розбіжності між цими типами юридичних документів стосуються насамперед відповідальності сторін за якість послуг, які надаються.

Згідно з агентським договором, одна сторона (агент, в нашому випадку — турагент) зобов'язується за винагороду здійснювати за дорученням іншої сторони (в нашом випадку — туроператора) юридичні й інші дії від свого імені. Це означає, що турагент, який уклав відповідний договір зтуроператором на продаж його турів, може продавати ці послуги від свого імені. Якщо турагент діє від свого імені (продає тур), то й претензії клієнта до якості готельних послуг приймає безпосередньо турагент, він відповідає за виконання договору (з правом виставляння регресного позову). Якщо турагент діє від імені туроператора, то відповідальність за договором покладається на останнього.

Суттєва відмінність договору комісії від агентського договору стосується відповідальності сторін: у договорі комісії відповідальність стосовно третіх осіб (клієнтів) покладається на комісіонера (турагента), навіть якщо туроператор (комітент) бере участь в угоді. За договором комісії туропе-ратор виплачує турагенту винагороду, розміри й порядок виплати якої відповідно обговорюються і встановлюються.

Склалася багаторічна практика договірних відносин між міжнародними професійними асоціаціями турбюро (UFTAA) і готелів (ІНА). Кодекс відносин між готелями й турфірмами містить рекомендації з регулювання питань, які. виникають під час професійної взаємодії сторін. Зокрема, розглядаються правила складання й зміст контрактів (відомих під назвою готельних контрактів), які укладаються між турбюро й власниками готелів. Під готельним контрактом "розуміється контракт, за умовами якого власник готелю погоджується надати готельні послуги клієнтові або групі клієнтів, які є клієнтами турбюро" (ст. 7 Кодексу). Основними пунктами таких контрактів стають умови й порядок оплати, розрахунки з клієнтом, виплата комісійних, порядок і терміни розірвання договорів й інші істотні для сторін умови.

Національні особливості змушують вносити корективи в описану схему правового регулювання діяльності туристичних підприємств за кордоном, зокрема, ця схема буде діяти відповідно до наявності чи відсутності спеціального закону про туризм чи туристичну діяльність, оскільки багато чого залежить від злагодженості роботи виробників туристичної послуги й посередників. Наведемо конкретні приклади вирішення таких питань у різних країнах.

Іспанія. Діяльність іспанських турагентств регламентується нормативними актами Автономних співтовариств, які, як правило, повторюють без

особливих змів тексти загальнодержавних правових актів. Це, зокрема, Указ від 25 березня 1988 р. № 271/88 і Указ від 14 квітня 1988 р., згідно з якими турагентство повинно мати ліцензію на право провадити туристичну діяльність, видану туристичною адміністрацією.

Крім того, турагентство повинне виконувати такі вимоги:

— чітко інформувати клієнта про характер пропонованих йому послуг і їх вартість;

— не виходити за межі ціни, встановленої туроператором, далі, ніж того вимагає покриття витрат, пов'язаних із наданням посередницьких послуг;

— якщо агентство самостійно формує пакет послуг, воно повинно надавати послуги в комплекті, за єдиною ціною й інформувати про нього клієнта;

— відповідати за неправильну рекламу;

— передавати клієнтові напередодні поїздки квитки на транспорт, ваучери на розміщення та інші необхідні документи, а також документ, який підтверджує повну оплату, і повідомити номер контракту;

— у разі неможливості здійснити поїздку надавати клієнтові право вибору між поверненням вартості оплачених, але не наданих послуг, і заміною їх на аналогічні за ціною, якістю й кількістю послуги;

—користуватися послугами кваліфікованих провідників і гідів;

— укладати з туристом контракт на поїздку, включаючи в нього такі відомості: про напрямок, засоби пересування, час відправлення, дату відправлення й місце початку поїздки, крайні терміни повідомлення у разі анулювання поїздки, маршрут, заплановані візити та екскурсії, додаткові послуги, ім'я й адресу туроператора, турагента й страхової компанії;

— інформувати клієнта про умови контракту в письмовій чи іншій доступній і прийнятній формі перед тим, як клієнт і агентство візьмуть на себе взаємні зобов'язання щодо організації поїздки;

— гарантувати клієнтові повернення сплачених ним коштів у разі банкрутства агентства чи настання неплатоспроможності;

— вирішувати спірні питання в спеціальних арбітражних комісіях, до складу яких входять представники національної туристичної адміністрації, споживчих товариств і представники туристичних асоціацій.

Зараз провадиться робота з підготовки нового указу про туризм, положення якого будуть узгоджені з положеннями нового закону про торгівлю.

Права клієнта випливають з обов'язків агентства. Зокрема, клієнт має право на:

— відмову від поїздки й повернення сплачених ним раніше коштів за винятком витрат агентства й суми штрафу (штрафи становлять 5 % повної вартості поїздки, якщо клієнт відмовляється від неї за 10—15 днів до початку; 15 % — у термін від 3 до 10 днів; 25 % — при відмові за 48 годин до початку поїздки);

— користування всіма видами послуг, передбаченими в контракті;

— повне повернення сплачених раніше коштів у разі анулювання туру з вини агентства;

— повернення вартості нереалізованих послуг, якщо поїздку анульовано частково.

З метою захисту інтересів турагентств законодавство передбачає санкції до організацій, які займаються туристичною діяльністю без відповідної ліцензії. Організації й асоціації мають право організовувати для своїх членів тури без спеціальної ліцензії, якщо ця діяльність не буде постійною та її метою не є одержання прибутку.

Франція була однією з перших європейських країн, які розробили подібне законодавство (Закон від 19 березня 1937 р.; Італія — 1936 р. Закон про туристичні агентства). Законотворча діяльність у цьому напрямі 13 липня 1975 р. завершилася ухваленням Закону, в якому були сформульовані умови, на яких дозволялося провадити діяльність з організації подорожей і перебувань. Цей Закон неодноразово доповнювався (останні доповнення — від 18 лютого 1986 р.), а 13 липня 1992 р. ухвалено новий.

Згідно з новим Законом, турагентства мають такі зобов'язання перед клієнтами:

— продавець повинен письмово інформувати зацікавлених осіб до моменту підписання контракту про пропоновані послуги транспорту, засобів розміщення, підприємств харчування, а також про умови перебування, про ціни й способи оплати, умови анулювання контракту й правила перетинання кордону;

— контракт, який укладається між продавцем турпродукту і його покупцем, повинен містити всі відомості про продавця продукту (ім'я, прізвище, юридична адреса та ін.), посередників, страхову компанію, яка здійснюс страхування, банк, який дає гарантію, а також повний перелік пропонованих послуг, прав і обов'язків сторін;

— ціни, зазначені в контракті, не можна переглядати, окрім випадків, коли їхня зміна викликана коливаннями цін на бензин, зміною аеропор-тових і портових зборів, а також зміною обмінного курсу валют;

— якщо до початку поїздки виконання одного з істотних пунктів контракту виявиться для продавця неможливим, він повинен попередити про це покупця й запропонувати йому на вибір розірвати контракт чи погодитися на заміну цього пункту іншим. Якщо покупець вважатиме за краще розірвати контракт, продавець зобов'язаний повернути йому раніше сплачені кошти в повному розмірі;

— якщо під час поїздки зривається виконання одного з пунктів, передбачених у контракті, продавець зобов'язаний, за винятком форс-мажорних обставин, запропонувати покупцеві адекватну заміну зі сплатою можливих витрат чи оплатити йому зворотний квиток, якщо покупець не погодиться на запропоновану заміну.

Продаючи турпродукт через посередників, виробник продукту (туроператор) є відповідальним перед покупцем за якість послуг, залишаючи за собою право висувати до останнього позови у разі недотримання ним своїх зобов'язань (регресний позов).

Продавець турпродукту може бути повністю чи частково звільнений від відповідальності за недотримання умов контракту, якщо доведе, що причиною порушень були дії покупця, третіх осіб чи форс-мажорні обставини.

Директивою ЄС від 13 червня 1990 р. № 90-314 визначені умови продажу турів і перебувань, а також обов'язки турагентства перед клієнтом і права останнього щодо захисту своїх інтересів як споживача.

У цих правових межах провадять діяльність туристичні фірми в провідних у туристичному відношенні країнах. Звичайно, кожне національне законодавство має свої особливості, але загалом правове поле вибудовується так, щоб максимально захистити споживача туристичних послуг від несумлінних чи непрофесійних дій тих осіб, які продають тури.